Рішення № 75362523, 17.07.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 липня 2018 року № 826/7344/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кемпленд» до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія поліс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимир», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кемпленд» (далі - ТОВ «Кемпленд») через уповноваженого представника звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа ПАТ «Дельта Банк», відповідач та просить суд:

- визнати протиправними дії та рішення Уповноваженої особи ПАТ «Дельта Банк» щодо визнання Договору від 20 жовтня 2014 року про розірвання кредитного договору №К-2004059 від 05 серпня 2011 року, Договору кредитної лінії №НКЛ-2004059 від 20 жовтня 2014 року, Договору застави майнових прав № НКЛ-2004059/S-1 від 20 жовтня 2014 року\, Договору про відступлення права вимоги від 20 жовтня 2014 року нікчемними;

- скасувати рішення Уповноваженої особи ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., оформлене протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, яка призначалася наказом № 67 від 11 березня 2015 року, та повідомлення про нікчемність № 7332 від 25 серпня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з запровадженням процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» ТОВ «Кемпленд» звернулося до Банку з проханням надати завірені копії банківських виписок по рахунках з метою звірки взаєморозрахунків, проте з листа Банку від 16 грудня 2015 року № 3431 дізналося, що Договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20 жовтня 2014 року, укладений між ТОВ «Кемпленд» та Банком визнаний нікчемним на підставі частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про що товариству направлено повідомлення № 7332 від 25 серпня 2015 року.

Позивач зазначає, що у зв'язку з погашенням заборгованості за кредитним договором від 05 серпня 2011 року у повному обсязі сторони розірвали його шляхом укладення Договору від 20 жовтня 2014 року про розірвання Кредитного договору № К-2004059 від 05 серпня 2011 року. Визнання нікчемним зазначеного договору відбулося, як вважає відповідач, з підстав відмови Банком від власних майнових вимог, з чим не погоджується позивач, вважаючи, що розірвання кредитного договору відбулося на законних підставах, а дії позивача щодо погашення заборгованості підтверджуються належними платіжними документами.

Крім того, 20 жовтня 2014 року з метою рефінансування заборгованості за розірваним кредитним договором, між Банком та ТОВ «Кемпленд» укладено інший Договір кредитної лінії № НКЛ-2004059, згідно якого Кредитор (АТ «Дельта Банк») зобов'язався передати Позичальнику (ТОВ «Кемпленд») грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Зазначений договір відповідач вважає також нікчемним, оскільки своєю метою мав лише погашення заборгованості Позичальника, яке відбулося фактично за рахунок власних коштів Банку, і Банк, укладаючи договір, відмовився від власних майнових вимог до позичальника та заставо-іпотекодавців до дня визнання його неплатоспроможним, з втратою високоліквідного забезпечення, що також слугувало підставою його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, а умови укладеного Договору передбачають надання переваг Позичальнику, прямо не визначених для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку.

Рішення відповідача, оформлене Протоколом від 11 серпня 2015 року № 46, позивач вважає необгрунтованим, таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Стосовно визнання нікчемним договору застави майнових прав № НКЛ-2004059/S-1 від 20 жовтня 2014 року, укладеного між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Максимир», предметом якого є майнові права на отримання грошових сум у повному обсязі, включаючи право на отримання суми депозитного вкладу в розмірі 5 200 000,00 грн., пені та штрафів, які існують на дату укладення Договору та виникнуть у майбутньому у Заставодавця з Договору банківського вкладу «Класичний» № Д-2029261/01 та додаткових договорів до нього, то позивач зазначає, що заставою за зазначеним Договором забезпечується виконання ТОВ «Кемпленд» зобов'язання за Договором кредитної лінії, а саме повернення кредиту в сумі 12 781 649,85 грн. у строк до 14 січня 2015 року.

Також у Протоколі № 46 одним з договорів, які визнані нікчемними зазначається Договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2014 року, укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Поліс», відповідно до якого банк відступив право вимоги за Договором кредитної лінії. У цьому зв'язку позивач вважає, що дії відповідача щодо визнання правочинів нікчемними стосуються Договору застави, яким забезпечено виконання позивачем своїх зобов'язань за Кредитним договором, а Договір відступлення права вимоги стосується Договору кредитної лінії, порушують права та обов'язки ТОВ «Максимир» та ТОВ «ФК «Поліс», тому є протиправними, у зв'язку з чим позивач звертається до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 17 травня 2016 року відкрито провадження у справі, запропоновано відповідачу подати до суду письмові заперечення проти позову та докази на їх підтвердження.

