Постанова № 75368126, 12.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6901/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/582/18 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 50

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

з участю секретаря - Сидорко О.Д., Парандюк Ю.,

апелянта ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника органу опіки і піклування Мелех О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/6901/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 березня 2018 року (ухваленого суддею Дзюбич В.Л., дата виготовлення повного тексту не зазначена) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, з участю служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року позивачка звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що в шлюбі з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_5, яка після розірвання шлюбу проживає з нею. Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не приймає участі у вихованні дочки, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дочки, тому вважає за необхідне позбавити його батьківських прав. Об'єктивні причини,з яких відповідач немає можливості встановити постійне спілкування та брати участь у вихованні та утриманні дочки відсутні. Заборгованість по аліментах з вересня 2014 року станом на 1 червня 2016 року становить 6 555 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_4 про необхідність зміни ставлення до виховання доньки ОСОБА_5.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість.

Апелянт зазначила, що суд не дав належної оцінки доказам про те, що відповідач протягом тривалого часу не приймає участі у вихованні та утриманні дочки та висновку органу опіки і піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав. Під час засідання опікунської ради, коли розглядалось питання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, відповідачу надавався один місяць часу, щоб змінити ставлення до дитини, однак відповідач в цей час не намагався зустрітись з дочкою. Суд також не дав оцінки малюнку ОСОБА_5, на якому вона не зобразила батька, а в бесіді з психологом з'ясувалось, що спогади про батька є для неї болісними і викликають почуття покинутості.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримала та додатково пояснила, що з 2013 року вона постійно повідомляла орган опіки і піклування про те, що відповідач не приймає участі у вихованні дочки. З серпня 2014 року ОСОБА_5 відвідувала садок, однак вона не забороняла вихователям надавати відповідачу можливість бачитись з дочкою. З цього часу відповідач лише два рази зустрічався з дочкою, однак не надавав будь-яких коштів на її утримання. У вересні 2014 року вона звернулась з позовом про стягнення аліментів, заборгованість по яких на даний час становить більше 20 000 грн. Відповідач лише в кінці 2017 року, під час слухання справи, почав сплачувати аліменти по 200 грн, яких недостатньо для утримання дочки. У неї є інший чоловік, який займається вихованням дочки, а у відповідача є інша сім'я та двоє дітей.

Представник органу опіки і піклування висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав підтримала та пояснила, що при вирішенні вказаного питання на засіданнях органу опіки і піклування вбачалось, що між сторонами склались гострі конфліктні відносини, відповідач визнавав факт невиконання ним графіку побачень, стверджуючи при цьому про чинення йому ОСОБА_1 перешкод у побаченнях з дочкою, однак не звертався з заявами про усунення перешкод у спілкуванні з дочкою. Під час бесіди психолога з ОСОБА_5 про батька, в неї різко змінився настрій і вона сказала, що батька в неї немає.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 30 серпня 2008 року до 26 вересня 2012 року сторони перебували у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_5.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 проживає з матір'ю, позивачкою в справі.

Висновком органу опіки і піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №2020 від 5 грудня 2012 року, встановлено графік побачень батька ОСОБА_4 з дочкою ОСОБА_5: кожну середу та четвер місяця з 10:00 до 12:00 год в присутності матері (а.с. 24-25).

Відповідно до виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом 29 вересня 2014 року відповідач починаючи з 3 вересня 2014 року зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку,

Згідно розрахунку заборгованості по аліментах, наданого державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС 29 листопада 2016 року заборгованість ОСОБА_4 по сплаті аліментів станом на 1 листопада 2016 року становить 19 108 грн 19 коп.

Згідно протоколу інтерпретації малюнку дитини від 29 червня 2016 року, наданого практичним психологом НВК №28, вбачається, що на малюнку членів своєї сім'ї, дитина ОСОБА_5 намалювала дідуся, бабусю та дядька з сторони матері, а також себе та свою маму. У розмові із психологом дитина жодного разу не згадала про батька та не зобразила його на малюнку.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської ради №861 від 19 жовтня 2016 року затверджено висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5.

