Рішення № 75365053, 16.07.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року Справа № 915/428/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

представник позивача в судове засідання не з’явився,

представник відповідача в судове засідання не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6

до відповідача: Комунального підприємства Первомайської міської ради “Тепло”, 55200, Миколаївська область, м.Первомайськ, вул.Грушевського, 1

про: стягнення 3% річних у сумі 179 988,92 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 621 818,77 грн.

15.05.2018 від Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява №14/4-672 від 04.05.2018 в якій позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства Первомайської міської ради «Тепло» заборгованості у розмірі 3 801 807,69 грн. з якої: 179 988,92 грн. – 3% річних, 3 621 818,77 грн. – інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Комунальним підприємством Первомайської міської ради “Тепло” був укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/2427-БО-22. На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 8345060,92 грн., що підтверджує актами приймання – передачі природного газу. Відповідач свої зобов’язання за Договором виконував з простроченням строків передбачених умовами договору. Стягнення заборгованості, штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до 05.08.2014 по зобов’язанню з січня по грудень 2013 року вже було предметом розгляду господарського суду у справі № 915/1887/14. Проте, рішення в частині стягнення основного боргу за природний газ, поставлений у січні 2013 – грудні 2013 року було виконано частково. У зв’язку з чим, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 179988,92 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 3621818,77 грн.

Відповідач у наданому відзиві на позовну заяву заперечує проти позовних вимог. Вказує, що КП «Тепло» не мало можливості самостійно здійснювати розрахунки ні за рішенням суду ні за поточний спожитий природний газ у зв’язку з накладенням арешту на кошти підприємства. Посилаючись на ст.5 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» відповідач зазначає, що КП «Тепло» прийняло участь у процедурі врегулювання заборгованості. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 16.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 12.06.2018.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 16.07.2018.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання 16.07.2018 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить повідомлення про дату розгляду справи від 10.07.2018.

Відповідач в судове засідання 16.07.2018 не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчить телефонограма від 12.07.2018. У відзиві на позовну заяву №74 від 30.05.2018 відповідач просить суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Комунальним підприємством Первомайської міської ради “Тепло” було укладено договір купівлі – продажу природного газу № 13/2427-БО-22 (далі – Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “Національна компанія “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України “Про засади функціонування ринку природного газу”, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього Договору (п. 1.1 Договору). Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п.1.2 Договору).

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п. 6.3 Договору, в платіжних дорученнях покупець повинен обов’язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим Договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором.

Згідно п. 9.3 Договору, строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

У п. 11.1 сторони передбачили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Договір підписано та скріплено печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов’язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання договору позивач передав у власність відповідача протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 8 345 060,92 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу (а.с.26-32).

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач вимоги Договору в повному обсязі не виконав, оплату за поставлений природний газ в строк встановлений у Договорі здійснив частково.

Судом також встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Комунального підприємства Первомайської міської ради “Тепло” про стягнення заборгованості в сумі 3 996 510,08 грн. з якої: 3 044 418,48 грн. – основного боргу, 433 292,92 грн. – пені, 394 771,72 грн. – інфляційних втрат, 124 026,95 грн. – 3% річних, нарахованих у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу 13/2427-БО-22 від 28.12.2012.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.02.2015 року у справі № 915/1887/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Первомайської міської ради “Тепло” на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основної заборгованості в сумі 3 044 418, 48 грн., пені в розмірі 216 015,71 грн., 3% річних в розмірі 123 456,26 грн., інфляційних в розмірі 392 216,93 грн. та 72 349,20 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Судом встановлено, що в справі № 915/1887/14 предметом спору була, зокрема, вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до 05.08.2014.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 06.08.2014 року по 01.04.2018 року.

Як зазначає позивач основна заборгованість в розмірі 2 667 118, 83 грн. за поставлений природний газ у квітні-грудні 2013 року по справі №915/1887/14 не погашена станом на 04.05.2018.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання, у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторони в одній особі, за згодою сторін, або через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених Господарським кодексом України чи іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (така ж думка фігурує у Постанові Вищого господарського суду України від 31.08.2011 № 16/587-22/430 та в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Судом встановлено, що відповідачем КП Первомайської міської ради “Тепло” оплата за поставлений природний газ проводилась з порушенням строку, встановленого п. 6.1 Договору, що і стало підставою для нарахування позивачем інфляції та 3 % річних за неналежне виконання зобов’язання та зверненням до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування індексу інфляції в сумі 3 621 818,77 грн.

При цьому, індекс інфляції на заборгованість по кожному рахунку помилково здійснено нарахування інфляції на інфляцію (індекс інфляції позивачем розраховано, виходячи з суми боргу вже з урахуванням інфляції в попередньому періоді). Детальний розрахунок інфляції, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи (а.с. 12-14).

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 3 222 024,99 грн. Розрахунок індексу інфляції здійснено судом за період прострочення вказаний позивачем. Отже, інфляційні втрати становлять 3 222 024,99 грн., є обґрунтованими, підставними та підлягають задоволенню. В решті інфляційних втрат в сумі 399 793,78 грн. слід відмовити.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у загальній сумі 179 988,92 грн., з яких за зобов’язаннями квітня 2013 – 3% річних нараховані за період з 06.08.2014 по 01.04.2018 у сумі 30556,74 грн.; за зобов’язаннями жовтня 2013 – 3% річних нараховані за період з 06.08.2014 по 01.04.2018 у сумі 30480,99 грн.; за зобов’язаннями листопада 2013 – 3% річних нараховані за період з 06.08.2013 по 01.04.2018 у сумі 40208,22 грн.; за зобов’язаннями грудня 2013 року - 3% річних нараховані за період з 06.08.2014 по 01.04.2018 у сумі 78742,97 грн.

Перевіривши розрахунок розміру 3% річних, судом встановлено, що при розрахунку 3% річних позивачем допущено арифметичні помилки, зокрема, при нарахуванні 3% річних за зобов’язаннями квітня 2013 року помилково враховано в розрахунок дні оплати. Судом здійснено перерахунок 3% річних. Таким чином, 3% річних за прострочення платежів за зобов’язаннями квітня 2013 року становлять 30530,54 грн.

Крім того, судом встановлено, що при розрахунку 3% річних за зобов’язаннями жовтня, листопада та грудня 2013 за вказаний вище період позивачем також допущено арифметичні помилки. Судом за допомогою програми «Законодавство» перевірений розрахунок 3% річних за періоди вказані позивачем та визначено, що розмір 3% річних становить 289 043, 20 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягають 3% річних за зобов’язаннями жовтня, листопада та грудня 2013 за період з 06.08.2014 по 01.04.2018 у розмірі 149 432,18 грн. (30480,99+40208,22+78742,97), які заявлені позивачем в позовній заяві.

Враховуючи викладене, суд вважає, що стягненню підлягають 3% річних у загальній сумі 179 962,72 грн. (30530,54+149 432,18). В частині стягнення 3% річних у сумі 26,20 грн. слід відмовити.

Клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій судом відхиляється, оскільки позивачем до стягнення заявлено інфляційні нарахування та 3% річних. Виходячи з положень ст.625 ЦК України останні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, а отже до даних видів стягнення положення ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, ч.3 ст.202, 210, 220, 233, 238, 240, 241 ГПК, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Первомайської міської ради “Тепло”, 55200, Миколаївська область, м.Первомайськ, вул.Грушевського, 1 (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 35964656) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6 (відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 20077720) 179 962,72 грн. (сто сімдесят дев’ять тисяч дев’ятсот шістдесят дві грн. 72 коп.) 3% річних, 3 222 024,99 грн. (три мільйони двісті двадцять дві тисячі двадцять чотири грн. 99 коп.) інфляційних втрат та 51 027,87 грн. (п’ятдесят одна тисяча двадцять сім грн. 87 коп.) судового збору.

3. В решті вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2018.

Суддя Н.О. Семенчук