Постанова № 75351283, 18.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/501/18 Головуючий у І інстанції Лісовенко П. І.Провадження № 22-ц/780/3123/18 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 26 18.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року м.Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мельника Я.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 06 серпня 2013 року між банком і відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500 грн. із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.

Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконував цих обов'язків, має прострочену заборгованість, якастаном на 28 лютого 2018 року становить 52107,61 грн., з яких тіло кредиту - 484,55 грн., проценти - 43765,55 грн., пеня та комісія - 4900 грн. та штраф: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 2457,51 грн. Посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитом в розмірі 52107,61 грн. та судові витрати.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вимоги банку задоволити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Скарга мотивована тим, що суд прийшов до хибних висновків про пропуск банком строку позовної давності, не врахувавши при цьому строк дії кредитної картки, дату здійснення останнього платежу, а також Умови та правила надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору. Крім того, суд порушив норми процесуального права щодо рівності сторін перед законом і судом, змагальності та диспозитивності. Суд не врахував, що сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, він є укладеним між сторонами, а відтак є обов'язковим для виконання його сторонами.

ВідповідачОСОБА_2 в особі його представника адвоката ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову банку з огляду на пропуск ним строку позовної давності, а доводи апеляційної скарги є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 52107,61 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 06 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500 грн., що стверджується копією анкети-заяви (а.с.6).

Відповідач ОСОБА_2 користувався кредитними коштами та здійснив одноразове погашення кредиту 24 жовтня 2013 року на суму 100 грн., що стверджується наданим банком розрахунком (а.с.5), після чого оплата на погашення кредиту відповідачем не здійснювалася і у нього виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 484,55 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що позичальник ОСОБА_2 не виконав обумовлених кредитним договором обов'язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і має заборгованість, що у свою чергу свідчить про порушення прав кредитора. Водночас порушені права ПАТ «КБ «ПриватБанк» захисту не підлягають у зв'язку із пропуском банком встановленого законом строку звернення до суду за захистом свого права.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають матерілам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, що регулюють позовну давність.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту.

Застосовуючи позовну давність, суд виходив з того, що відповідач здійснив останній платіж 24 жовтня 2013 року, а тому саме від цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності, а оскільки позивач звернувся до суду 18 квітня 2018 року, то пропущено трирічний строк позовної давності.

Такі висновки суду є хибними з огляду на обставини справи, з яких вбачається, що банк надав відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. При цьому чіткі та конкретні умови кредитування сторонами не були обумовлені, бо анкета-заява ОСОБА_2 не містить відомостей про те, які саме умови кредитування і який вид картки визначений сторонами, зокрема в анкеті-заяві відсутня відповідна позначка (відмітка) напроти умов кредитування та виду картки. Умови та правила надання банківських послуг передбачають зокрема погашення процентів щомісяця та частково тіла кредиту, остаточне погашення тіла кредиту здійснюється після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту.

Отже за процентами строк погашення визначається за кожним із платежів, а за тілом кредиту початок перебігу позовної давності пов'язується із строком дії кредитної картки.

Суд наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до поданої ОСОБА_2 анкети-заяви від 06 серпня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500 грн.

Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Поскільки ОСОБА_2 користувалася отриманими кредитними коштами іне повернув їх в повному обсязі, то суд згідно вимог закону стягує із відповідача на користь банку борг за тілом кредиту у розмірі 484,55 грн.

Вимоги банку про стягнення із відповідача процентів підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1, які регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, за загальним правилом, визначеним у цих правових нормах, користування грошовими коштами є оплатним у вигляді процентів, розмір яких визначається домовленістю сторін, а за її відсутності - на рівніоблікової ставки НБУ.

Судом встановлено, що у анкеті-заяві, на підставі якої відповідач ОСОБА_2 отримав грошові кошти, не зазначено ні розмір процентів за користування коштами, ні те, яку платіжну картку з якими умовами кредитування бажає отримати відповідач (а.с.6 зворот). Тобто, між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів у якості плати за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 30 %, в тому числі збільшених із 01 вересня 2014 року - 34,8 %, а із 01 квітня 2015 року - 43,2 %.

За таких обставин у зв'язку із відсутністю між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не є безпроцентним, суд згідно вимог ст.536, ст.1048 ЦК стягує на користь банку проценти за користування позичальником ОСОБА_2 кредитними коштами в розмірі 253,12 грн., виходячи із розміру боргу 484,55 грн., в межах строку позовної давності (із 18 квітня 2015 року по 28 лютого 2018 року) згідно позовних вимог з урахуванням облікових ставок НБУ, які діяли в цей період.

При цьому колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) про те, що проценти за кредитом стягуються до закінчення дії кредитного договору, та вивиходить з того, що при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач не надав доказів, що строк дії кредитної картки закінчився.

Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Як вище вказувалося у матеріалах справи наявна анкета-заява ОСОБА_2, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про те, які саме умови кредитування і який вид картки визначений сторонами, зокрема в анкеті-заяві відсутня відповідна позначка (відмітка) напроти умов кредитування та виду картки, що підтверджує відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування кредитними коштами.

Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідачки. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні, на що посилається відповідач у запереченнях проти позову.

Саме такий висновок міститься у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Вимоги банку про стягнення пені та штрафу не підлягають до задоволення з викладених вище підстав, оскільки встановлено, що в анкеті-заяві ОСОБА_2 від 06 серпня 2013 року відсутні дані про умови застосування та розмір неустойки (штраф, пеня).

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вже зазначалося, Умови не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (штраф, пеня), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду України.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач в особі його представника подав відзив на позов, де просив застосувати строк позовної давності до вимог банку. Колегія суддів, застосвує заяву до вимог банку про стягнення процентів, які сплачуються періодично. Підстави для застосування заяви до вимог про повернення тіла кредиту відсутні, оскільки відповідач всупереч вимогам процесуального закону не надав доказів, що позов пред'ялено банком до суду із пропуском трирічного строку з моменту закінчення строку дії кредитної картки.

Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 травня 2018 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м.Київ вул.Грушевського 1-д, рахунок 29092829003111, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором у розмірі 737 гривень 67 коп., з яких 484 гривні 55 коп. тіло кредиту, 253 гривні 12 коп. проценти, та судовий збір у розмірі 300 гривень.

В решті позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: