Рішення № 75362589, 16.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2018 року № 826/9156/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача Келеберди В.І., суддів: Федорчука А.Б., Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Фанери та плити» до Першого заступника голови Антимонопольного комітету України Ніжнік Марії Володимирівни, третя особа - Генеральна Прокуратура України, про зобов'язання вчинити певні дії,-

За участю представників сторін:

Від позивача: Буняк В.С., договір про надання правової допомоги № 10-А/16 від 26 грудня 2016 року.

Від відповідача: Максименко А.П., довіреність № 300-122/02-100 від 24 вересня 2017 року.

Потапов М.А.

Від третьої особи: Кузнецова Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Фанери та плити» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Першого заступника голови Антимонопольного комітету України - Ніжнік Марії Володимирівни за участю третьої особи - Генеральної Прокуратури України та просить суд зобов'язати відповідача прийняти розпорядження про прийняття до розгляду заяви від 01.06.2017 щодо перегляду рішення Антимонопольного комітету України від 15.06.2012 № 355-р у частині розміру накладеного штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що правова позиція Антимонопольного комітету України щодо залишення заяви без розгляду є незаконною та такою, що не відповідає міжнародним зобов'язанням держави України.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 826/9156/17, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача та представник третьої особи - Генеральної Прокуратури України не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні, з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

У ході розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію від позивача надійшли письмові пояснення на заперечення (вх.№ 70386/17), які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Антимонопольного комітету України від 13 червня 2012 № 355-р у справі № 242-26.13/149-11 визнано, що ПАТ «Фанери та плити», узгодивши свою поведінку під час спеціалізованих аукціонів з продажу необробленої деревини ресурсу І-ІV кварталів 2011 року, вчинило порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціонів та накладено штраф у розмірі 15 903 000,00 грн.

У липні 2013 року Антимонопольним комітетом України за результатами розгляду заяви ПАТ «Фанери та плити» від 29 травня 2013 року, на підставі ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та статтей 48, 52, 58 Закону «Про захист економічної конкуренції» рішення Комітету від 13 червня 2012 року № 355-р було переглянуто. Відповідним рішенням Антимонопольного комітету України від 23 липня 2013 року № 613-р змінено п. 10 резолютивної частини рішення Комітету від 13 червня 2012 року № 355-р, згідно якому за порушення вимог п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону на ПАТ «Фанери та плити» накладено штраф у розмірі 30 000 гривень.

Однак, 28 рудня 2016 року з формальних (процедурних) підстав, як зазначає про це позивач, відповідне рішення було скасовано Вищим господарським судом України, а рішення Антимонопольного комітету України від 13 червня 2012 року № 355-р залишилось чинним.

В свою чергу, 01 червня 2017 року ПрАТ «Фанери та плити» звернулося до АМК України з заявою, в якій просив:

1) розпочати провадження за даною заявою в порядку ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

2) прийняття рішення про зупинення виконання рішення АМК України від 13 червня 2012 року № 355-р до закінчення його перегляду;

3) переглянути рішення АМК України від 13 червня 2012 року №355-р. у частині розміру штрафу, накладеного на ПрАТ «Фанери та плити».

Свою заяву аргументував внесеними змінами до національного законодавства (прийняття АМК методології у формі роз'яснення від 16.02.2016 №6-рр «Щодо застосування положень частини другої, п'ятої та шостої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», частини першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), а також положеннями ч. 1 ст. 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», в якій наведено невичерпний перелік підстав, що є основою для перегляду раніше прийнятого АМК України рішення, а саме вказував на «наявність інших підстав передбачених законами України».

Згідно статті 58 Конституції України закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У випадку кримінального правопорушення, у автономному смислі ст. 6, 7 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як це має місце в даному випадку (хоча в національному законі накладений на ПрАТ «Фанплит» штраф віднесено до адміністративних заходів, його значний розмір - 15 903 000 гривен, і мета - запобігти вчиненню аналогічних правопорушень як самим заявником так і іншими особами, свідчить про наявність "кримінального обвинувачення" стосовно заявника згідно другого й третього "енгелевих критеріїв", рішення ЄСПЛ A. MENARINI DIAGNOSTICS S.R.L. с. ITALIE, 27/09/2011, § 40, 44; Jussila v. Finland, 23/11/2006, §38), необхідність застосування закону про кримінальну відповідальність, який пом'якшує правове становище особи, стверджено в рішеннях Європейського суду з прав людини (див. напр. SCOPPOLA v. ITALY (No. 2), §108, 109, 17/09/2009; GOUARRЙ PATTE v. ANDORRA, §33-35, 12/01/2016).

Враховуючи набуття чинності для України Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та положення ст. 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», позивач вважає, що вказані міжнародні нормативно-правові акти є нормативно-правовими актами, згідно яких передбачено зворотну дію в часі законів, які пом'якшують відповідальність юридичних осіб. Адже Європейський суд з прав людини не розрізняє в своїх рішеннях фізичних осіб і юридичних осіб приватного права щодо прав гарантованих ст. 6, 7 Конвенції та ст. 1 Протоколу Першого Конвенції. Більше того, тлумачення національного закону таким чином, що ст. 58 Конституції України передбачає суто формальне «суб'єктне» розрізнення фізичних осіб і юридичних осіб приватного права, на наш погляд становитиме заборонену ст. 14 Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини непропорційну дискримінацію.

ПрАТ «Фанери та плити» вважають, що Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини, ратифікована Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, є тим нормативно-правовим актом, який передбачає застосування зворотної дії закону, що пом'якшує відповідальність юридичних осіб, згідно ст. 58 Конституції України та рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99.

За наслідками розгляду заяви ПрАТ «Фанери та плити» б/н від 01 червня 2017 року Антимонопольним комітетом України було прийнято рішення від 14.06.2017 № 143-26/02-6422 про залишення заяви без руху. Оскільки заява не відповідала вимогам чинного законодавства, позивачеві було запропоновано у строк до 30 червня 2017 року надати додатково необхідну інформацію.

Крім того, було зазначено, що ПрАТ «Фанери та плити» не наведено жодних аргументованих доводів, які могли би стати підставою для перегляду рішення Комітету від 13 червня 2012 року № 335-р, а неведені правові аргументи щодо застосування закону, який пом'якшує відповідальність особи неможливо прийняти, як нову обставину в смислі частини 1 статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки це стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Враховуючи те, що ПрАТ «Фанери та плити» так і не було наведено жодних аргументованих доводів, які могли бути підставою для перегляду Рішення у відповідності до статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», керуючись пунктом 48 Правил Антимонопольним комітетом України було прийнято рішення про залишення заяви б/н від 01.06.2017 без розгляду.

Вважаючи таке рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Комітет є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Рішенням Антимонопольного комітету України від 13 червня 2012 року № 355-р визнано, що ПрАТ «Фанери та плити» вчинило порушення, передбачене пунктом четвертим частини другої статті 6 та пунктом першим статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціонів.

За вказане порушення на позивача накладено штраф у розмірі 15 903 000,00 грн., який в подальшому в судовому порядку оскаржувався позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року у справі № 5011-23/10531-2012, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2013 року та Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Фанери та плити» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення від 13 червня 2012 року № 355-р.

При цьому судами встановлено, що висновки Антимонопольного комітету України за результатами проведення розслідування про спотворення товариством результатів аукціонних торгів є правильними і такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Також судами зазначено, що оспорюване рішення Комітету ґрунтується на повному з'ясуванні всіх істотних обставин, їх доведеності та на належному застосуванні чинного законодавства.

Таким чином, законність та обґрунтованість рішення Антимонопольного комітету України від 13 червня 2012 року № 355-р про накладення на товариство штрафу в розмірі 15 903 000 грн. установлено судовими рішеннями та не потребують доказуванню.

Отже, рішення Антимонопольного комітету України від 13 червня 2012 року № 355-р, яким на ПрАТ «Фанери та плити» накладено штраф у розмірі 15 903 000 грн., є чинним і таким, що підлягає виконанню.

З огляду на те, що рішення Антимонопольного комітету України від 23липня 2013 року № 613-р суперечило вимогам статтей 58, 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Генеральною прокуратурою України з метою захисту державних інтересів було подано позов про визнання його недійсним та скасування.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27 липня 2016 року у справі № 910/1988/16, залишеним у силі постановою Вищого господарського суду України від 28 грудня 2016 року, позов Генеральної прокуратури України задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Антимонопольного комітету України від 23 липня 2013 року № 613-р «Про перегляд рішення Комітету від 13 червня 2012 року № 355-р».

У подальшому, рішенням господарського суду м. Києва від 30 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2017 року, у справі № 910/7370/17 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Антимонопольного комітету України та стягнуто з ПрАТ «Фанери та плити» штраф у розмірі 15 873 000грн. та пеню у розмірі 15 903 000 грн. за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням Антимонопольного комітету України від 13 червня 2012 року № 355-р.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі:

- якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;

- якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення;

- невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;

- якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, вже не існують; наявності інших підстав, передбачених законами України.

Відповідно до пункту 47 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 року № 169-р) (із змінами) (далі - Правила) заява про перегляд подається в письмовій формі й повинна містити вимоги заявника, у тому числі очікувані ним рішення за результатами перегляду, які передбачені частиною третьою статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також зазначення підстав для перегляду рішення, передбачених частиною першою статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та доказів на їх підтвердження.

Позивач звернувся до Комітету із заявою від 01.06.2017 б/н про перегляд рішення Комітету у частині розміру штрафу, накладеного на ПрАТ «Фанери та плити».

У зв'язку з невідповідністю вимогам пункту 47 Правил, що перешкоджало її розгляду, Антимонопольний комітет України за наслідками розгляду заяви залишив її без руху, про що письмово було повідомлено позивача.

Крім того, Перший заступник Голови Антимонопольного Комітету України листом № 143-26/02-6422 від 14 червня 2017 року запропонував ПрАТ «Фанери та плити» до 30 червня 2017 року надати:

- інформацію про істотні обставини, які не були та не могли бути відомі Комітету на момент прийняття рішення від 13 червня 2012 року № 355-р;

- докази того, що рішення Комітету від 13 червня 2012 року № 355-р прийнято на підставі недостовірної інформації;?

- іншу інформацію, відповідно до статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

ПрАТ «Фанери та плити» звертаючись в Комітет із заявою про перегляд рішення не надало підтвердження щодо будь-якої із підстав, передбачених статтею 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції» однією із підстав для перегляду Комітетом рішення, прийнятого ним у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є наявність інших підстав, передбачених законами України.

Зазначене передбачає можливість встановлення у законодавстві інших підстав для перегляду рішень Комітету, але які при цьому є вичерпними.

Разом з цим, Позивач у своєму позові не робить посилання на жодну норму, яка б передбачала додаткові підстави для перегляду Рішення Комітету.

Доводи ПАТ «Фанери та плити» щодо змін, які відбулися в чинному законодавстві у бік пом'якшення відповідальності особи і є безальтернативною підставою для перегляду рішення Антимонопольного комітету України від 13 червня 2012 року № 355-р не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною другою статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що за вчинення антиконкурентних узгоджених дій накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Зазначене положення статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не змінювалось з дня прийняття закону від 11 січня 2001року.

Відповідно, жодного пом'якшення чи скасування відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій не відбулось.

Прийняття Комітетом рекомендаційних роз'яснень від 16.02.2016 № 6-рр «Щодо застосування положень частини другої, п'ятої та шостої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», частини першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» не може бути підставою для перегляду рішення Комітету від 13.06.2012 № 355-р, оскільки вони не мають статусу закону.

Зазначені рекомендаційні роз'яснення Комітету не встановлюють, не скасовують та не пом'якшують відповідальність, а маючи лише рекомендаційний характер, визначають підходи Комітету, які рекомендується застосовувати його органам при визначенні розміру штрафів за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно рішення Конституційного суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Такої ж думки дотримується і Вищий адміністративний суд України, зазначаючи в ухвалі від 02 березня 2015 року у справі № К/9991/54435/11 та в ухвалі від 30 липня 2015 року у справі № К/800/62699/14 наступне:

«У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб.

На думку суду, принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно- правових актів є загальним принципом права.

Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно- правовому акті.

Така позиція знайшла своє відображення в рішенні Конституційного суду України від 05 квітня 2001 року № 3-рп, в якому зазначено, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності ним законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначене також узгоджується з рішенням Конституційного суду України від 02 липня 2002 року № 13-рп, в якому зазначено, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.

Положення ст. 58 Конституції України необхідно розуміти так, що всі суб'єкти правовідносин, у тому числі відповідач та суди мають застосовувати до правовідносин той закон, який існував на момент їх виникнення».

«Положення ст. 58 Конституції України необхідно застосовувати з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі № 1-7/99. Згідно з цим рішенням положення норми про зворотну дію в часі законів та інших нормативно- правових актів треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної

особи), а стосовно юридичних осіб надання зворотної дії в часі може бути передбачено

шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

В даному випадку пряма вказівка в Законі № 2756 VI або іншому нормативно- правовому акті про зворотну дію закону в часі відсутні, тому у судів попередніх інстанцій не було правових підстав поширювати норму закону, що набрав чинності з 01.01.2011року, на правовідносини, що виникли до цієї дати і стосувалися господарюючого суб'єкта - фізичної особи-підприємця».

За відсутності пом'якшення або скасування відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій з моменту прийняття Рішення Комітету і до сьогодні, а також за відсутності в законодавстві прямої вказівки про зворотну дію закону в часі застосування зворотної дії до відповідача не є можливим.

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач обґрунтовано та правомірно залишив заяву ПрАТ «Фанери та плити» про перегляд рішення комітету у частині розміру накладеного штрафу без розгляду.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову на користь позивача не присуджуються.

Керуючись положеннями статей 2-4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватному акціонерному товариству «Фанери та плити» (адреса: 02160, м. Київ, вул. Фанерна, 1, ЄДРПОУ 00274690) відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда

Судді А.Б. Федорчук

І.А. Качур