Ухвала суду № 75361600, 16.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.4.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

16 липня 2018 року СєвєродонецькСправа № 812/1619/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради Луганської області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради Луганської області, в якому позивач просить:

1) визнати дії відповідача щодо видачі свідоцтва про право власності на житлову кімнату у приміщенні гуртожитку, розташовану на кв. Перемоги АДРЕСА_1, смт.Білокуракине, Луганської області, незаконними;

2) зобов’язати відповідача видати свідоцтво про право власності на житлову кімнату розташовану на кв. Перемоги АДРЕСА_1, смт. Білокуракине, Луганської області, загальною площею 16,8 кв. м.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради Луганської області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху, запропоновано позивачу протягом п’яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду: позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, та її копію для вручення відповідачу; документ про сплату судового збору в розмірі в розмірі 704,80 грн, сплаченого ОСОБА_1.

11 липня 2018 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, якою до суду надано адміністративний позов та квитанцію про сплату судового збору в розмірі 704,80 грн.

В адміністративному позові від 26 червня 2018 року позивач звертає вимоги до виконавчого комітету Білокуракинської селищної ради Луганської області та просить суд:

- визнати дії відповідача щодо відмови у видачі свідоцтва про право власності на житлову кімнату у приміщенні гуртожитку, розташовану на кв. Перемоги АДРЕСА_2, смт. Білокуракине, Луганської області, незаконними;

- зобов’язати відповідача видати свідоцтво про право власності на житлову кімнату розташовану на кв. Перемоги АДРЕСА_2, смт. Білокуракине, Луганської області, загальною площею 16,8 кв. м.

Проаналізувавши зміст позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та викладених у позовній заяві обставин, суд дійшов такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Поряд з цим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

За змістом частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять суд зобов'язати Білокуракинську селищну раду Луганської області видати свідоцтво про право власності на житлову кімнату розташовану на кв. Перемоги АДРЕСА_2, смт. Білокуракине, Луганської області, загальною площею 16,8 кв. м.

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на користуванням жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо Позивачів не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернулась до суду позивачка, виникають із житлових правовідносин.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у справі № 21-1540во06.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу країни суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2139цс15) та 02 березня 2016 року (справа № 6-14цс16), а також в постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №826/6244/15.

З наведених у позовній заяві фактичних обставин та доданих до неї документів вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту житлових прав позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір з огляду на суб’єктний склад сторін спору має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_3 Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 (номер рішення в ЄДРСР 73657836) та від 30 травня 2018 року у справі № 826/7431/16 (номер рішення в ЄДРСР 74506132) висловила правову позицію, що спір, пов'язаний із захистом порушених житлових прав, не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з вимогами частини другої статті 170 КАС України встановлено, що про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.

Відповідно до частини п’ятої статті 170 КАС України передбачено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Згідно вимог частини 6 статті 170 КАС України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Так, у відповідності до вимог вищезазначеної норми, дану справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 171, 260 КАС України, суддя,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Білокуракинської селищної ради Луганської області про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу право звернутися з даним позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати позивачам.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяОСОБА_4