Постанова № 75366352, 11.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/22639/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 11.07.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 (повний текст складено 27.04.2018)

у справі № 910/22639/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛ БИ"

про стягнення 165 886,00 грн.

В судовому засіданні 11.07.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛ БИ" про стягнення 165 886,00 грн. збитків, завданих внаслідок завищення вартості виконаних робіт за договором на виконання робіт №ОД/2015/12/30/2 від 30.12.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 (повний текст від 27.04.2018) у справі №910/22639/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм чинного законодавства, неповним з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильним та неповним дослідженням доказів, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

Апелянт не погоджується з відмовою суду першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі Західний офіс Держаудитслужби в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Апелянт вказує, що в матеріалах справи міститься відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній просить у позові відмовити частково, обґрунтовуючи це тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛ БИ" погоджується з висновками Держаудитслужби в частині виявленого порушення п.п. 4.1, 4.2, 4.3, 5.4.8, 6.2.1, 6.2.2. ДСТУ БД.1.1-1:2013 в договірній ціні, а також в актах ф.КБ-2в за березень та червень 2016, при визначенні вартості робіт «Кріплення елементів металевої сітки скобами» РЕКН - Е47-345-1 завищено норми витрат праці, а в акті ф.КБ-2в за березень 2016 - норми використання скоб з'єднувальних (С1545-39-1), що спричинило завищення вартості будівельних робіт ТОВ "ЕЛ БИ" на загальну суму 55 439,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 31.05.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі №910/22639/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького", розгляд справи призначено на 11.07.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11 2018 у справі №910/22639/17 задоволено клопотання Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.07.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.07.2018 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2015 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛ БИ" (підрядник) було укладено договір на виконання робіт №ОД/2015/12/30/2, за умовами якого підрядник зобов'язується поставити комплект огорожі згідно специфікації (додаток №1 до даного договору) та виконати роботи з його монтажу на об'єкті замовника, (надалі - роботи), а замовник зобов'язується оплатити виконану роботу, замовник доручає підрядчику придбання матеріалів та обладнання, необхідних для виконання робіт (пункт 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що ціна робіт становить 2 949 180,00 грн., включаючи ПДВ 20% - 491 530,00 грн.

Згідно п. 3.1. договору підрядчик зобов'язаний виконати роботи протягом 60 календарних днів з моменту перерахування замовником авансу на розрахунковий рахунок підрядчика.

Відповідно до п. 4.1. договору після підписання договору сторонами, замовник перераховує протягом 5-ти банківських днів на розрахунковий рахунок підрядчика аванс у розмірі - 50% ціни робіт по даному договору, що становить 1 474 590,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 245 765,00 грн.

На виконання умов договору сторонами було укладено акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за березень та червень 2016 на загальну суму 2 932 933,20 грн.

Вищевказані акти підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств. Жодних зауважень щодо якості, кількості та інших умов договору матеріали справи не містять. Згідно пояснень представників сторін розрахунки між сторонами за спірними актами проведені, кошти перераховані.

Між тим, Державною аудиторською службою України за період з 01.01.2013 по 31.10.2016 було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" і складено акт ревізії від 06.03.2017 №05-21/01, згідно якого встановлено завищення вартості робіт за договором на виконання робіт №ОД/2015/12/30/2 від 30.12.2015 на загальну суму 165 886,00 грн.

На переконання позивача, завдання збитків ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на загальну суму 165 886,00 грн. є наслідком завищення вартості будівельних робіт ТОВ "ЕЛ БИ".

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевим господарським судом встановлено, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 165 886,00 грн., завданих внаслідок завищення вартості виконаних робіт за договором №ОД/2015/12/30/2 від 30.12.2015 не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 837, 843 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно з ч.ч. 2, 3, 5 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Під час укладення господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За змістом пунктів 1, 7, 10 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2014 №21-63а14.

Частиною другою статті 224 ГК України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками;

- вини.

При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

З огляду на вищевикладене, позивачем не доведено наявність всіх елементів складу правопорушення.

Посилання апелянта на прохальну частину відзиву відповідача, у якій останній просить відмовити у позові частково, як на підставу скасування оскаржуваного рішення, не заслуговує на увагу. Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.07.2018 представник відповідача просив позов залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 залишити без змін.

Доводи апелянта щодо не залучення судом першої інстанції до участі у справі Західного офісу Держаудитслужби в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача є необґрунтованими.

Відповідно до ч. ч 1-3 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Апелянтом не було обґрунтовано підстав залучення до участі у справі Західного офісу Держаудитслужби в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.

За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав ТОВ "ЕЛ БИ", за захистом яких він звернувся до суду з позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі №910/22639/17.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі №910/22639/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі №910/22639/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/22639/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 17.07.2018.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров