Постанова № 75349028, 17.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3041/18 Справа № 175/86/18 Головуючий у 1 й інстанції - Ребров С. О. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 рокуколегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року по справі за скаргою ОСОБА_2, заінтересована особа - ОСОБА_3, на неправомірне рішення директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 у зведеному виконавчому провадженні №52892359, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на неправомірне рішення директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 у зведеному виконавчому провадженні №52892359, мотивуючи тим, що заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2015 року задоволено його позов до ФОП ОСОБА_4 та стягнуто інфляційні витрати за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з грудня 2012 року по листопад 2013 року в розмірі 3.427 грн.49 коп., три відсотки річних за період з 01 листопада 2012 року по 03 грудня 2014 року в розмірі 561 грн.39 коп., а всього стягнуто 3.988 грн. 88 коп. та судовий збір 243 грн.60 коп.

Зазначав, що на підставі цього рішення видано два виконавчих листа та 27 травня 2015 року постановою державного виконавця Кіровського (нині Центрального) ВДВС Дніпропетровського МУЮ відкрито виконавчі провадження №47661773 та №47661838.

Вказував, що 14 листопада 2016 року виконавчі провадження об'єднані в одне зведене виконавче провадження №52892359, яке постановою директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 від 27 грудня 2017 року було передане із Центрального відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

Посилаючись на те, що вчинені дії щодо безпідставної передачі зведеного виконавчого провадження до іншої області порушили вимоги закону та його права, а тому просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 від 27 грудня 2017 року щодо передачі зведеного виконавчого провадження №52892359 у т.ч., виконавчих проваджень №47661773 та №47661838, із Центрального відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року скарга ОСОБА_2 задоволена.

В апеляційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали, якою скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення у повному обсязі, зазначаючи, що ухвала винесена з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржником не доведено порушення його прав діями, стосовно передачі зведених виконавчих проваджень на розгляд до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області, а суд першої інстанції безпідставно не взяв це до уваги.

24 квітня 2018 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою (ч.1 ст.368 ЦПК України).

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи, явка яких не є обов'язковою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно частин 2,3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов'язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є встановлення факту порушення прав заявника.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2015 року задоволено позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_4 та стягнуто інфляційні витрати за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з грудня 2012 року по листопад 2013 року в розмірі 3.427 грн.49 коп., три відсотки річних за період з 01 листопада 2012 року по 03 грудня 2014 року в розмірі 561 грн.39 коп., а всього стягнуто 3.988 грн. 88 коп. та судовий збір 243 грн.60 коп.

27 травня 2015 року Кіровським ВДВС м.Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області відкриті виконавчі провадження №47661773 та №47661838.

14 листопада 2016 року постановою старшого державного виконавця Кіровського ВДВС м.Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_5 виконавчі провадження №47661773 та №47661838 об'єднані у зведене виконавче провадження №52892359.

27 грудня 2017 року директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_3 прийняв постанову про передачу зведеного виконавчого провадження №52892359 із Центрального ВДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області на підставі ч.4 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», абзацу 6 пункту 6, пункту 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Станом на час звернення до суду із даною скаргою рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 квітня 2015 року не виконано.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваної постанови порушені вимоги закону та права скаржника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку,встановленим цим Законом.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при виконанні рішень судів (інших органів) здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Обов'язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є встановлення факту порушення прав заявника.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Стаття 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлює обов'язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

Частина 1 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до положень ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами, (стаття 17 вказаного Закону).

Відповідно до ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення є сферою регулювання статті 6 Конвенції. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав і обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань, та правомірне очікування на виконання ухваленого рішення.

Скаржником ОСОБА_2 у повній мірі доведено порушення його прав спірною постановою.

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення не виконане протягом тривалого часу, а передача спірного зведеного виконавчого провадження до іншої області було здійснено з порушеннями вимог закону.

Посилання в оскаржуваній постанові на те, що протягом 2016-2017 років у судовому порядку задоволено 44 скарги ОСОБА_2 на дії посадових осіб органів державної виконавчої служи ГТУЮ у Дніпропетровській області не може слугувати підставою для передачі матеріалів спірного зведеного виконавчого провадження на виконання до Запорізької області.

Колегія суддів наголошує на тому, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що ухвала постановлена з неповним з'ясуванням судом обставин справи, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновки суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення заявником норм права.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.