Постанова № 75349230, 17.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2573/18 Справа № 204/6751/17 Головуючий у 1 й інстанції - Самсонова В. В. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 48

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог по предмету спору - Орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рада опіки та піклування при Українській сільській раді, про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, мотивуючи тим, що від зареєстрованого з ОСОБА_2 шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, фактичні шлюбні відносини припинені з липня 2017 року.

Вказувала, що причиною розпаду сім'ї стала психологічна несумісність між подружжям, яка негативно вплинула на подружні стосунки та призвела до непорозумінь.

Зазначала, що поліпшення у стосунках вже не відбудеться, так як кожен живе своїм окремим життям.

Посилаючись на те, що після остаточного розпаду сім'ї та з метою захисту інтересів малолітньої дитини, яка повинна проживати разом з нею, оскільки вона є матір'ю та здатна забезпечити та виховати сина, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею.

26 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини, мотивуючи тим, що 04 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб та ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син ОСОБА_5, сімейні відносини припинені через втрату поваги та взаємопорозуміння. Факт того, що ОСОБА_3 старша від нього на 9 років провокував постійні сварки та, перебуваючи у шлюбі, після сварок ОСОБА_3 почала відлучатися з місця проживання у невідомому напрямку та зникати на декілька днів, відверто нехтувати своїми батьківськими правами.

Зазначав, що після чергового зникнення дружини він разом із малолітнім сином вимушений був покинути орендовану квартиру у м.Дніпро та переїхати до своїх батьків, оскільки хотів як умога найкраще піклуватися та забезпечувати свого сина.

Вказував, що його батьки мають у власності житловий будинок, земельні ділянки, а він має автомобіль, живуть вони у злагоді, взаємопорозумінні та достатку, матеріально забезпечені, мають змогу та бажання виховувати разом із ним свого онука.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 немає ні змоги ні бажання займатися вихованням сина, а тому, з урахуванням виключно інтересів дитини, просив суд постановити рішення, яким визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним за місцем його проживання у АДРЕСА_3.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені у повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, а позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він після зникнення дружини виховував сина, який звик до нього та його батьків, та саме у інтересах дитини буде виховуватися у його сім'ї.

18 квітня 2018 року від ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на повну законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, ОСОБА_3 просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2015 року по 23 жовтня 2017 року.

Шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 жовтня 2017 року.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На теперішній час між батьками дитини наявний спір про те, з ким з них буде проживати їхній малолітній син, кожен з батьків вважає доцільним проживання дитини саме з ним/нею.

Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у зустрічних вимогах ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням інтересів дитини та за відсутності виключних обставин вона повинна проживати з матір'ю.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Відповідно до частин другої, восьмої-десятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статями 18,27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

У §54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст.35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява №2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Згідно висновку органа опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради від 05 грудня 2017 року за №1281, діючи в інтересах дитини, керуючись ст.ст.19,161 СК України, п.74 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2008 року №866, орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради вважає доцільним проживання дитини разом з матір'ю.

Згідно висновку Ради опіки та піклування при Українській сільській раді від 12 грудня 2017 року, діючи в інтересах дитини, Рада опіки та піклування при Українській сільській раді вважає доцільним проживання дитини разом з батьком за місцем їхньої реєстрації.

Колегія суддів бере до уваги висновок Ради опіки та піклування при Українській сільській раді від 12 грудня 2017 року.

Саме через тривалу відсутність матері дитини ОСОБА_2 вимушений був разом з сином переїхати до своїх батьків та організовувати побут сина, які й допомагали йому з вихованням сина.

ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_3 (а.с.106-107,110-111).

ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем, має земельну ділянку та автомобіль (а.с.36-38)

Малолітній ОСОБА_4 та його батько ОСОБА_2 зареєстровані в АДРЕСА_3.

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини ОСОБА_4, складеного 21 листопада 2017 року комісією Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, будинок АДРЕСА_3 є одноповерховим, загальною площею 91,2 кв.м, складається з трьох спалень, зали, кухні, гостьової, прихожої, ванної та туалету. Для дитини відведена окрема кімната, де є диван, телевізор, крісла, дитячий стіл, шафа. Кімната розділена на зону відпочинку та зону сну. Дитячі розвиваючи іграшки (гірка, хатинка, машинки, кубики, пазли), книжечки підібрані відповідно до віку дитини. Дитина забезпечена в повному обсязі дитячим одягом, взуттям та білизною. Родини веде здоровий спосіб життя, мають постійний стабільний заробіток, має підсобне господарство, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які обробляють самостійно (а.с.130).

ОСОБА_4 перебуває на обліку у КЗ "Петропавлівський ЦПМСД", зареєстрований та відвідує дошкільний дитячий заклад "Малятко" та розвиваючі курси (а.с.44,45,56).

ОСОБА_2 забезпечує повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток сина, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку.

Зважаючи на це, колегія суддів приходить до висновку, що дитина прижилась у новому середовищі, перебуває у психологічно благополучному психоемоційному стані, існує серйозний ризик того, що визначення місце проживання дитини разом з матір'ю поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нетерпиму обстановку.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір'ю, а й з крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради колегія суддів до уваги не приймає, оскільки він не обґрунтований.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 ніде не працює і не має постійного місця проживання.

З акту обстеження житлово-побутових умов за адресою - АДРЕСА_1, складеного 29 листопада 2017 року головними спеціалістами управління-служби у справах дітей виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, вбачається, що дане житло ОСОБА_3 винаймає. Квартира розміщена на 3-му поверсі 5-ти поверхового будинку, загальна площа житла 42 кв.м. Квартира складається з двох житлових кімнат (одна з яких суміжна), коридору, кухні, сумісного санвузлу. Одну житлову кімнату (прохідну) займає ОСОБА_3, іншу окрему кімнату займає син позивача від іншого шлюбу - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4. Матеріальний дохід ОСОБА_3 складається з соціальної допомоги по догляду за дитиною до трьох років у розмірі 860 грн. щомісяця та аліментів на старшого сина в розмірі 824 грн. Також фінансово та матеріально допомагають родичі зі сторони ОСОБА_3 (а.с.171).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 31 березня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., позивачу ОСОБА_9 належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.58).

Проте в матеріалах справи відсутні належні докази щодо проживання ОСОБА_3 в даній квартирі та можливості проживання в ній малолітньої дитини ОСОБА_4.

Колегія суддів наголошує на тому, що під час судового засідання пояснення надавали й апелянт ОСОБА_2, який наполягав на задоволенні його апеляційної скарги саме з урахуванням інтересів малолітнього сина, й ОСОБА_3

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2018 року скасувати.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Рада опіки та піклування при Українській сільській раді, про визначення місця проживання малолітньої дитини задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, разом з батьком ОСОБА_2 по АДРЕСА_3.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог по предмету спору - Орган опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.