Постанова № 75349184, 05.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/869/18 Справа № 201/14540/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ткаченко Н.В. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Пидищи М.М.

за участю секретаря - Кравцової Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

09 вересня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовну посилався на те, що 15.07.2009 року він за договором позики передав відповідачу 4 100 доларів США та 30 000 російських рублів, які останній зобов'язувався повернути до 16.07.2010 року. Враховуючи, що відповідач кошти не повернув, позивач просив стягнути 100 019,28 грн. основного боргу, 3% річних від простроченої суми боргу в сумі 15 529,02 грн., 91 095,02 грн. інфляційних втрат та 48 009 грн. процентів за користування коштами (а.с. а.с.2-3,12)

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено (а.с. 124).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.127-131).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати, ухваливши нове, про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду із даним позовом, про застосування якої було заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів із вказаними висновками суду 1 інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно до вимог ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.07.2009 року за договором позики позивач передав відповідачу 4 100 доларів США та 30 000 російських рублів, які останній зобов'язувався повернути до 16.07.2010 року (а.с.13).

Відповідно до п. 2 договору позики повернення зазначеної в цьому договорі суми може мати місце за бажанням позичальника протягом вказаного строку різновеликими частками, однак останній внесок повинен бути зроблений не пізніше 16 липня 2010 року під 4% на місяць на залишок суми.

Відповідач в своїх запереченнях на позов не заперечував проти отримання ним у борг зазначених у позові сум, але посилався на те, що позивачем пропущено строк звернення із вказаним позовом до суду, який він просив застосувати, оскільки кінцевим терміном повернення боргу є 16.07.2010 року, а позивач звернувся до суду з позовом 09.09.2015 року, тобто зі спливом позовної давності.

Однак, частиною 5 ст. 267 ЦК України, передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зі справи вбачається, що позивач є людиною похилого віку, інвалідом 2 групи, тяжко хворіє, після закінчення строку в який відповідач повинен був повернути йому борг намагався вирішити це питання, однак в силу свого похилого віку та хвороби не зміг цього зробити належним чином.

З урахуванням викладеного, конкретних обставин по справі та особи позивача, колегія суддів приходить до висновку, що причини пропущення позивачем позовної давності є його похилий вік, те, що він є інвалідом 2 групи, тяжко хворіє, а тому наявні підстави для визнання таких причин поважними, а тому, на думку колегії суддів, порушене право позивача підлягає захисту.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, договір позики є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсним не визнаний, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано посилання позивача щодо отримання позики в зазначеному розмірі, яка й до тепер ним не повернута позивачу, а тому договір повинен виконуватися, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору.

Встановлено, що 15.07.2009 року за договором позики позивач передав відповідачу 4 100 доларів США та 30 000 російських рублів, які останній зобов'язувався повернути до 16.07.2010 року (а.с.13), однак до теперішнього часу не повернув, тому сума позики підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у національній валюті гривні, а саме в сумі 100 019,25 грн., про що зазначено в позовній заяві.

Також, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України та меж заявлених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми, а саме 15 528,99 грн., згідно розрахунку, наданого позивачем, який відповідачем не спростовано.

З позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні витрати, однак колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги не підлягають задоволенню. Так, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, а тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні, а договір між сторонами було укладено щодо грошових коштів в іноземній валюті, що виключає стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2017 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15 липня 2009 року з урахуванням 3-х% річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 115 548,24 грн., з яких: 100 019,25 грн. - сума боргу, 15 528,99 грн. - 3% річних від суми боргу за прострочення виконання зобов'язань, з вищезазначених підстав.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню понесені судові витрати у сумі 1 155,48 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2017 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15 липня 2009 року з урахуванням 3-х% річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 115 548,24 грн., з яких: 100 019,25 грн. - сума боргу, 15 528,99 грн. - 3% річних від суми боргу за прострочення виконання зобов'язань.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на держави судовий збір у розмірі 1 155,48 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: