Постанова № 75359870, 17.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 334/2804/17

Провадження №22ц/778/2562/18

Головуючий у 1 інстанції: Добрєв М.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року місто Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішенняЛенінського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2018 року у справі за позовомОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 10.11.2011 року по 31.05.2012 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, а саме працював у Відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя - Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», правонаступником усіх прав і обов'язків якої, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та ст. ст. 1, 2 Статуту ПАТ «Українська залізниця» є ПАТ «Українська залізниця».

31.05.2012 року позивач звільнився на підставі п.5 ст. 36 КЗпП у зв'язку із переведенням, згідно Наказу № 362/ОС від 31.05.2012 року.

При звільненні з позивачем було проведено розрахунок, зокрема, було виплачено кошти за 159 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний у сумі 16254,57 грн., розрахована в порядку передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку.

Такі дії щодо обчислення та виплати компенсації за невикористані дні домашнього відпочинку позивач вважає незаконними, оскільки, на його думку, цей час згідно має бути оплачено у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи, а тому, відповідна сума компенсації, згідно із уточненими позовними вимогами, складає 28518,24 грн.

Тому, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі різниці між тим що було нараховано та виплачено відповідачем і суми компенсації, обчисленої у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи, що становить 12263,67 грн. і витрати на оплату правової допомоги в сумі 2000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4, заборгованість з виплати заробітної плати за 159 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 12263 (дванадцять тисяч двісті шістдесят три) гривні 67 коп., а також стягнуто витрати на правову допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник представник ПАТ «Українська залізниця»подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач з 10.11.2011 року працював у Відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя - Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», правонаступником усіх прав і обов'язків якого, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та ст. ст. 1, 2 Статуту ПАТ «Українська залізниця», починаючи з 01.12.2015 року є ПАТ «Українська залізниця», на посаді механіка вагона-транспортера з потурним обліком робочого часу згідно Наказу № 296/ОС від 10.11.2011 р. (а.с. 11 зворот).

31.05.2012 року позивач звільнився на підставі п.5 ст. 36 КЗпП у зв'язку із переведенням, згідно Наказу № 362/ОС від 31.05.2012 року, що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.12).

Згідно із п. 1.1. Положення про відокремлений структурний підрозділ «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи.

За час роботи на підприємстві позивач працював потурно та сторони погоджуються, що після звільнення з державного підприємства відповідачу нараховано 159 добу часу невикористаного домашнього відпочинку.

Спірним є застосування розрахунку компенсації за невикористаний час відпочинку.

Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У відповідності до положення ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів; трудових договорів.

Відповідно до ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв'язку України.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, яке затверджено Постановою КМУ від 29.02.1996 року № 262 Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.

Згідно з п. 6 вказаного Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

Режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, повязаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів», затверджених наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 року №40-Ц.

Згідно з п. 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Пунктами 1.3, 1.7. Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку,згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

Відповідач як в суді попередньої інстанції так і в апеляційній скарзі наполягав на тому, що на час звільнення позивача йому виплачена компенсація за невикористаний час відпочинку у 221 добу відповідно до п. 11.12 наказу 40-Ц у порядку компенсації невикористаної відпустки.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, такі твердження відповідача свого підтвердження не знайшли, оскільки п. 11.12 Наказу 40-Ц встановлює суб'єктів правовідносин які він регулює, до яких позивач не відноситься, тому його застосування до спірних правовідносин є безпідставними.

Оскільки, за змістом першого абзацу п. 11.12 Наказу 40-Ц його норми застосовується до відпочинку, отриманого за час роботи в період масових пасажирських перевезень (червень - вересень) працівникам поїзних бригад пасажирських поїздів за місцем постійної роботи, квитковим касирам окремих станцій.

За змістом четвертого абзацу п. 11.12 Наказу 40-Ц невикористаний час відпочинку повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в тіж строки з оплатою цього ж часу з розрахунку встановленого місячного окладу чи без оплати, постійним штатним працівникам не повністю використаний відпочинок при звільненні належить оплаті також з розрахунку встановленого місячного окладу, що не свідчить про правомірність виплати компенсації позивачу у порядку, передбаченому для компенсації невикористаної відпустки.

Відповідно до п. 11.8 Наказу 40-Ц має право на особливий порядок надання часу відпочинку та якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не була надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин повинно зараховуватися і оплачуватися як надурочна робота.

У відповідності до положень статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Виходячи з положень наведених норм чинного законодавства при звільненні позивача мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до витягів зі штатного розкладу робітників вагонного депо Запоріжжя-Ліве ДП «Придніпровська залізниця» з 01.05.2012 року тарифний оклад Позивача - механіка вагона транспортера зчленованого типу складав 2647,00 грн.

Годинна тарифна ставка позивача з 01.05.2012 року складала 11,21 грн., що підтверджується копіями особового рахунку позивача та штатного розкладу (а.с.13).

Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПД «Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робочим тижнем та 12-ти годинний робочий день для працівників, які працюють змінами (а.с.14 зворот).

Оскільки Позивач працював за 8-ми годинним графіком роботи, еквівалентна кількість робочих годин за час невикористаного відпочинку складає 1272 (8 годин * 159 день). При цьому сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку, мала складати 28518,24 грн. (1272 годин * 11, 21 грн. = 14259,12 грн. * 2).

Із копії особового рахунку ОСОБА_4 за травень 2012 року вбачається, що компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку була нарахована йому за кодом 308, як компенсація за відпустки із розподілом на два періоди: 79 днів - 8076,17 грн.; 80 днів - 8178,40 грн.; що разом складає 16 254,57 грн. (а.с. 8).

Тобто на теперішній час ОСОБА_4 не нараховано та не виплачено заробітну плату у сумі 12263,67 грн. (28518,24 грн. - 16254,57 грн.).

Таким чином, суд встановив, що позивач на законних підставах звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права та вимоги щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за 159 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у визначеному позивачем розмірі є законними та обґрунтованими.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку у цій справі.

Доводи апеляційної скарги в тому числі і щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про необхідність компенсації Позивачу невикористаної частини відпочинку за попередні поїздки як надурочну роботу, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, невірним застосуванням судом норм трудового законодавства, про відсутність підстав для задоволення позову зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався апелянт в суді першої інстанції, як на підстави своїх заперечень проти позову, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 17 липня 2018 року.

Головуючий, суддя-доповідач

судді: