Рішення № 75363812, 04.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2018Справа № 910/22564/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ"

про стягнення 5 878 451, 42 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Капалкіна І.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ" (далі - відповідач) про стягнення 5 878 451, 42 грн., в тому числі 4 738 222, 72 грн. основного боргу, 217 958, 25 грн. інфляційних втрат, 57 091, 70 грн. 3 % річних, 580 885, 39 грн. пені, 47 382, 23 грн. - 1 % штрафу, 236 911, 14 грн. - 5 % штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу № ПГ-С/16-005/44 від 20.05.2016 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2016 (суддя Пригунова А.Б.) порушено провадження у справі № 910/22564/16, її розгляд призначено на 23.01.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.02.2017 року.

Відповідач, у свою чергу, подав до господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву про визнання договору частково недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2017 вищевказану зустрічну позовну заяву повернуто без розгляду на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2017 відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України зупинено провадження у справі № 910/22564/16 до розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ" на ухвалу господарського суду міста Києва від 25.01.2017 про повернення зустрічного позову без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 ухвалу господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/22564/16 залишено без змін.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 30.10.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/22564/16 у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. на лікарняному. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу № 910/22564/16 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2017 суддею Літвіновою М.Є. прийнято справу № 910/22564/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 14.11.2017 року.

Проте, 01.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов запит № 4479/17 Київського апеляційного господарського суду про витребування матеріалів справи № 910/22564/16 для її подальшого скерування до Вищого господарського суду України, у зв'язку з надходженням касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2017 року зупинено провадження у справі № 910/22564/16 до повернення матеріалів справи із суду касаційної інстанції.

14.02.2018 року матеріали справи повернулися до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2018 року розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.04.2018 року.

23.04.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники сторін у підготовче засідання 23.04.2018 року не з'явились.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 16.05.2018 року.

16.05.2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку з відрядженням судді Літвінової М.Є. на навчання до Національної школи суддів України на період з 14 по 18 травня 2018 року включно, відповідно до наказу В.о. голови Господарського суду міста Києва Босого В.П. № 45-А від 04.05.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2018 по справі № 910/22564/16 підготовче засідання призначено на 06.06.2018 року.

Представник відповідача у підготовче засідання 06.06.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2018 року заяву Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про вжиття заходів до забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/22564/16 до судового розгляду по суті на 27.06.2018 року.

Представник відповідача у судове засідання 27.06.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні 27.06.2018 року оголошено перерву до 04.07.2018 року.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2018 року підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 04.07.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено те, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи е вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.05.2016 між Приватним акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ" (далі - покупець) був укладений Договір № ПГ-С/16-005/44 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти і сплатити на умовах цього договору природний газ.

Відповідно до п. 1.3 Договору плановий обсяг газу, який продавець зобов'язується передати у звітному місяці - травні 2016 року, а покупець прийняти та оплатити, складає 824,033 тис. м3.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що вартість газу, що передається згідно із п. 1.3 Договору, складає 3 948 518, 93 грн., крім того ПДВ - 789 703, 79 грн., разом з ПДВ - 4 738 222, 72 грн. Ціна та вартість газу не включає в себе вартість транспортування магістральними трубопроводами ПАТ "УКРТРАНСГАЗ".

Згідно із п. 2.4. Договору, оплата загальної вартості газу проводиться на поточний рахунок продавця в 100 % розмірі від загальної вартості газу - до 30-го числа місяця, що слідує за звітним.

Остаточні розрахунки здійснюються на підставі актів прийому-передачі, вказаних у п. 3.3. Договору, в яких зазначається фактично переданий обсяг газу та його загальна вартість, але не пізніше 10-го числа місяця, що слідує за місяцем постачання природного газу(п. 2.5. Договору).

У відповідності до п. 3.3. Договору, передача фактичного обсягу газу за звітний місяць оформляється сторонами актом прийому - передачі газу.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін (дата, вказана у верхньому правому куті першої сторінки договору) і діє до 31.05.2016 в частині постачання газу, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.8.1. Договору).

На виконання умов Договору, позивач у травні 2016 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 738 222, 72 грн., що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2016 року.

Позивач зазначає, що всупереч умов укладеного між сторонами Договору, відповідач оплату за поставлений природний газ у встановлені строки не здійснив.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку природного газу, а у відповідача прийняти природний газ в обсязі погодженому сторонами та оплатити його вартість.

На виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач у травні 2016 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 738 222, 72 грн., що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не сплатив заборгованість за поставлений позивачем природний газ, у зв'язку із чим, заборгованість відповідача за Договором купівлі-продажу природного газу № ПГ-С/16-005/44 від 20.05.2016 перед позивачем становить 4 738 222, 72 грн.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 4 738 222, 72 грн. за Договором належним чином доведений.

Доказів оплати заборгованості у розмірі 4 738 222, 72 грн. на час прийняття рішення суду не надано.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки, невиконане зобов'язання у розмірі 4 738 222, 72 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості суду не надано, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 4 738 222, 72 грн. визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 217 958, 25 грн. інфляційних втрат, 57 091, 70 грн. 3 % річних, 580 885, 39 грн. пені, 47 382, 23 грн. - 1 % штрафу, 236 911, 14 грн. - 5 % штрафу.

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із пунктом 5.4 договору за порушення покупцем грошових зобов'язань (умов та строків розрахунків) згідно з пунктами 2.4. та 2.5. договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, - пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, та додатково - штраф у розмірі 1% (один відсоток) від суми простроченого платежу, а у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 5% (п'ять відсотків) від суми простроченого платежу.

Розрахунки штрафу 1% за порушення грошових зобов'язань у розмірі 47 382, 23 грн. та штрафу 5% за порушення грошових зобов'язань на строк понад 10 календарних днів у сумі 236 911, 14 грн. є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок пені за періоди визначені позивачем, судом встановлено, що розрахунок пені є вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 580 885, 39 грн.

При цьому, судом враховано, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких згідно із ст. 230 Господарського кодексу України віднесено штраф та пеню.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, у даній справі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) згідно з пунктами 2.4. та 2.5. договору) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Судом також враховано, що визначені договором штрафи передбачені за різні порушення, а саме: штраф у розмірі 1% передбачений сторонами договору за прострочення здійснення платежу, а штрафу у розмірі 5% за порушення грошових зобов'язань на строк понад 10 календарних днів.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунки 3% річних у розмірі 57 091, 70 грн. є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних збитків у розмірі 217 958, 25 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів в спростування заявлених позовних вимог.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" підлягають задоволенню у розмірі 4 738 222, 72 грн. основного боргу, 217 958, 25 грн. інфляційних втрат, 57 091, 70 грн. 3 % річних, 580 885, 39 грн. пені, 47 382, 23 грн. - 1 % штрафу, 236 911, 14 грн. - 5 % штрафу.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" до Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ" про стягнення 5 878 451,42 грн. задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ" (69002, м. Запоріжжя, вулиця Святого Миколая, будинок 101, ідентифікаційний код 39320386) на користь Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (01010, м. Київ, вулиця Московська, будинок 32/2, ідентифікаційний код 33152471) 4 738 222 (чотири мільйони сімсот тридцять вісім тисяч двісті двадцять дві) грн. 72 коп. основного боргу, 217 958 (двісті сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 57 091 (п'ятдесят сім тисяч дев'яносто одну) грн. 70 коп. 3 % річних, 580 885 (п'ятсот вісімдесят тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 39 коп. пені, 47 382 (сорок сім тисяч триста вісімдесят дві) грн. 23 коп. 1 % штрафу, 236 911 (двісті тридцять шість тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 14 коп. 5 % штрафу, 88 176 (вісімдесят вісім тисяч сто сімдесят шість) грн. 77 коп. судового збору.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4.Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5.Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6.Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 17.07.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова