Рішення № 75362665, 17.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 липня 2018 року № 826/5975/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу,

За участю представників сторін:

Від позивача: Дума Ю.М., довіреність № 0653, від 20 червня 2017 року.

Від відповідача: Бабченко О.П.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 254 від 25 квітня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняте оспорюване рішення, не ґрунтуються на достовірних, об'єктивних та належним чином встановлених і відображених у акті даних, не відповідають фактичним обставинам та суперечать чинному законодавству.

Відповідною ухвалою суду від 17.05.2017 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5975/17, яку призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.08.2017 року.

10.08.2017 року за клопотанням відповідача суд ухвалив відкласти розгляд справи на 12.10.2017 року.

22.08.2017 року позивачем подано клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови від 25.04.2017 № 254, у задоволенні якого судом ухвалою від 30.08.2017 відмовлено з огляду на недоведеність необхідності вчинення цієї процесуальної дії.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з тих підстав, що висновки акта перевірки щодо порушення ним вимог ч.3 ст. 149 КЗпП України, ст. 169, ст.170 КЗпП України та п. 4 Постанови КМУ від 01.08.1992 № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці», є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи та діючому законодавству про працю і, як наслідок прийнята на підставі акту постанова від 25.04.2017 № 254 про накладання штрафу у розмірі 32 000 грн. підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Відповідач у письмових запереченнях на адміністративний позов (вх. № 69792) зазначив, що статтею 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення вимог трудового законодавства, отже, відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

У ході розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію позивачем подано письмові докази, які судом долучено до матеріалів справи та враховано при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши у письмовому провадженні подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Відповідно до направлення на проведення перевірки № 811 від 07 квітня 2017 року та наказу Головного управління Держпраці у Київській області № 977 від 07.04.2017 проведено позапланову перевірку додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2», за результатами якої складено акт від 13.04.2017 № 26-158/430.

У висновках акту перевірки зазначено, що ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» порушено вимоги:

- частини 3 статті 149 КЗпП - при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

-статті 169 КЗпП України, а саме: не організовані за кошти власника або уповноваженого ним органу попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди працівників на посаді коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель;

-статті 170 КЗпП України - не переведення працівників, що потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, за їх згодою на таку роботу відповідно до медичного висновку;

-вимог п. 4 Постанови КМУ від 01.08.1992 № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» - атестація робочого місця працівників на посаді коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель не проведена атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначені наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

На підставі акту перевірки прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.04.2017 року № 254, якою на ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» накладено штраф у розмірі 32000 грн. (абзац 4 частини 2 статті 265 КЗпП України).

Позивач не погоджуюсь зі спірним рішенням, вважаючи його протиправним, звернувся до суду з відповідним позовом.

Позивач вважає, що зазначена в постанові відповідальність у роботодавця настає виключно за порушення, пов'язані з грошовими зобов'язаннями відносно найманих працівників а саме, що стосується невиплати в передбачені чинним законодавством строки заробітної плати, не проведення індексації заробітної плати і т.п.

Позивач зазначає, що при притягненні працівника ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності було враховано і ступінь тяжкості і обставини вчиненого нею дисциплінарного проступку.

Стосовно не проведення атестації робочого місця, то атестація відповідно до вимог діючих нормативних актів України має проводитися за умови наявності шкідливих та небезпечних умов праці, до яких посада коменданта гуртожитку взагалі не відноситься.

Підставою для переведення працівника на більш легку роботу є висновок або листок непрацездатності про необхідність тимчасового переведення на іншу роботу, який видає лікар або комісія лікувального закладу. Такий висновок МСЕК чи листок непрацездатності, про те, що ОСОБА_3 потребує переведення на легшу роботу, не надавався.

Відповідач наполягає на правомірності оскаржуваної постанови № 254 від 25 квітня 2017 року та відсутності підстав для її скасування з огляду на наступне.

Так, ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» у порушення вимог ч.3 ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення відносно працівника ОСОБА_3 не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини вчиненого проступку і попередню роботу працівника, якого було прийнято на роботу комендантом гуртожитку і відповідно до наказу від 21.03.2017 року було звільнено з посади за систематичне невиконання без поважних причин своїх посадових обов'язків на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 170 КЗпП України ОСОБА_3, яка на підставі висновку МСЕК серії КА-1№009014 від 12.05.2005 року не могла виконувати регулярну профпрацю, не була переведена за її згодою на більш легку роботу за станом здоров'я.

Крім того, ОСОБА_3 не було звільнено згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, з виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що є порушенням гарантій в оплаті праці, які передбачені ст. 12 Закону України «Про оплату праці».

