Постанова № 75351250, 18.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2332/17 Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.Провадження № 22-ц/780/2674/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.Категорія 26 18.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Сушко Л.П., Кашперської Т.Ц., Сержанюка А.С., розглянувши в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2018 року у складі судді Корнієнка С.В. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи його тим, що 10 листопада 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_5 не виконує належним чином зобов'язань за укладеним кредитним договором №б/н від 10 листопада 2011 року, у зв'язку із чим у відповідача утворилась заборгованість.

Тому, просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 23100,50 грн., яка включає в себе 988,69 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 17135,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3400,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1076,21 грн. - штраф (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Вважає, що останній платіж за рахунком відповідач здійснив 21 січня 2014 року, що в свою чергу є перериванням перебігу строку позовної давності, який закінчився 20 січня 2017 року. Таким чином, вказав, що оскільки банк звернувся до суду у 2017 році, строк позовної давності не пропущено.

Відповідач ОСОБА_5 відзив на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції не надав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що наявні у матеріалах справи докази дійсно вказують на порушення прав позивача відповідачем. Разом з тим, позивачем пропущено, передбачений ст.257 ЦК України строк звернення до суду за захистом порушених прав, без поважних причин, підстави для поновлення останнього відсутні, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Керуючись статтею 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такі висновки викладені у правовій позиції Верховного Суду України в Постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка відповідно до положень ст.360-1 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Щодо переривання строку позовної давності Верховний Суд України висловив правову позицію у справі № 6-2891цс16, де вказав наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Встановлено, що 10 листопада 2011 року ОСОБА_5 було підписано анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанку», в якій зазначено, що вона разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.7,7-зворот).

В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_5 ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді та погодився з ними. Також ОСОБА_5 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами складає між нею та банком договір, про що свідчить його підпис в заяві (а.с. 7-зворот).

Відтак, колегія суддів зазначає, що між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодилася, про що розписався у заяві-анкеті. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях ст. 634 ЦК України.

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно з умовами та правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком ( п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг).

Згідно з п.п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, за переривання платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_5 не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором від 10 листопада 2011 року, внаслідок чого станом на 28 лютого 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 23100,50 грн., яка включає в себе 988,69 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 17135,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3400,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1076,21 грн. - штраф (процентна складова).

Встановлено, що розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, ставки пені, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань.

Встановлено, що ОСОБА_5 здійснив останній платіж по погашенню заборгованості 21 січня 2014 року.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що відповідач ОСОБА_5 вчинив дії, які свідчать про переривання перебігу позовної давності, а саме вчинив платіж по погашенню заборгованості 21 січня 2014 року.

Разом з тим, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду лише 11 травня 2017 року, у той час, як кінцевим днем для звернення за захистом своїх порушених прав було 20 січня 2017 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «18» липня 2018 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіТ.Ц. Кашперська А.С. Сержанюк