Постанова № 75368445, 17.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4524/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року, ухвалене суддею Москалем Р.М. о 16 год. 43 хв. в місті Львові у справі № 813/4415/17 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 03.11.2017 року № 800-о «Про переведення працівників» в частині переведення ОСОБА_1 на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, тимчасово, на умовах строкового трудового договору на час відсутності основного працівника ОСОБА_2

На підтвердження позовних вимог позивач покликається на те, що переведення на іншу посаду відбулося без його згоди. Позивач також стверджує, що фактично підстав для зміни істотних умов державної служби не було, тому його переведення було недоцільним. Також вказав, що має спеціальну кінологічну підготовку та службового собаку, хороші показники роботи, а тому його досвід варто було б використати в секторі кінологічного забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив позивач, ОСОБА_1, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення норм матеріального права та виходить з мотивів аналогічних тим, які наведені в позовній заяві.

Позиція відповідача зводиться до того, що у зв'язку із змінами в організаційній структурі Львівської митниці ДФС, було введено в дію зміни до штатного розпису митниці. Відділ кінологічного забезпечення, у якому працював позивач, перетворено на сектор, а штатну чисельність кінологів зменшено з 16 до 12. Львівська митниця ДФС на виконання вимог статті 43 Закону України «Про державну службу», 31.08.2017 року повідомила позивача про виведення його посади зі штату та запропонувала йому рівнозначну посаду. Оскільки позивач впродовж 60 календарних днів з дня ознайомлення його з повідомленням про зміну істотних умов служби не подав заяву про звільнення або про переведення на іншу запропоновану йому посаду, відповідач вважав позивача таким, що погодився із запропонованою йому посадою державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу в митні органи України 01.08.2011 року, 07.11.2011 року переведений на посаду головного інспектора-кінолога відділу боротьби з незаконним переміщенням наркотиків та зброї служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці ДФС, 23.12.2016 переведений на посаду державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням.

05.04.2017 року Львівською митницею ДФС прийнято наказ № 156, відповідно до якого введено в дію перелік змін № 1 від 13.03.2017 року до організаційної структури Львівської митниці ДФС на 2017 рік, штатний розпис на 2017 рік Львівської митниці ДФС від 06.03.2017 року та перелік змін № 1 до штатного розпису на 2017 рік Львівської митниці ДФС від 21.03.2017.

03.08.2017 наказом Львівської митниці ДФС № 417 введено в дію перелік змін № 3 до штатного розпису на 2017 рік Львівської митниці ДФС. Відповідно до цього наказу з штатного розпису виводиться відділ кінологічного забезпечення штатною чисельністю 16 посад (начальник відділу - 1, заступник начальника відділу - 1, головний державний інспектор-кінолог - 7, державний інспектор-кінолог - 7), натомість в штатний розпис введено сектор кінологічного забезпечення штатною чисельністю 12 посад (завідувач сектору - 1, головний державний інспектор-кінолог - 5, державний інспектор-кінолог - 6).

31.08.2017 року адміністрація Львівської митниці ДФС, на підставі затвердженого переліку змін № 3 до організаційної структури Львівської митниці ДФС на 2017 рік та переліку змін № 3 до штатного розпису Львівської митниці ДФС на 2017 рік, введених в дію наказами Львівської митниці ДФС від 27.07.2017 року № 395 «Про введення в дію переліку змін № 3 до організаційної структури Львівської митниці ДФС на 2017 рік» та від 03.08.2017 року № 417 «Про введення в дію переліку змін № 3 до штатного розпису на 2017 рік Львівської митниці ДФС» та, керуючись пунктом 3 частин першої та четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу», повідомила ОСОБА_1 про виведення його посади державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням Львівської митниці ДФС.

31.08.2018 року адміністрація Львівської митниці ДФС запропонувала ОСОБА_1 посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, тимчасово, на умовах строкового трудового договору, на час відсутності основного працівника, що тягне за собою зміну істотних умов державної служби.

У цьому повідомленні позивач вказав, що від запропонованої посади відмовляється.

03.11.2017 року, відповідно до пп. 1.5 п. 1 наказу в.о. начальника Львівської митниці ДФС Черкунова В.І. № 800-о «Про переведення працівників», ОСОБА_1 з 03.11.2017 року переведено на посаду державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, тимчасово на умовах строкового трудового договору, на час відсутності основного працівника, з посадовим окладом, згідно з штатним розписом митниці, в розмірі 2750 грн., звільнивши із займаної посади державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням Львівської митниці ДФС.

У подальшому наказом в.о. начальника Львівської митниці ДФС № 555 від 05.10.2017 року, у зв'язку із затвердженням в.о. Голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_4 28.09.2017 року переліку змін № 4 до організаційної структури Львівської митниці ДФС на 2017 рік та 03.10.2017 року переліку змін № 4 до штатного розпису Львівської митниці ДФС на 2017 рік, введено в дію переліки змін № 4 до організаційної структури Львівської митниці ДФС на 2017 рік та штатного розпису Львівської митниці ДФС на 2017 рік.

Відповідно до переліку змін № 4 із штатного розпису виведено з управління протидії митним правопорушенням 12 посад у секторі кінологічного забезпечення, натомість введено 12 посад у відділ кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що у випадку незгоди на переведення на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, позивач повинен був впродовж 60 днів після 31.08.2017 року, тобто до 30.10.2017 року включно, подати Львівській митниці ДФС одну із заяв, передбачених статтею 43 Закону України «Про державну службу». Запис про незгоду на переведення, вчинений на повідомленні про зміну істотних умов праці в момент ознайомлення з таким повідомленням, не є заявою в розумінні статті 43 Закону України «Про державну службу». Також, суд першої інстанції вважав, що позивач не скористався наданими частиною п'ятою статті 43 Закону України «Про державну службу» процесуальними гарантіями захисту своїх прав.

Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновками з огляду на наступні обставини.

Частиною першою статті 1 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Приписами статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За правилами встановленими частинами 1 та 2 статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Пунктом 3 частини 1 статті 43 названого Закону встановлено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Частиною 2 названої вище статті визначено, що не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов'язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків.

Зміною істотних умов державної служби вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов'язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Відповідно до частини 4 статті 43 Закону № 889-VIII про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що визначальною обставиною у цьому спору є наявність або відсутність зміни істотних умов державної служби.

Із змісту переліку змін № 3 до штатного розпису видно, що відповідачем виведено з управління протидії митним правопорушенням 16 посад у відділі кінологічного забезпечення, натомість введено 12 посад у сектор кінологічного забезпечення.

Тобто, функція кінологічного забезпечення збережена в управлінні протидії митним правопорушенням. Структурна одиниця, отримала назву сектор кінологічного забезпечення, де також передбачена посада державного інспектора-кінолога. При цьому, зменшилась кількість штатних посад на 4 одиниці.

Отже, у зв'язку з введенням змін № 3 до штатного розпису відбулось скорочення штату працівників, оскільки структурна одиниця отримавши іншу назву, що не пов'язано із зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків, в той же час зменшилась на 4 штатні одиниці.

Таким чином законодавець встановив вичерпний перелік випадків, які слід вважати зміною істотних умов державної служби.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що зміна істотних умов державної служби в порядку статті 43 Закону № 889-VIII, може мати місце у випадку, якщо такі зміни стосуються посади, яку обіймає державний службовець, і після настання цих змін та надання ним згоди, він буде обіймати фактично ту ж посаду, проте із відповідними змінами.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, жодна з змін істотних умов державної служби не відбулася, так як умови оплати праці, основні обов'язки, категорія посади, місце розташування державного органу, режим служби позивача залишились ті ж самі, що і до прийняття змін в штаті митного органу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Абзацами першим та другим частини 3 статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 2 статті 40 Кодексу Законів про працю України: звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частина 1 статті 42 Кодексу Законів про працю України містить правило згідно з яким при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 42 Кодексу Законів про працю України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Згідно з частиною 1-3 статті 49-2 Кодексу Законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Частиною 2 статті 235 Кодексу Законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Пунктами 12 та 13 статті 1 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» визначено поняття кваліфікація як офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентності (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту та компетентність як динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти.

В пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Зі змісту статті 42 КЗпП України випливає, що у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Маючи нову штатну чисельність сектора кінологічного забезпечення Львівської митниці ДФС у кількості 12 одиниць (завідувач сектору - 1, головний державний інспектор-кінолог - 5, державний інспектор-кінолог - 6), відповідачем вказані вакансії були заповнені іншими особами, натомість ОСОБА_1 була запропонована тимчасово вільна вакансія на умовах строкового трудового договору на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 Всупереч наведеним положенням, відповідачем при вирішенні питання про переважне право позивача на залишення на роботі не було здійснено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації всіх тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягали звільненню (переведенню).

Таким чином, відповідачем недодержано процедуру вивільнення працівника у разі скорочення штату працівників, оскільки при вирішенні питання про переважне право позивача на залишення на посаді не було перевірено наявність у позивача більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці у порівняні з іншими працівниками, та, відповідно, без з'ясування цих обставин позивачу не було запропоновано всіх вакансій з урахуванням його кваліфікації і продуктивності праці.

Схожу правову позицію висловлено і Верховним Судом в постанові від 05 липня 2018 року в справі № 820/5176/16.

Виходячи з тлумачення наведених вище норм права, при скороченні штату чи чисельністю працівників, встановлено наступний алгоритм дій:

- врахування переважного права залишення працівника на роботі;

- врахування кваліфікації, компетентності, продуктивності праці, тощо поряд з іншими працівниками, які не мають переважного права залишення на роботі;

- при відсутності можливості врахування попередніх пунктів, пропозиція працівникові усіх вакантних посад наявних в структурі державного органу, в тому числі рівнозначних посад;

- при відмові від запропонованих посад, працівник підлягає звільненню.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що наведений алгоритм дій застосовується у випадку скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

В той час, як порядок повідомлення про зміну істотних умов державної служби визначений частиною 4 статті 43 Закону № 889-VIII є спеціальним і застосовується при зміні істотних умов державної служби наведених у частині 3 статті 43 Закону №889-VIII, якими є зміна: належності посади державної служби до певної категорії посад; основних посадових обов'язків; умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що випадки зміни істотних умов державної служби наведені в частині 3 статті 43 Закону № 889-VIII, матеріалами справи не підтверджуються, натомість судом встановлено скорочення штатної чисельності працівників, що врегульовано нормами КЗпП.

Підсумовуючи вищесказане, суд приходить до висновку, що переведення позивача із займаної посади державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням Львівської митниці ДФС на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, здійснено відповідачем без дотримання процедури встановленої нормами Кодексу законів про працю України у зв'язку з скороченням штату працівників, чим порушено гарантоване законом право на працю, що має наслідком визнання протиправним та скасування наказу від 03.11.2017 року № 800-0 в частині переведення ОСОБА_1

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Львівської митниці ДФС перевести позивача на рівнозначну посаді державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням Львівської митниці ДФС суд зазначає таке.

Згідно з приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 5 КАС, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Переведення на посади в митних органах належить повноважень цього органу, у зв'язку з чим суд не праві втручатися в повноваження митного органу та вирішувати замість нього питання переведення позивача на рівнозначну посаду.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Львівської митниці ДФС перевести позивача на рівнозначну посаду посаді державного інспектора-кінолога відділу кінологічного забезпечення управління протидії митним правопорушенням Львівської митниці ДФС.

Відтак, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є скасування наказу від 03.11.2017 року № 800-0 в частині переведення ОСОБА_1, наслідком чого є, автоматичне поновлення позивача на попередній посаді.

Отже, апеляційним судом встановлено те, що відповідачем було порушено право позивача на працю, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову з вищевикладених мотивів.

Щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наведених обставин судові витрати позивача, а саме судовий збір за подання позовної заяви, сплачений на підставі квитанції № 424394 РК від 18.12.2017 року в сумі 640,00 грн. та за подання апеляційної скарги, сплачений на підставі квитанції № 339 від 26.06.2018 року в сумі 1920,00 грн. слід компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС частково відповідно до задоволених позовних вимог в розмірі 1280 грн., зважаючи на те, що з двох позовних вимог, судом задоволено одну.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року у справі № 813/4415/17 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 03.11.2017 року № 800-о в частині переведення ОСОБА_1 на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної фіскальної служби, 1280,00 грн. (тисячу двісті вісімдесять гривень 00 коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді Л.П. Іщук

І.М. Обрізко

Повний текст виготовлено 18.07.2018 року