Постанова № 75367368, 17.07.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року справа №805/737/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Сухарька М.Г., Шишова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, що представляє ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 р. у справі № 805/737/18-а (головуючий І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційного банку "Капітал" Біли Ірини Володимирівни про визнання рішення протиправним, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційного банку "Капітал" Біли Ірини Володимирівни (далі - відповідач-2, Уповноважена особа Фонду), в якому з урахуванням змін просила: визнати протиправним рішення відповідача-1 викладене у протоколі комісії Фонду з перевірки заблокованих договорів банківського вкладу (депозиту) з вкладниками фізичними особами укладених ПАТ «АКБ «Капітал» від 15.11.2017 року в частині визначення нікчемним договору строкового банківського вкладу (депозиту) № _1/06/1m/0240 від 15.06.2015 року укладеного між позивачем та ПАТ «АКБ «Капітал»; визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не включення до переліку рахунків за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, рахунку який відповідає договору строкового банківського вкладу (депозиту) у іноземній валюті (доларах США) ) № _1/06/1m/0240 від 15.06.2015 року укладеного між позивачем та ПАТ «АКБ «Капітал»; зобов'язати відповідача-2 внести зміни до переліку рахунків за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, доповнивши перелік рахунком який відповідає договору строкового банківського вкладу (депозиту) у іноземній валюті (доларах США) ) № _1/06/1m/0240 від 15.06.2015 року укладеного між позивачем та ПАТ «АКБ «Капітал», визначивши відповідну розрахункову суму відшкодування за рахунок коштів Фонду (а.с.3-4, 43-47).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року закрито провадження у справі за зазначеним позовом (а.с.119-121).

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду у суді першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд не врахував, що спір виник через бездіяльність відповідача-2 яка виразилась у невиконанні ст. 26-28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і не внесення позивача до списків вкладників яким мають виплачуватись кошти за рахунок сум гарантованих Державою. Посилання суду на практику Верховного Суду є помилковою, оскільки Верховний Суд розглядав справу, за іншими обставинами, які не стосуються виплати гарантованих Державою сум, а тих які виплачуються за рахунок проданого майна банку (а.с.125-126).

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

15.06.2017 року між ПАТ "АКБ "Капітал" та ОСОБА_2 укладений договір № 1/06/1m/0240 строкового банківського вкладу (депозиту) (в іноземній валюті - доларах США). За даним договором банк прийняв від вкладника грошові кошти в розмірі 10000 доларів США на строк 1 місяць по 15.07.2015 року.

Позивач звернулась до відповідача-2 з заявою щодо виплати коштів за її Договором банківського вкладу (депозиту), та включення її до відповідного переліку осіб які мають право на отримання гарантованої виплати від фонду за його рахунок.

Листом Уповноваженої особи Фонду від 18.12.2017 року № 1/3628 повідомлено позивача про постанову Правління Національного банку України від 29.10.2015 року № 753 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.10.2015 року № 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку". Також зазначено, що договір між позивачем та ПАТ "АКБ "Капітал" визнано нікчемним.

Відповідно до протоколу комісії з перевірки заблокованих договорів банківського вкладу (депозиту), укладених ПАТ "АКБ "Капітал" від 15.11.2017 року, договір № 1/06/1m/0240 визнано нікчемним на підставі п.9 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спір в цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції. Суд виходив з того, що в даній справі правовідносини стосуються рішення Фонду щодо визнання нікчемним договору, дій уповноваженої особи Фонду щодо не включення вимоги позивача до переліку акцептованих вимог, зобов'язання внести зміни до зазначеного переліку, включивши в нього суму банківського вкладу позивача.

Суд з зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

Матеріали справи свідчать, що у позові та заяві про зміну позовних вимог, позивач посилався на положення ч.1 ст. 26, ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме обов'язок відшкодувати кошти за його вкладом за рахунок Фонду у межах гарантованих Державою сум. Тобто, у даному з випадку мова йде про відшкодувати коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

Суд зазначає, що кредиторські вимоги внесені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задовольняються за рахунок коштів, які одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку. Матеріали справи свідчать, що позивач не звертався до відповідачів або суду з вимогами про включення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Таким чином, позивач оскаржує дії саме щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування.

Отже, висновок суду першої інстанції, що правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо не включення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного переліку, включивши в нього суму банківського вкладу позивача, не відповідає обставинам справи та є помилковим.

У контексті конкретних обставин цієї справи, зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Частиною 1 статті 5 КАС України, установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п. 1 ,2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частинами 1 та 2 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 4452-VI) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України. (стаття 1 Закону № 4452-VI)

За змістом частини 1 та 2 ст. 3 Закону № 4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку; здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у їхній діяльності та прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам; звертається з відповідними запитами до клієнтів, вкладників та інших кредиторів банку в порядку, встановленому Фондом; здійснює заходи щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Та, за ч.3 зазначеної статті, Фонд здійснює інші функції в межах своїх повноважень, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI, Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VI, рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто, наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.

Фонд має право не включати до розрахунку гарантованої суми відшкодування коштів за договорами банківського рахунка до отримання в повному обсязі інформації про операції, здійснені платіжною системою (внутрішньодержавною та міжнародною).

Виплата гарантованої суми відшкодування за договорами банківського рахунка здійснюється тільки після отримання Фондом у повному обсязі інформації про операції, здійснені платіжною системою (внутрішньодержавною та міжнародною).

Нормами ст. 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина 1 зазначеної статті).

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак (частина 2 зазначеної статті).

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду (частина 3 зазначеної статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 4452-VI, Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам. Правовідносини щодо формування переліку осіб не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI зазначено, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

Таким чином, наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права, перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства немає.

Зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15, від 06 червня 2018 року у справі № 804/15159/15, від 06 червня 2018 року у справі № 815/863/16.

Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суд зазначає, що помилковим є посилання суду першої інстанції на висновки Верховного суду, викладені у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, оскільки правовідносини у справі, що розглядав Верховний суд, стосувались дій уповноваженої особи Фонду щодо не включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру та подання цих змін до Фонду для затвердження, що не відповідає правовідносинам, що є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, є помилковим.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, що представляє ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 р. у справі № 805/737/18-а - задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 р. у справі № 805/737/18-а - скасувати.

Справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 17 липня 2018 року

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді М.Г. Сухарьок

О.О. Шишов