У висновку зазначено, що ОСОБА_4 не виконує обов'язку щодо виховання та утримання доньки, свідомо нехтує ними, зокрема не виконує графіку побачень, жодного разу не звертався в службу у справах неповнолітніх та дітей щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, є боржником зі сплати аліментів на суму 15 967 грн та не надав вагомих доказів щодо відповідального ставлення до виконання батьківських обов'язків стосовно дочки.

Відповідач під час розгляду справи працевлаштувався, почав сплачувати кошти на утримання дитини та має намір надалі приймати участь у вихованні доньки та спілкуванні з нею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом у разі ухилення від виконання батьками батьківських обов'язків та є недоцільним і не відповідатиме інтересам ОСОБА_5 за наявності бажання відповідача брати участь у її вихованні. При цьому, суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дочки.

Апеляційний суд погоджується з постановленим у справі рішенням.

Відповідно до ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У відповідності до ст.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Частиною другою статті 157 СК України передбачено, що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей; ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, а також спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають грунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Заперечуючи відносно позову ОСОБА_4 пояснював, що позивач чинила йому перешкоди у спілкуванні з дочкою, коли приходив відвідувати дочку, то кімната в гуртожитку, в якій позивач проживає з ОСОБА_5 була закритою, а на телефонні дзвінки позивач не відповідала або ж повідомляла, що дочка хвора чи інше. Про такі обставини повідомляв ОСОБА_4 органу опіки і піклування, що підтвердила в судовому засіданні представник органу опіки і піклування, пояснивши, що на засіданнях проявлялись гострі конфліктні відносини, які склались між сторонами.

Встановивши відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про ухилення батька від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої доньки, про негативну характеристику відповідача чи вчинення останнім неправомірних дій по відношенню до дочки, а також те, що факт недостатнього спілкування батька з дочкою зумовлений неприязними відносинами між відповідачем і його колишньою дружиною, суд першої інстанції на думку колегії суддів прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Подані протягом 2013 року заяви ОСОБА_1 до органу опіки і піклування свідчать про невідвідування ОСОБА_4 своєї дочки у визначений висновком органу опіки і піклування час лише у 2013 році, після того, коли сторони дійшли згоди про порядок спілкування ОСОБА_4 з дочкою, про що свідчить його заява від 26 лютого 2013 року щодо досягнення сторонами згоди стосовно побачень відповідача з дочкою.

За клопотанням сторін судом допитувались свідки двох сторін, які повідомляли про обставини, які, як правило, були їм відомі зі слів самих сторін та не містили конкретних фактів, тому такі докази не є достатніми для встановлення обставин ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.

З пояснень представника органу опіки і піклування та журналів судових засідань вбачається, що відповідач відвідував засідання органу опіки і піклування та судові засідання, що свідчить про його зацікавленість у спілкуванні з дочкою.

Суд першої інстанції підставно, у відповідності до ст. 19 СК України, не погодився з висновком органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно ОСОБА_5, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Сам по собі факт існування заборгованості по аліментах, на думку колегії суддів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав та свідчити про ухилення батька від виконання батьківських обов'язків.

Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Враховуючи те, що відповідач, стверджуючи про чинення ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дитиною, фактично самоусунувся від належного виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дочки, оскільки не порушував питання про усунення йому перешкод у спілкуванні з дочкою та зміну графіку побачень (у разі виникнення обставин для цього), апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про доцільність попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та вважає за необхідне змінити рішення суду, доповнивши його, та покласти на орган опіки і піклування Тернопільської міської ради обов'язок здійснення контролю за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків стосовно дочки ОСОБА_5.

Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покласти на сторони в межах ними понесених.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 березня 2018 року змінити, доповнивши його.

Зобов'язати орган опіки і піклування Тернопільської міської ради здійснювати контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків щодо дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повний текст рішення складено 17 липня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.В. Бершадська