Порушені вимоги ст. 169 КЗпП України - попередній /при прийнятті на роботу/ та періодичні / протягом трудової діяльності/ медичні огляди працівників на посаді коменданта гуртожитку не були організовані за кошти власника або уповноваженого ним органу, не були проведені відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці» та п.3.1. Наказу МОЗ України від 21.05.2007 року № 246 «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій», Державні санітарні норми та правила «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важності та напруженості трудового процесу», затверджені Наказом МОК України від 08.04.2014 року № 248 - роботодавцем не організовано проведення лабораторних досліджень умов праці працівників на посаді коменданта гуртожитку з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці. Атестація робочого місця працівників на посаді коменданта гуртожитку не проведена у строки, передбачені колективний договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.11р. № 386/2011 (надалі - Положення), Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 7 Положення).

Підпунктом 3 пункту 3 Положення визначено, що органи Держпраці України відповідно до покладених на них завдань здійснюють, зокрема, державний нагляд та контроль за додержанням вимог законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, встановлених частиною другої статті 265 Кодексу законів про працю України, передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).

Частиною другої статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу", «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - п'ятим частини другої цієї статті - у розмірі мінімальної заробітної плати.

У відповідності до частини четвертої статті 265 Кодексу законів про працю України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акту про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до ст.170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 була прийнята на посаду коменданта будинку, згідно наказу ВАТ «Трест «Київміськбуд-2» № 151-к від 02.03.2009 року, тобто на момент прийняття її на роботу, вона мала інвалідність 2 групи з дитинства з рекомендацією про умови і характер праці, яка була врахована при прийнятті її на роботу і з якими вона погодилась. Під час перебування в трудових відносинах ОСОБА_3 за її згодою переводили на інші посади, які не передбачають фізичний труд або фізичні навантаження (коменданта гуртожитку відділу з обслуговування будівель; коменданта гуртожитку). Водночас ОСОБА_3 товариству не надавався висновок МСЕК із новими трудовими рекомендаціями чи внесенням доповнень до індивідуальної програми реабілітації інваліда тощо.

Крім того, під час розгляду справи № 760/7368/17 Солом'янським районним судом м. Києва встановлено, що ОСОБА_3 після прийняття на роботу з висновком про те, що вона потребує за станом здоров'я надання легшої роботи, до керівництва підприємства не зверталась і не надавала.

Отже, не вчинення позивачем фактичних дій щодо реалізації приписів ст. 170 КЗпП України відбувалось у зв'язку з ненаданням ОСОБА_3 відповідного висновку МСЕК із новими трудовими рекомендаціями, що в свою чергу унеможливлює вчинення подальших дій з боку товариства без порушень законних прав працівниці.

Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором, посадовими інструкціями, правилами внутрішнього трудового розпорядку, враховуючи раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення ОСОБА_3 наказом від 21.03.2017 року № 56-к звільнено з займаної посади згідно п.3 ст. 40 КЗпП України.

Доказів про оскарження в судовому порядку звільнення з роботи ОСОБА_3 відповідачем не надано.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відомості викладені в постанові про накладання штрафу № 254 від 25.04.2017 року щодо порушення вимог ч. 2 ст. 40 та ст. 170 КЗпП України, не відповідають об'єктивним обставинам справи, а матеріали справи не містять будь-яких достовірних та допустимих доказів на спростування доводів позивача про відсутність події та складу правопорушення.

Пунктом 1 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженим Постановою КМУ № 442 від 01.08.1992 року передбачено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Доводи відповідача про порушення вимог п. 4 Постанови КМУ №442 від 01 серпня 1992 року «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» в частині не проведення атестації робочого місця працівників на посаді коменданта гуртожитку атестаційною комісією товариства, також не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

Підсумовуючи вищевикладене, суд не вбачає порушень, до яких прийшов відповідач та які зазначені у висновках акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-158/430, а отже спірна постанова про накладання штрафу від 25.04.2017 р. № 254, яка винесена на підставі таких висновків, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1.2 ст.76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-2» (ЄДРПОУ 04012661, 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.26-А,) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову першого заступника начальника Головного управління Держрпраці у Київській області від 25 квітня 2017 року № 254 про накладення штрафу на Приватне акціонерне товариство «Трест Київміськбуд-2» у розмірі 32 000 грн. (тридцять дві тисячі гривень).

Присудити на користь Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-2» (ЄДРПОУ 04012661, 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд.26-А, код) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (ЄДРПОУ 39794214, 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда