Рішення № 75362557, 17.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 липня 2018 року № 826/12205/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним наказу про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та просить скасувати наказ №3577/к від 18 вересня 2017 року, яким його звільнено з посади начальника Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115)», поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову, з урахуванням поданої заяви про доповнення підстав позову, позивач зазначає, що комісією Міністерства юстиції України було проведено службове розслідування за фактами, викладеними у зверненні адвоката Філімонова К.О., щодо можливого невиконання або неналежного виконання вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян, порушення вимог антикорупційного законодавства та скоєння правопорушення із корупційними ознаками особами рядового і начальницького складу Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115)» .

За результатами службового розслідування складено висновок, відповідно до якого викладена адвокатом Філімоновим К.О. інформація знайшла своє підтвердження, внаслідок чого комісією запропоновано розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади.

У подальшому на підставі висновку комісії від 08 вересня 2017 року відповідачем винесено оскаржуваний наказ, з яким не погоджується позивач, зокрема з підстав його підписання неналежною особою, яка не мала повноважень видавати та підписувати наказ про звільнення в силу закону, без відповідного погодження заступником Міністра, який згідно з розподілом повноважень координує та контролює діяльність ДКВС України, застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення без факту притягнення до дисциплінарної відповідальності, без ознайомлення та вручення висновку за результатами проведеного службового розслідування. Крім того позивач вважає, що підстави звільнення, пов'язані з порушенням ним антикорупційного законодавства, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки не існує судових чи інших рішень щодо скоєння ним правопорушення з корупційними ознаками, звільняючи з посади, на думку позивача, відповідач незаконно керувався Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, а не Дисциплінарним статутом Національної поліції України, не врахувавши тяжкості проступку, обставин, за яких його скоєно, заподіяну шкоду, попередньої поведінки особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівня кваліфікації, тощо.

Із змісту доповнень підстав позову від 05 лютого 2018 року вбачається, що на думку позивача порушено також процедуру проведення службового розслідування, не запропоновано йому надати письмових пояснень по суті звернення адвоката Філімонова К.О., не був залучений до проведення службового розслідування також безпосередній начальник ОСОБА_1, як вимагають положення Порядку проведення службового розслідування.

Крім зазначеного, позивач також вважає хибними та протиправними висновки службового розслідування по суті, зокрема щодо встановлених обставин порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а також неналежного виконання ним своїх обов'язків як начальником установи виконання покарань.

Ухвалою суду від 05 жовтня 2017 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 29 березня 2018 року суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

09 лютого 2018 року до суду надійшов відзив представника Міністерства юстиції України та документи, на які посилається у відзиві представник відповідача, як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладаються завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Згідно статті 3 цього ж Закону правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорон здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Статтею 23 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 23 січня 2017 року № 252/к у зв'язку з перейменуванням державної установи «Кагарлицька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» у державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№115)» наказано вважати підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 таким, що з 23 січня 2017 року обіймає посаду начальника державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115)».

Отже, позивач призначений на посаду наказом Державного секретаря Міністерства юстиції України Онищенко Г.

Відповідно до Положення про державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№115), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2016 року № 3679/83/5, Кагарлицька виправна колонія є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України. Місцезнаходженням колонії є: Київська область, Кагарлицький район, село Зікрачі.

Виправну колонію очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Державним секретарем Міністерства юстиції України за погодженням з заступником Міністра юстиції України, який згідно з розподілом повноважень координує та контролює діяльність ДКВС України, в тому числі на підставі пропозицій, внесених начальником управління.

06 липня 2017 року до Міністерства юстиції України надійшло звернення адвоката Філімонова К.О. стосовно можливого невиконання або неналежного виконання вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів, порушення вимог антикорупційного законодавства, скоєння правопорушення із корупційними ознаками особами рядового і начальницького складу Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115)».

Підстави для призначення, процедуру та мету проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України; порядок документування й оформлення результатів службових розслідувань, прийняття за ними рішення та їх виконання; компетенцію структурних підрозділів апарату Мінюсту, його міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, уповноважених органів з питань пробації, навчальних закладів та закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, під час проведення службових розслідувань, права та обов'язки посадових осіб органів і установ під час проведення службових розслідувань визначені Порядком, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року № 356/5 (далі - Порядок № 356/5).

Пунктом 2 Порядку № 356/5 визначено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового або начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 356/5 службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника.

Начальники міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України мають право призначати службові розслідування стосовно осіб рядового чи начальницького складу підпорядкованих ним органів і установ. Керівники структурних підрозділів апарату Міністерства юстиції України та їх заступники за наявності підстав, достатніх для призначення службового розслідування, мають право надсилати відповідну інформацію начальникам міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції для проведення службового розслідування з подальшим інформуванням Міністерства юстиції України про його результати (пункти 2, 7 розділу ІІІ Порядку № 356/5).

Водночас, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 356/5 службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника, у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання особами рядового чи начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань.

Отже, службова перевірка стосовно позивача за зверненням адвоката Філімонова К.О. була призначена наказами Міністерства юстиції України від 10 липня 2017 року № 2273/7 «Про проведення службового розслідування», від 09 серпня 2017 року № 2568/7 «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 10 липня 2017 року № 2273/7».

Як вбачається з висновку службового розслідування від 08 вересня 2017 року, у зверненні адвокатом Філімоновим К.О., який надає правову допомогу засудженому ОСОБА_4, що відбуває покарання у Кагарлицькій виправній колонії, викладено такі обставини: 02 липня 2017 року до засудженого ОСОБА_4 за невиконання законних вимог адміністрації установи та самовільне залишення меж житлової зони було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді тимчасового поміщення до дисциплінарного ізолятора строком до 48 годин, до прибуття начальника установи. Під час поміщення ОСОБА_4 до ДІЗО установи в порушення вимог статті 106 Кримінально-виконавчого кодексу України відносно останнього було застосовано заходи фізичного впливу, про що було відомо начальнику установи - підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1, який жодних заходів для припинення незаконних дій та притягнення винних осіб до відповідальності не вжив.

Викладені адвокатом обставини підтвердилися під час службового розслідування зібраними письмовими доказами та поясненнями засудженого ОСОБА_4, а також свідків - інших засуджених, які відбувають покарання у Кагарлицькій колонії, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Крім того, комісією встановлено, що у зв'язку з численними порушеннями з боку співробітників установи та бездіяльності начальника установи ОСОБА_1 відбулося погіршення психічного стану засудженого ОСОБА_4, внаслідок чого за постановою суду від 07 липня 2017 року на підставі заяви лікаря-психіатра Кагарлицької ЦРЛ Чубко П.П. від 07 липня 2017 року «Про примусове обстеження» було надано дозвіл на госпіталізацію ОСОБА_4 для проведення психіатричного огляду у примусовому порядку в комунальному закладі Київської обласної ради «Обласному психіатрично-наркологічному об'єднанні» смт Глеваха, Васильківського району, Київської області. Медичною установою було надано довідку № 1165 від 12 липня 2017 року, відповідно до якої на момент госпіталізації ОСОБА_4 у нього виявлені тілесні ушкодження у вигляді поверхневих подряпин на обох зап'ястях, поверхневий крововилив області обох колінних суглобів, на шкірі живота поверхневі подряпини, на шкірі нижньої третини стегна та на шкірі правого плечового суглобу крововиливи, рух у суглобі обмежений.

В зазначеній частині комісією зазначено, що факти, викладені у зверненні адвоката Філімонова К.О. знайшли своє підтвердження в частині порушення посадовими особами установи частини третьої статті 106 Кримінально-виконавчого кодексу України, в якій зазначено, що забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору, а також порушення начальником установи - підполковником внутрішньої служби ОСОБА_1 пунктів 6,13 розділу 8 Положення про державну установу «Кагарлицька виправна колонія (№115)».

Крім того, у рамках проведення службового розслідування комісією було перевірено стан дотримання посадовими особами державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115)» норм чинного антикорупційного законодавства та виконання нормативно-правових актів Міністерства юстиції України в зазначеній сфері та встановлено, що на посаді помічника начальника установи (з питань залучення засуджених до праці та трудової адаптації) працює лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_10, який є близькою особою, а саме рідним братом заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи підполковника внутрішньої служби ОСОБА_11 Виходячи з внутрішніх нормативних актів колонії, а також наказів, посадових інструкцій, комісією з'ясовано, що заступник начальника установи ОСОБА_11 є прямим начальником для всього атестованого складу установи, до числа яких відноситься і його рідний брат - лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_10, що підтвердилося також і поясненнями посадових осіб установи виконання покарань.

У цьому зв'язку комісія дійшла висновку, що начальник державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115)» підполковник внутрішньої служби ОСОБА_1 допустив порушення вимог частини другої статті 27 Закону України «Про запобігання корупції» щодо обмеження спільної роботи близьких осіб та частини третьої статі 28 Закону України «Про запобігання корупції» в частині врегулювання реального конфлікту інтересів.

Згідно зазначених норм Закону України «Про запобігання корупції» у разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк, при цьому безпосередній керівник особи, або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.

В цій частині суд зазначає, що позивач, як керівник ввіреної йому установи виконання покарань, яка підпорядковується та звітує перед Міністерством юстиції України, як особа, яка призначається та звільняється з посади Державним секретарем Міністерства юстиції України за погодженням з заступником Міністра юстиції України, будучи обізнаним з положеннями Закону України «Про запобігання корупції», а також володіючи інформацією про працюючих в установі виконання покарань близьких родичів, які знаходяться у прямому підпорядкуванні в силу виконання службових обов'язків, був зобов'язаний вжити заходів, передбачених статтями 27 та 28 Закону України «Про запобігання корупції», проте визначених законом дій не вчинив, і в цій частині жодних пояснень під час ознайомлення з висновками службового розслідування не надав.

Суд зазначає також, що оскільки позивач під час службового розслідування перебував у відпустці та у стані тимчасової непрацездатності, відібрати у нього особисті пояснення по суті звернення адвоката Філімонова К.О. не видалося за можливе з об'єктивних причин.

Водночас, до матеріалів справи відповідачем надано наступні доручення від 15 вересня 2017 року у зв'язку з завершенням службового розслідування стосовно позивача: № 144/30/48-17 щодо ознайомлення ОСОБА_1 з копією висновку службового розслідування від 08 вересня 2017 року; № 146/3-/48-17 щодо відібрання письмових пояснень ОСОБА_1 щодо порушень та недоліків, виявлених під час проведення службового розслідування; № 145/30/48-17 щодо надання безпосередньо ОСОБА_1 особистих письмових пояснень на ім'я виконуючої обов'язки Державного секретаря Міністерства юстиції України Косолапової О.

В матеріалах справи містяться пояснення ОСОБА_1 від 18 вересня 2017 року відповідно до яких висновок від 08 вересня 2017 року він вважає «однобоким», ніяких порушень він та його підлеглі не вчиняли. Інших пояснень по суті виявлених порушень ОСОБА_1 не надано.

Виходячи з наведеного, твердження позивача про те, що він не був ознайомлений з висновком службового розслідування від 08 вересня 2017 року та був позбавлений можливості надати пояснення, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно з положеннями статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 9 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 року № 901-VIII до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» на поліцейських поширено дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV.

Таким чином, за результатами службового розслідування до позивача правомірно застосовувалися положення Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Згідно пунктів 6,7 розділу VІІ Порядку № 356/5 рішення за результатами розгляду висновку та інших матеріалів службового розслідування приймається у 10-денний строк з дати їх надходження начальником, який його призначив. За результатами службового розслідування особи рядового та начальницького складу, стосовно яких воно проводилося, притягуються до відповідальності у встановленому законом порядку. Якщо вину особи рядового чи начальницького складу повністю доведено, начальник, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Отже, наказом Міністерства юстиції України від 18 вересня 2017 року № 3577/к «Про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення ОСОБА_1» позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з посади начальника Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№115)» у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» та частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

При цьому суд не вбачає подвійного притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки матеріалами справи та змістом оскаржуваного наказу такі його твердження не підтверджуються.

Стосовно аргументів позивача щодо видання та підписання оскаржуваного наказу неповноважною особою суд зазначає таке. Згідно частин першої третьої Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців Міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний Міністру. Основними завданнями державного секретаря міністерства є забезпечення діяльності міністерства, стабільності та наступності у його роботі, організація поточної роботи, пов'язаної зі здійсненням повноважень міністерства.

Абзацами 12,13,17 частини четвертої статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що державний секретар міністерства відповідно до покладених на ньо8го завдань, зокрема, призначає на посаду, звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства; притягує до дисциплінарної відповідальності керівників державних підприємств,установ, організацій, що належать до сфери управління відповідного міністерства; з питань, що належать до його повноважень, видає накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання.

Згідно підпунктів 7,8 пункту 12-2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, державний секретар Мінюсту відповідно до покладених на нього завдань призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату Мінюсту, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; приймає на роботу, звільняє з роботи у порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників апарату Мінюсту, приймає рішення щодо їх заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У свою чергу Секретаріат Державного секретаря Мінюсту є самостійним структурним підрозділом Міністерства юстиції України та функціонує на підставі Положення про Секретаріат Державного секретаря Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Мінюсту від 13 грудня 2016 року № 5521/к.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Мінюсту від 02 лютого 2017 року № 545/к на посаду керівника Секретаріату переведено Косолапову О.А.

Відповідно до пункту 5.6 Положення керівник Секретаріату може виконувати обов'язки Державного секретаря Міністерства на час його відсутності чи неможливості здійснення ним своїх обов'язків з інших причин, про що видається відповідний наказ Державного секретаря Міністерства.

Наказом № 2168/к обов'язки Державного секретаря Мінюсту покладено на Косолапову О.А., яка відповідно до наданих їй повноважень видала та підписала оскаржуваний наказ від 18 вересня 2017 року № 3577/к «Про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення ОСОБА_1».

Таким чином, твердження позивача в частині підписання оскаржуваного наказу неповноважною особою спростовані наявними у справі доказами.

Крім того, до матеріалів справи наданий лист-погодження з другого примірника оскаржуваного наказу, з якого вбачається погодження та підпис заступника Міністра юстиції Чернишова Д.В., який координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України у встановленому порядку.

Проаналізувавши встановлені обставини у сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, їх не доведеність та спростування наявними у справі належними, достатніми та переконливими доказами, у зв'язку з чим не вбачає протиправності у діях відповідача та підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку аргументи та твердження позивача, які покладені в обґрунтування позову не свідчать про протиправність оскаржуваного наказу, не спростовують висновків комісії за результатами проведеного службового рослідування, натомість відповідачем під час судового розгляду справи доведено законність, обґрунтованість правильність та послідовність своїх дій під час проведення службового розслідування та видання оскаржуваного наказу.

Оскільки у задоволенні адміністративного позову суд відмовляє, то підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда