Постанова № 75367029, 17.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/2022/17 Суддя (судді) першої інстанції: Д'яков В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді: Шелест С.Б.

Суддів: Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.

Секретар судового засідання: Кузик М.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини А1815 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.01.18р. у справі №825/2022/17 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А1815 про стягнення грошової компенсації

у с т а н о в и в:

рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.01.18р. адміністративний позов задоволено: стягнуто з Відповідача на користь Позивача грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно в сумі 8 555,94 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати судове рішення з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що Відповідач є бюджетною установою, а тому за відсутності відповідного фінансового забезпечення відсутня можливість виплатити на користь Позивача грошову компенсацію; Позивач не відноситься до категорії осіб, на яких поширюються пільги встановлені Законом України «Про судовий збір» щодо сплати судового збору, а тому судом першої інстанції безпідставно звільнено Позивача від сплати такого; стягнувши з Відповідача конкретну суму грошової компенсації, суд втрутився у дискреційні повноваження органу.

Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у зв'язку з чим та відповідно до частини 2 ст.313, п.2 ч.1 ст.311 КАС апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив службу в військовій частині А 1815 на посаді заступника командира бойової машини - навідника - оператора механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону в званні молодшого сержанту.

Наказом командира військової частини А 1815 від 05.10.17р. № 104-рс відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «І» пункту 1 ч. 8 (який уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужив не менше 24 місяців військової служби за контрактом).

Згідно наказу командира військової частини А 1815 від 20.10.17р. № 104 (а.с. 32) Позивачу, серед іншого, визначено виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 8 555,94 грн.

Підставою для видання вказаного наказу слугували: наказ від 05.10.17р. № 104-рс, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі № 121 (а.с. 22-23) та рапорт Позивача № 4737.

Втім, остаточний розрахунок з Позивачем фактично проведений не був, у зв'язку з чим Позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація за належне, але не отримане речове майно є гарантованою соціальною виплатою особі при звільненні; невиплата такої компенсації порушує право Позивача на належний соціальний рівень встановлений законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.91р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування. Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вказаної статті, постановою Кабінетом Міністрів України від від 16.03.16р. № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі Порядок).

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, в т.ч.: звільнення з військової служби.

Відповідно до пунктів 4, 5 цього Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, шо належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки. Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно пункту 7 Порядку, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Згідно абз.1 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без, його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення).

Отже, виходячи з правового аналізу наведених правових вбачається, що у разі звільнення особи з військової служби, такій особі виплачується грошова компенсація у порядку встановленому чинним законодавством України. На день виключення особи зі списків особового складу військової частини така особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Як свідчать обставини справи, згідно довідки №121 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_2, виданої начальником речової служби, вартість такого майна становить 8 555,94 грн. (а.с.22-23). Згідно наказу командира військової частини А 1815 від 20.10.17р. № 104 (а.с. 32) Позивачу при звільненні, серед іншого, визначено виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 8 555,94 грн.

Колегією суддів установлено, що Відповідачем не заперечується право Позивача на отримання грошової компенсації за належне, але не отримане ним речове майно, позаяк Відповідач вказує на неможливість виплати її з підстав відсутності бюджетного асигнування призначеного в таких цілях.

Разом з тим, такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для неперерахунку та не виплати особі гарантованих виплат.

Так, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції захист прав і основоположних свобод, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.

Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що стягнувши з Відповідача на користь Позивача конкретну суму, суд втрутився у дискреційні повноваження органу, з огляду на таке.

Так, Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Таким чином, дискреційні повноваження, в тому числі Відповідача, завжди мають межі, встановлені законом.

Колегія суддів враховує, що згідно рішень Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №. 30985/96).

У даному випадку, задовольняючи адміністративний позов шляхом стягнення з Відповідача грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно в сумі 8 555,94 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не перебирав на себе дискреційні повноваження ВЧ, оскільки виплата компенсації у вказаній сумі розрахована самостійно Відповідачем (довідка №121, с./22-23), та підлягала виплаті ОСОБА_2 при звільненні, згідно наказу від 20.10.17р. № 104 (а.с. 32).

Необґрунтованими також є доводи апелянта про те, що Позивач не звільнений від сплати судового та має його сплачувати на загальних підставах, з огляду на те, що ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій від 07.08.15р. серії НОМЕР_1 (а.с. 7), а тому, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги Відповідача.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу Військової частини А1815 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.01.18р. у справі №825/2022/17 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.01.18р. у справі №825/2022/17 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.