Постанова № 75363608, 17.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/4196/17 17.07.2018

Провадження №22-ц/784/1161/18

Провадження №22-ц/784/1161/18

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 липня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.,

за участі заявника ОСОБА_1, його представника- ОСОБА_2, представників заінтересованих осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 488/4196/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу, яку постановив Корабельний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Чернявської Яни Анатоліївни о 12 годині 08 хвилині у приміщенні цього суду 31 травня 2018 року за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту безпосередньої участі в антитерористичній операції, заінтересовані особи: Державна служба України у справах ветеранів війни і учасників антитерористичної операції, Міністерство оборони України, Міністерство соціальної політики України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, Головне управління Національної поліції в Донецькій області,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2017 р. ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту безпосередньої участі в антитерористичній операції, заінтересовані особи: Державна служба України у справах ветеранів війни і учасників антитерористичної операції.

Заяву мотивовано тим, що позивач проходить службу в Національній поліції України в Заводському відділі поліції ГУНП в Миколаївській області та відповідно до наказу ГУНП в Миколаївській області від 14 серпня 2017 р. за № 197 о/с був направлений для проходження стажування терміном на 4 місяці до ГУНП в Донецькій області, в м. Маріуполь. Оскільки він приймав безпосередню участь у бойових діях, захищаючи незалежність і суверенітет держави, бажає отримати гарантії щодо захисту соціальних, майнових та інших громадянських прав, передбачених для учасників бойових дій Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте, набути такі права та гарантії він не може, оскільки отримав відповідь начальника Центрального відділу поліції ГУНП в Донецькій області з відмовою щодо включення його як особи, яка проходила стажування, до списків осіб, які визначаються як сили та засоби, що забезпечують проведення антитерористичної операції, та також йому було відмовлено у видачі наказів стосовно місця дислокації несення служби на період проходження стажування.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточненої заяви, ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що він у період з 17 серпня 2017 р. по 18 листопада 2017 р. безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, як працівник Національної поліції України.

Ухвалою суду від 18 грудня 2017 р. за клопотанням представника заявника - ОСОБА_2 до участі у справу залучено наступних заінтересованих осіб: Міністерство оборони України, Міністерство соціальної політики України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головне управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУНП в Миколаївській області), Головне управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області).

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_2 заяву підтримали та просили суд її задовольнити.

Представники заінтересованих осіб у судове засідання не з'явились, направили на адресу суду заперечення, в яких проти задоволення заяви заперечували та просили суд залишити її без розгляду на підставі положень ч. 6 ст. 294 ЦПК України та ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки між сторонами вбачається спір про право.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 31 травня 2018 р. заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що заявником ОСОБА_1 ставиться питання про вирішення спору про право, а саме - надання судом статусу учасника бойових дій особі, яка проходила стажування в зоні антитерористичної операції та не була включена до складу сил і засобів антитерористичної операції та незаконність дій начальника Центрального ВП ГУНП в Донецькій області, що є підставою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, вказує, що висновки суду при постановленні ухвали не відповідають обставинам справи, ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та просить її скасувати й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про наявність спору про право та намагання заявника встановити в судовому порядку статус учасника бойових дій є помилковими.

Від представника ГУНП в Миколаївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, прийнятою у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Від Державної служби України у справах ветеранів війни і учасників антитерористичної операції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про наявність позасудового порядку встановлення факту участі в антитерористичній операції та просить розглядати справу без участі представника служби.

Заслухавши доповідь судді, пояснення заявника, представників заявника та заінтересованих осіб, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернуся із заявою про встановлення юридичного факту - участі в антитерористичній операції, посилаючись на те, що він проходить службу в Національній поліції Україні, у Заводському відділі поліції ГУНП в Миколаївській області, звідки був направлений для проходження стажування до ГУНП в Донецькій області, де приймав безпосередню участь у бойових діях, захищаючи незалежність і суверенітет держави. У зв'язку з цим він бажає отримати гарантії щодо захисту соціальних, майнових та інших громадянських прав, передбачених для учасників бойових дій Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте отримав відповідь начальника Центрального ВП ГУНП в Донецькій області з відмовою щодо включення його як особи, яка проходила стажування, до списків осіб, які визначаються як сили та засоби, що забезпечують проведення антитерористичної операції. Встановлення такого факту необхідно в подальшому для отримання статусу учасника бойових дій.

Згідно п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), справи в судах першої та апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Аналогічні положення містилися у ч.1 ст. 234 ЦПК України (в редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви).

Частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз'яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Тобто чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення. 2. Встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. 3. Заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо). 4. Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, наводиться у ст. 315 ЦПК України і не є вичерпним.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження в ній.

Згідно з рекомендаціями, наданими у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатись судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

В силу п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Встановлення окремо факту участі в антитерористичній операції вказаним законом не передбачено. Але обставини безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення підлягають встановленню при вирішенні питання надання особі статусу учасника бойових дій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (далі - Порядок).

Пунктом 2-1 Порядку передбачено, що статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.

Пунктом 4 Порядку визначений чіткий перелік документів, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій і підтверджують безпосереднє залучення особи до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення.

На підставі визначених Порядком документів рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Д ержприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (далі - комісія); міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання (п. 5 Порядку).

В силу п. Порядку рішення комісії або міжвідомчої комісії може бути оскаржене у судовому порядку.

З викладених вище положень закону вбачається, що встановлення окремо факту участі в антитерористичній операції не має юридичного значення, але встановлення таких обставин є складовою процесу надання особі статусу учасника бойових дій, для проведення якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи, рішення яких підлягає оскарженню в судовому порядку.

За такого заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Суд не звернув належної уваги на вказані норми закону та обставини справи, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та помилково вважав що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, тоді як характер правовідносин не вказує на наявність цивільно-правового спору, а тому безпідставно залишив заяву без розгляду, тоді як мав закрити провадження у справі.

За таких обставин аргументи апеляційної скарги щодо наявності підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 по суті ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень матеріального та процесуального закону.

Не спростовує таких висновків і посилання в апеляційній скарзі на Положення про комісію Національної поліції з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затверджене наказом МВС України від 23 травня 2016 р. № 405.

Так, згідно з вказаним Положенням комісія Національної поліції з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій приймає рішення про надання особам, зазначеним в пункті 1 розділу І цього Положення, статусу учасника бойових дій на підставі вивчення документів та, у разі потреби - заслуховування осіб.

Пунктами 7, 8 цього Положення передбачено, що рішення Комісії може бути оскаржено в судовому порядку. У разі звернення особи до суду стосовно встановлення факту участі в антитерористичній операції чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, учасником війни, і прийняття судом відповідного позитивного рішення таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право особи на визнання її учасником бойових дій, учасником війни. Рішення суду підлягає зберіганню в Національній поліції України відповідно до законодавства.

З наведеного можна зробити висновок, що насамперед, передбачено звернення особи, яка претендує на надання статусу учасника бойових дій, до комісії, а в разі відмови у наданні такого статусу - особа має право звертатися до суду для оскарження рішення комісії, в тому числі, стосовно встановлення факту участі в антитерористичній операції чи інших подіях, які дають право на визнання його учасником бойових дій, учасником війни.

В силу ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За такого ухвала суду підлягає скасуванню з закриттям провадження справі.

Керуючись ст.ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 31 травня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська

________

Повний текст постанови складений 18 липня 2018 року