Постанова № 75363624, 17.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/260/14-ц 17.07.2018

Провадження №22-ц/784/906/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/260/14-ц Категорія 39

Провадження № 22-ц/784/906/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання – Лептуга С.С.,

за участю представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області –ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року, постановлене під головуванням судді Васильченко Н.О. в приміщенні суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Новобузького районного нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2014 року позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому посилалась на те, що 18.07.2012 року в с. Майорівка Новобузького району Миколаївської області помер її чоловік ОСОБА_5, після смерті якого залишилося спадкове майно у вигляді жилого будинку, який розташований в с. Майорівка, земельної частки загальною площею 5,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, та фермерського господарства «Агро», яке не ліквідоване та продовжує свою діяльність на даний період часу. В ході звернення до приватного нотаріуса Новобузького районного нотаріального округу ОСОБА_6 з приводу оформлення спадщини, у неї не виникло жодних проблем з успадкуванням житлового будинку та земельної частки (паю). 29.11.2013 року була проведена реєстрація спадкової справи в Спадковому реєстрі. Поряд з цим, в успадкуванні земельної ділянки площею 45,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, їй було відмовлено з тих підстав, що дана земельна ділянка належала спадкодавцю на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серії МК №682 від 18.01.1995 року, а не на праві приватної власності. При цьому, їй було роз'яснено про необхідність звернення до суду для вирішення питання спадкування. Інші спадкоємці за законом чи заповітом відсутні. Також, позивачка зазначила, що вказана земельна ділянка загальною площею 45,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства була виділена ОСОБА_7 - засновнику селянського (фермерського) господарства «Агро» на підставі рішення від 22.07.1994 року за № 10 першої сесії 22 скликання Новобузької районної ради Миколаївської області та належала йому на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК № 682 від 18.01.1995 року. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» вважає, що до складу фермерського господарства «Агро» входить і право постійного користування вказаною земельною ділянкою. На підставі викладеного просила суд визнати за нею, як за спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5, який помер 18.07.2012 року, право постійного користування земельною ділянкою площею 45,0 га, вартістю 129960 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування задоволено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, особа, яка не брала участі у справі - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач через свого представника звернулася до суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач - Баратівська сільська рада Новобузького району Миколаївської області звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні представник Держгеокадастру у Миколаївській області підтримала доводи апеляційної скарги, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не з’явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Приймаючи рішення по справі, судом встановлено, що відповідно до довідки серії АБ № 487009 з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України від 16.08.2012 року, 17 лютого 1995 року зареєстровано фермерське господарство «Агро», головою якого на даний час є ОСОБА_8 До 18.07.2012 року, тобто до дня смерті, головою і засновником вказаного фермерського господарства був ОСОБА_5.

18 січня 1995 року ОСОБА_5, на підставі рішення 1 сесії 22 скликання Новобузької районної ради народних депутатів Новобузького району Миколаївської області від 22 липня 1994 року за № 10, отримав державний акт серії МК № 682, на право постійного користування земельною ділянкою площею 45 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. 18 липня 2012 року ОСОБА_5 помер в с. Майорівка Новобузького району Миколаївської області. 29.11.2013 року після смерті ОСОБА_5 заведено відповідну спадкову справу за № 55394557 і головою фермерського господарства став інший її засновник – ОСОБА_8

Відповідно до п. 5.1.1 розділу 5 Статуту фермерського господарства «Агро» до земель господарства належать земельні ділянки передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державними на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім’я голови господарства. Сама ж позивач згідно з п. 1.4. Статуту також значиться серед засновників вказаного господарства.

Також, судом в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_5, а тому в силу положень ст. 1261 ЦК України, є спадкоємицею першої черги за законом після його смерті. З відкриттям спадщини після смерті чоловіка вона успадкувала належні йому житловий будинок та право на земельну частку (пай), а, отже, вона, являючись засновницею та членом фермерського господарства «Агро», фактично реалізувала право користування спірною земельною ділянкою.