Ухвалою суду від 29 серпня 2016 року позов залишено без розгляду, проте ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року ухвала суду першої інстанції скасована, справу направлено для продовження розгляду.

В судовому засіданні представники сторін та третіх осіб надали свої пояснення, судом розглянуто заявлені клопотання, залучено до матеріалів справи додаткові докази, надані сторонами та представниками третіх осіб, та протокольною ухвалою суду від 01 березня 2018 року суд перейшов у письмове провадження

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» з ринку та введено у ньому тимчасову адміністрацію з 16 березня 2015 року, призначено Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію Кадирова Владислава Володимировича.

02 жовтня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнята постанова № 664 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 81 про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Кадирова Владислава Володимировича на два роки по 04 жовтня 2017 року включно.

05 серпня 2011 року між Банком та ТОВ «Кемпленд» укладено Кредитний договір (Кредитний договір 1), відповідно до умов якого Позичальнику було надано кредит в сумі 12 770 000,00 грн. строк до 18 серпня 2015 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою у розмірі 12% річних.

Заборгованість Позичальника за Кредитним договором 1 забезпечувалась такими Договорами забезпечення:

- Іпотечним договором №К-2004059/S-1 від 06 жовтня 2011 року з ОСОБА_2, предметом іпотеки за яким є квартира у АДРЕСА_1;

- Іпотечним договором №К-2004059/ S-2 від 05 жовтня 2011 року з ОСОБА_10, предметом іпотеки за яким є земельна ділянка, площею 0,0723 га у Обухівському районі Київської області, с. Халеп»я на «Шанцях»;

- Іпотечним договором №К-2004059/ S-3 з ОСОБА_9 та ОСОБА_10, предметом іпотеки є земельна ділянка, площею 0,4166 га у Обухівському районі Київської області, с. Халеп»я на «Шанцях»;

- Договором застави транспортних засобів №К-2004059/S-4 від 05 серпня 2011 року з ОСОБА_4;

- Договором застави транспортних засобів №К-2004059/S-5 від 05 серпня 2011 року з ОСОБА_2;

- Договором застави транспортних засобів №К-2004059/S-6 від 05 серпня 2011 року з ОСОБА_3;

- Договором застави транспортних засобів №К-2004059/S-7 від 05 серпня 2011 року з ОСОБА_5;

- Договором поруки №П-2004059-1 від 05 серпня 2011 року з ОСОБА_9;

- Договором застави товарів в обігу №К-2004059/ S-9 від 05 вересня 2014 року з ТОВ «Транс Інтертрейд»;

- Договором поруки №П-2004059-2 від 05 вересня 204 року з ТОВ «Трас Інтертрейд».

Майнові права Банку за Кредитним договором 1 були обтяжені заставою Національного банку України згідно з Договором застави майнових прав від 06 жовтня 2009 року № 51/64/144/39/86/ЗМП-2.

20 жовтня 2013 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Кемпленд» укладено Договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 (Кредитний договір 2), метою якого стало проведення операції рефінансування існуючої кредитної заборгованості Позичальника за Кредитним договором 1.

Заборгованість Позичальника за Кредитним договором 2 забезпечувалася :

- Договором застави майнових прав № НКЛ-2004059/ S-1 від 20 жовтня 2014 року з ТОВ «Максимир» заставною вартістю 5 200 000,00 грн.;

- Договором поруки №П-2004059/1 від 20 жовтня 2014 року з ТОВ «Максимир».

У день укладення Кредитного договору 2 за рахунок виданих Банком кредитних коштів з поточного рахунку Позичальника в АТ «Дельта Банк» була погашена заборгованість Позичальника за Кредитним договором 1, що підтверджується виписками з особових рахунків Позичальника, внаслідок чого правовідносини сторін за Кредитним договором 1 та Договорами забезпечення припинилися.

Водночас, Банком укладено Договір відступлення права вимоги від 20 жовтня 2014 року з ТОВ «ФК «Поліс», згідно якого Банк передав, а ТОВ «ФК «Поліс» прийняло належні Банку права вимоги за Кредитним договором 2 та Договором поруки, укладеним з ТОВ «Максимир».

Станом на день укладення Договору відступлення сума кредиторських вимог до Позичальника за Кредитним договором 2 становила 12 781 649, 85 грн., проте у Договорі сторони визначили, що загальна сума вимог за Кредитним договором 2, що відступається, становить 7 581 649, 85 грн. (з урахуванням рішення Кредитного комітету, яким ще 09 жовтня 2014 року було заплановано погасити частину заборгованості в сумі 5 200 000,00 грн. за рахунок депозиту ТОВ «Максимир», майнові права на який було передано в заставу Банку у відповідній сумі).

Відповідно до підпунктів 1.4, 1.5 Договору відступлення ціна відступлення права вимоги становила 10 000,00 грн., яку ТОВ «ФК «Поліс» зобов'язалося сплатити Банку у день набрання чинності Договором відступлення права вимоги.

Пунктом 5.3 Договору відступлення права вимоги передбачено, що права та обов'язки сторін настають після погашення заборгованості за Кредитним договором 2 в сумі 5 200 000,00 грн.

Ціна відступлення сплачена новим Кредитором 20 жовтня 2014 року згідно платіжного документу № 40.

28 січня 2015 року із рахунку Заставодавця та поручителя ТОВ «Максимир» в АТ «Дельта Банк» згідно платіжного документу № 5746789 була погашена заборгованість Позичальника за Кредитним договором 2 в розмірі 5 200 000,00 грн.

Оригінали укладених з Позичальником та Поручителем договорів були передані ТОВ «ФК «Поліс» згідно Акту прийому-передачі від 30 жовтня 2014 року.

Відповідач заперечуючи проти позову, вважає, що враховуючи збіг дати вчинення правочинів/укладення договорів, мету правочинів, прямо зазначену у протокольних рішеннях Банку та за текстом Кредитного договору 2, низка укладених правочинів має розглядатися як єдина операція, спрямована на позбавлення Банку ліквідних активів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ (далі - Закон № 4452-VІ), у частині першій статті третьої якого зазначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Частиною другою статті 38 Закону № 4452-VІ визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, при йняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 4452-VІ Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Так, за результатами проведення перевірки Договір від 20 жовтня 2014 року про розірвання Кредитного договору, Договір кредитної лінії віднесено до категорії нікчемних у розумінні пунктів 1,2,6 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.

25 серпня 2015 року ТОВ «Кемпленд» було повідомлено про нікчемність Договорів від 20 жовтня 2014 року.

Виходячи з пояснень відповідача та наданих ним доказів вбачається, що під час проведення перевірки відповідності вимогам законодавства правочинів АТ «Дельта Банк», які були укладені за 1 рік до дати введення тимчасової адміністрації, встановлено, що укладення Кредитного договору 2 мало на меті погашення заборгованості Позичальника за Кредитним договором 1 за рахунок активів АТ «Дельта Банк» та звільнення високоліквідного забезпечення від обтяження Банку. Зазначена мета вказана також у Протоколі засідання Кредитного комітету Банку № 47/59 від 09 жовтня 2014 року та в пункті 1.2 Кредитного договору 2.

Приймаючи рішення щодо нікчемності укладених правочинів, відповідач був упевнений, що при проведенні погашення заборгованості фактичного руху коштів не відбувалося, перерахуванню не передували зовнішні надходження коштів, а фактично змінювалися лише дані обліку для АТ «Дельта Банк». У той самий час для інших учасників операції виникали нові права, припинялися права та забезпечення та фактично змінювалися правовідносини.

Отже, за висновками відповідача, погашення заборгованості за Кредитним договором 1 відбувалося виключно внаслідок укладення Кредитного договору 2, і таке погашення було штучним, без реального залучення коштів самого Позичальника, а укладення Кредитного договору 2, відповідно до якого відбувалося погашення заборгованості за Кредитним договором 1, призвело до того, що кошти в сумі виданого кредиту не могли бути використаними для задоволення вимог кредиторів Банку, як це було б у разі реального погашення кредитної заборгованості у відповідній сумі за Кредитним договором 1, забезпеченим високоліквідним майном.

Виходячи з наявних у справі документів вбачається, що за Кредитним договором 2 Банк визначив мету кредитування як погашення заборгованості за Кредитним договором 1 та фактично здійснив операцію по такому погашенню (прийняв погашення за рахунок виданих кредитних коштів), тобто відмовився від власних майнових вимог до Позичальника та заставо-/іпотекодавців за Кредитним договором 1, що є ознакою нікчемності правочину, передбаченою пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України № 4452-VІ.

Крім того, до дня визнання Банку неплатоспроможним АТ «Дельта Банк» взяв на себе зобов'язання щодо видачі кредиту за Кредитним договором 2 та прийняв погашення за Кредитним договором 1 за рахунок власних коштів Банку з втратою високоліквідного забезпечення, що стало за висновками відповідача однією з підстав його неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, що є ознакою нікчемності правочину, передбаченою пунктом 2 частин третьої статті 38 Закону 4452-VІ.

Також за висновками відповідача Банк уклав Кредитний договір, умови якого передбачають надання Позичальнику переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством та внутрішніми документами банку, що є ознакою нікчемності правочину, передбаченою пунктом 6 частини третьої статті 38 Закону України 4452-VІ.

Окрім іншого, майнові права Банку за Кредитним договором № К-2004059 від 05 серпня 2011 року були обтяжені заставою Національного банку України згідно Договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06 жовтня 2009 року.

Як зазначено у поясненнях третьої особи у справі - Національного банку України у порушення вимог Постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю» під час проведення засідання кредитного комітету банку від 09 жовтня 2014 року (протокол № 47/59 від 09 жовтня 2014 року) без участі куратора припинено дію Кредитного договору 1 шляхом укладення нового Кредитного договору 2, з яким здійснено безоплатне відчуження активів вже під час дії постанови НБУ № 560/БТ також без погодження куратором банку таких операцій.

Крім того, НБУ вважає, що ПАТ «Дельта Банк» у порушення вищезазначеної постанови НБУ від 11 вересня 2014 року провів засідання кредитного комітету банку від 09 жовтня 2014 року без участі куратора, припинив дію заставленого кредитного договору від 05 серпня 2011 року шляхом укладення нового кредитного договору 2 від 20 жовтня 2014 року, за яким у подальшому здійснив безоплатне відчуження активів вже під час дії постанови НБУ № 560/БТ, а також без погодження з куратором банку таких операцій.

Судом встановлено також, що рішенням господарського суду Київської області від 05 серпня 2016 року у справі 911/924/16 частково задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Кемпленд» про визнання недійсними договорів. Зокрема, суд вирішив: визнати недійсним, укладений між сторонами договір від 20 жовтня 2014 року про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05 серпня 2011 року; визнати недійсним укладений між сторонами договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20 жовтня 2014 року з тих підстав, що погашення заборгованості за кредитним договором № К-2004059 від 05 серпня 2011 року відбувалося за рахунок коштів самого банку, при проведенні погашення заборгованості фактичного руху коштів не відбувалось, перерахуванню не передували зовнішні надходження коштів, фактично, змінювались лише дані обліку для ПАТ «Дельта Банк», а загальний розмір забезпечення за кредитним договором № К-2004059 від 05 серпня 2011 року значно перевищує розмір забезпечення за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20 жовтня 2014 року, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про укладення оспорюваних договорів без реальної мети настання правових наслідків та мало на меті погашення заборгованості позичальника за кредитним договором № К-2004059 від 05 серпня 2011 року за рахунок активів ПАТ «Дельта Банк» та звільнення високоліквідного забезпечення від обтяження банку.

Зазначене рішення господарського суду оскаржено до суду апеляційної інстанції, остаточного рішення у справі № 911/924/16 не ухвалено.

Крім того судом встановлено, що між НБУ, ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено тристоронній договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь ПАТ «Дельта Банку», на підставі якого між НБУ та ПАТ «Дельта Банком» укладено Договір № 1 від 20 липня 2010 року про внесення змін та доповнень до Договору застави майнових прав від 06 жовтня 2009 року № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 (далі - Договір застави). Надана застава забезпечує виконання ПАТ «Дельта Банк» вимог НБУ по ряду кредитних договорів, які укладені між НБУ та ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до пункту 1.1 Договору застави предметом застави є майнові права за кредитними та генеральними особами, перелік яких викладений у окремому додатку до цього Договору застави. Майнові права за Кредитним договором 1 від 05 серпня 2011 року перебувають в заставі НБУ згідно з Договором застави від 06 жовтня 2009 року.

Пунктом 3.4.2 Договору застави передбачено, що заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання письмової згоди заставодержателя (НБУ).

Пунктом 3.4.5 Договору застави передбачено, що заставодавець зобов'язаний не вносити надалі змін до кредитних договорів, до іпотечних договорів та договорів застави, що забезпечують його виконання без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Як вбачається з матеріалів справи, НБУ не надавало згоди ПАТ «Дельта Банк» на укладення Договору від 20 жовтня 2014 оку про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05 серпня 2011 року шляхом укладення нового кредитного договору від 20 жовтня 2014 року.

Зазначене не спростовано представником позивача, не підтверджено жодними достатніми доказами.

Суд знаходить обґрунтованими також твердження відповідача, що постановою НБУ від 26 лютого 2014 року № 102/БТ «Про надання кредиту для збереження ліквідності» (далі-Постанова № 102/БТ) ПАТ «Дельта Банк» було надано кредит рефінансування та застосовано до Банку обмеження у його діяльності, визначені пунктом 12 Положення про надання НБУ кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого постановою Правління НБУ від 24 лютого 2014 року № 91, а саме: встановлено заборону здійснювати надання кредитів фізичним особам без забезпечення.

Оскільки Банк уклав Кредитний договір 2, у забезпечення якого надано лише майнові права на депозитні кошти, які на третину не покривають всієї заборгованості за кредитом, та припинив забезпечення за кредитним договором у вигляді іпотеки, застави транспортних засобів, застави товарів в обороті, то такими діями порушено заборону, визначену законодавством у діяльності АТ «Дельта Банк».

Згідно зі статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» одним з повноважень НБУ є встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків. Статтею 47 цього ж Закону визначено, що НБУ з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Стаття 67 Закону «Про банки і банківську діяльність» для цілей здійснення банківського нагляду передбачає право НБУ запроваджувати особливий режим контролю за діяльністю банку шляхом призначення куратора банку.

Враховуючи зазначене, укладенням Кредитного договору 2 та припиненням іпотеки/застави Банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій, відповідно до Закону про банки і виконання грошових зобов'язань Банку перед іншими кредиторами стало частково неможливим.

Суд вважає, що за умов збільшення у зв'язку з укладенням Кредитного договору 2 витрат на утримання кредиту, фактичного позбавлення Банку права на отримання погашення кредиту у повному обсязі за рахунок наданого забезпечення, а також укладення договору про відступлення права вимоги у цю ж саму дату, що й Кредитний договір 2, відсутності серед умов Кредитного договору 2 такої істотної умови як сплата відсотків за його користування, відповідач мав підстави для його віднесення до категорії нікчемних, оскільки не вбачав реального настання юридичних наслідків договору, з'ясувавши, що АТ «Дельта Банк» без зауважень, у той самий день уклав договір застави майнових прав на депозитні кошти, і у той самий день провів звернення стягнення на цей предмет забезпечення, що є порушенням умов Кредитного договору в частині обов'язкової наявності прострочення, а також надання 30-денного строку для заставодавця, спрямованого на виконання зобов'язання боржника.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, суд не вбачає протиправності у діях та рішенні відповідача з тих підстав, що зазначені позивачем в обґрунтування адміністративного позову, оскільки наявні у справі докази переконливо свідчать про наявність обставин для віднесення Кредитного договору 2, Договору застави майнових прав та Договору про відступлення права вимоги від 20 жовтня 2014 року до категорії нікчемних, які потребують перевірки та остаточного рішення щодо них. Крім того, остаточного судового рішення стосовно дійсності чи недійсності зазначених договорів судовими установами не ухвалено. За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 9, статей 73, 74, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Отже, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про недоведеність та необгрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для відмови у його задоволенні.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда