Постанова № 75368420, 12.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/201/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого - судді Присяжнюк О.В.

суддів: Русанової В.Б. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання - Олійник Л.В.

за участю: представника відповідача - Шаповал Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 р. (ухвалене суддею Опімах Л.М., повний текст якого складено 23.03.2018 р.) по справі № 818/201/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріф-03" до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріф-03» (в подальшому - ТОВ «Ріф-03») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (в подальшому - ГУ ДФС у Сумській області), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003421407 від 21.09.2017 р., яким позивачу донараховано податок на додану вартість у розмірі 71478 гривень та визначено фінансові (штрафні) санкції у розмірі 17870 гривень.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач надав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання позивач свого представника не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Сумській області з 31.08.2017 р. по 06.09.2017 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ріф-03» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарських операціях з ТОВ «Кепітел Бізнес Трейд» та ТОВ «Еліт-Техно» за листопад 2015 року та серпень 2016 року, за результатами якого складений акт № 2043/18-28-14-07/32463294/168 від 11.09.2017 р. та встановлені порушення ТОВ «Ріф-03» пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі висновків вказаного акту, 21.09.2017 р. відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003421407, яким ТОВ «Ріф-03» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму за основним платежем - 71478 гривень, штрафними санкціями - 17870 гривень.

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «Ріф-03» звернулося до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення необґрунтоване та прийняте з порушенням чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ «Ріф-03» та ТОВ «Кепітел Бізнес Трейд» укладений договір поставки № 0611/15 від 06.11.2015 р., умовами якого передбачено, що постачальник ТОВ «Кепітел Бізнес Трейд» зобов'язується поставляти у власність покупця ТОВ «Ріф-03» фтор каучук СКФ 32.

За наслідками здійснення господарської операції оформлені податкові та видаткові накладні № 275 від 06.11.2015 р. та № 1505 від 30.11.2015 р., рахунки на оплату товару № 06/11 від 06.11.2015 р. та № 30/11 від 30.11.2015 р.

Крім того, факт придбання товару підтверджується платіжними дорученнями № 224 від 06.11.2015 р. та № 247 від 30.11.2015 р.

Доставка придбаного товару здійснювалася оператором поштового зв'язку ТОВ «Нова пошта», що підтверджено експрес-накладними № 10016633944 від 30.11.2015 р. та № 59000142463475 від 09.11.2015 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Придбаний товар оприбутковувався на підприємстві позивача та використовувався у власній господарській діяльності у виробництві гумових виробів, що підтверджено рахунками бухгалтерського обліку, актами списання сировини для виробництва гумової суміші, лімітно-забірнимкартками, рецептурою виготовлення гумової суміші.

Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ «Ріф-03» та ТОВ «Еліт-Техно» укладено договір поставки 32807/16 від 28.07.2016 р., умовами якого передбачено, що постачальник ТОВ «Еліт-Техно» зобов'язується поставляти у власність покупця ТОВ «Ріф-03» фтор каучук СКФ 32.

За наслідками здійснення господарської операції оформлені податкові та видаткові накладні № 47 від 02.08.2016 р. та № 87 від 03.08.2016 р., рахунки на оплату товару № 2016/16 від 28.07.2016 р., № 29/7 від 29.07.2016 р.

Крім того, факт придбання товару підтверджується платіжними дорученнями № 540 від 02.08.2016 р. та № 541 від 03.08.2016 р.

Доставка придбаного товару здійснювалася оператором поштового зв'язку ТОВ «Нова пошта», що підтверджено експрес-накладною № 599980343927553 від 03.08.2016 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Придбаний товар оприбутковувався на підприємстві позивача та використовувався у власній господарській діяльності у виробництві гумових виробів, що підтверджено рахунками бухгалтерського обліку, актами списання сировини для виробництва гумової суміші, лімітно-забірнимкартками, рецептурою виготовлення гумової суміші.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання відповідача на те, що фактичний рух товару не підтверджений, у зв'язку з тим, що місце відправлення товару не співпадає з місцем реєстрації контрагента відправника ТОВ «Еліт-Техно», необґрунтовані, оскільки у суб'єктів господарювання відсутній обов'язок відвантаження товару саме з місця реєстрації контрагента відправника.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено реальність укладених між позивачем та його контрагентами договорів, доказів того, що первинні документи складені необґрунтовано чи з порушенням чинного законодавства контролюючим органом не надано.

Доводи апелянта, що у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, транспорт та існує інформація, що ними придбаний позивачем товар не вироблявся, у зв'язку з чим неможливо підтвердити реальність господарських операцій, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки первинними документами реальність цих операцій підтверджена та чинним законодавством не передбачений, обов'язок суб'єкта господарювання контролювати стан податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів.

Щодо інших доводів апелянта, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтоване та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 271, 283, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.03.2018 по справі № 818/201/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Головуючий суддя О.В. ПрисяжнюкСудді В.Б. Русанова І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 17.07.2018 р.