Посилаючись на ст. ч.2 ст. 407, ст. ст.1216, 1217 ЦК України, ч. 2 ст. 102-1 ЗК України, ч.1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», п. 16 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», в якому зазначено, що відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом, що у порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), суд дійшов висновку, що спадкодавець ОСОБА_5 набув право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до діючого на час прийняття рішення (1993 рік) законодавства, а саме ст. 51 Земельного кодексу України в редакції 1990 року.

Відповідно до норм Земельного кодексу України в редакції 1990 року, який діяв на час набуття спадкодавцем права постійного користування та норм діючого законодавства смерть особи користувача земельної ділянки не являється підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Враховуючи положення норм діючого законодавства про спадкування, за яким до складу спадщини відповідно до ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, спірна земельна ділянка являється матеріальною основою фермерського господарства «Агро» заснованого спадкодавцем, діяльність фермерського господарства не припинена, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 059485 від 07.08.2012 року, в своїй діяльності воно продовжує використовувати спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, позивач бере участь в діяльності фермерського господарства, прийняла спадщину, суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Однак, приймаючи рішення по справі, суд не дав належної правової оцінки тому, що відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України ( в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) та ст. 5 ЦПК України в нині діючій редакції, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Положення даної статті кореспондується наряду з іншим також у те, що позови повинні заявлятися до належних відповідачів.

Згідно ст.30 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) та ст. 48 ЦПК України в нині діючій редакції, сторонами в справі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Відповідачем в цивільному процесі є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред’явленими позовними вимогами.

Як убачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності, що розташована за межами населеного пункту.

Ст. 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

На час прийняття оскаржуваного рішення центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів було Державне агентство земельних ресурсів України, створене Указом Президента України № 445 від 08.04.2011р.

Згідно п.4.32 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 258 від 10.05.2012р., вказаний орган передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Таким чином, на момент розгляду справи судом першої інстанції органом, наділеним правом розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області було Головне управління Держземагентства в Миколаївській області.

За змістом п. п.11 та 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов’язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Виходячи з аналізу зазначених норм права та системного аналізу заявлених позивачем вимог належним відповідачем за позовом ОСОБА_3 було Головне управління Держземагентства в Миколаївській області. Отже, Баратівська сільська рада Новобузького району Миколаївської області, яка згідно ч.1 ст. 122 ЗК України мала повноваження передавати у власність або у користування тільки земельні ділянки із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, не є належним відповідачем у справі в межах заявлених позовних вимог.

На даний час правонаступником Держземагентства України та його територіальних органів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та її територіальні підрозділи.

Згідно п.п.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р.№333 та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Держгеокадастру України № 308 від 17.11.2016р., вказаний територіальний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

Згідно ч.1 ст. 33 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом, суд лише за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, може замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови № 2 від 12 червня 2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не зверталася до суду з клопотанням щодо залучення до участі у справі належного відповідача, а також те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов’язки особи, що не була залучена до участі у справі, а саме Головного управління Держземагентства в Миколаївській області, правонаступником якого є Головне управління Держземагентства в Миколаївській області, що згідно п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва.

Суд зазначеним обставинам не дав належної правової оцінки і прийняв рішення про задоволення позовних вимог до відповідача, зазначеного в позові, який не є належним відповідачем по справі, тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, як таких, що заявлені до неналежного відповідача, що не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але до належного відповідача.

При скасуванні рішення з зазначених підстав робити аналіз іншим доводам апеляційної скарги колегія суддів вважає недоцільним, так як вони можуть стати підставою розгляду справи при зверненні позивача з вимогами до належного відповідача.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу апеляційної скарги Головне управління Держземагентства в Миколаївській області сплатило судовий збір у розмірі 1949грн. (а. с. 60). Оскільки апеляційна скарга Головного управління Держземагентства в Миколаївській області задоволена частково, з позивача на його користь слід стягнути понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 974,50грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368,374, 376, 381, 382ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 45га вартістю 129960 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована в межах території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер 18 липня 2012 року, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 974 грн.50 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 18 липня 2018 року