Постанова № 75347400, 13.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2222/18 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/773/667/18 Категорія: 33 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Грушицького А.І., Карпук А.К.,

секретар с/з - Савчук О.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представників відповідачів - Петрунів Т.В., Баса О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями посадових осіб державного органу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, обґрунтувавши його тим, що 18 липня 2017 року посадовою особою Любешівського відділу поліції Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області - інспектором Вознюком Р.І. відносно нього винесено постанову серії БР № 801053 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Разом з тим позивач вказував, що відносно нього також було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП та протокол про адміністративне затримання.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 01.08.2017 року визнано протиправною та скасовано постанову серії БР № 801053 від 18.07.2017 року про притягнення позивача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а постановою цього ж суду від 16.11.2017 року закрито провадження у справі відносно ОСОБА_2 за ст. 185 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що неправомірних дій і рішень посадових осіб органів державної влади йому була заподіяна як майнова так і моральна шкода.

ОСОБА_2 оцінює загальну суму спричиненої йому матеріальної шкоди в розмірі 42838 грн., що включає в себе: витрати, пов`язані з виготовленням робочої візи за кордон, втрачену вигоду у зв'язку з неможливістю працевлаштуватись за кордоном (до Республіки Польща) внаслідок розгляду справи про адміністративне правопорушення в суді. Вказує також на те, що він поніс витрати на оплату послуг на професійну правничу допомогу в розмірі 5250 грн.

Крім того, позивач просить стягнути в його користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях протягом тривалого часу, викликаних неправомірними діями посадових осіб органів державної влади.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просили рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову, представники відповідачів Петрунів Т.В. та Бас О.М. апеляційну скаргу заперечили, просили її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а також доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимог статті 81 ЦПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами заподіяння позивачу матеріальної шкоди. Крім того, відмовляючи в позові про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що надана позивачем довідка-розрахунок послуг адвоката ОСОБА_3 та розрахункова квитанція не відповідають вимогам ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1, 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.

Як убачається із позовної заяви, позивач вважав, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб органу державної влади йому завдано матеріальну шкоду на суму 42 238 грн., оскільки він не зміг працевлаштуватися на роботу в Республіці Польща через закінчення терміну дії робочої візи. Як на підставу своїх вимог ОСОБА_2 посилався на наявні в матеріалах справи письмові докази, а саме: копію закордонного паспорту із візою та копію розпорядження уповноваженого органу Ради Міністрів Польщі щодо розміру мінімальної заробітної плати у Польщі (а.с.13-15). Однак, такі документи не підтверджують та не містять жодної інформації щодо доводів позивача про неможливість працевлаштуватися за кордоном у зв'язку із притягненням його до адміністративної відповідальності.

Що стосується відшкодування витрат за надання правничої допомоги в розмірі 5250 грн., то така вимога також є безпідставною.

На підтвердження своїх вимог про стягнення витрат за надання правничої допомоги позивачем надано довідку-розрахунок послуг адвоката ОСОБА_3 (а.с.16) та розрахункову квитанцію (а.с.16 зворот). Проте, зазначені документи не відповідають вимогам ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Позивачем не надано доказів на підтвердження належного укладення з адвокатом договорів про надання правової допомоги від 01.08.2017 року, 16.11.2017 року, 08.02.2018 року. Крім того, розрахункова квитанція (а.с.16 зворот) не містить серії та номеру, даних щодо паспорта або ідентифікаційного коду особи, яка видала цей документ, а тому не відповідає вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 21.01.2016 № 13.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України позивач не надав суду переконливих доказів, які б свідчили, що діями працівників патрульної поліції йому було заподіяно моральну шкоду, яка виявилася у заподіяні ОСОБА_2 страждань внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру.

Однак, такі висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням вимог закону.

В судовому засіданні встановлено, що 18 липня 2017 року інспектором поліції відносно позивача в даній справі ОСОБА_2 прийнята постанова про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованому не в автоматичному режимі, згідно якої ОСОБА_2, керуючи автомобілем, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, чим скоїв правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КУпАП. Також судом встановлено, що 18 липня 2017 року відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, згідно якого останній вчинив злісну непокору працівникам поліції (а.с.7).

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 01.08.2017 року визнано протиправною та скасовано постанову серії БР № 801053 від 18.07.2017 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Постановою Любешівського районного суду від 16.11.2017 року провадження у справі за ст. 185 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення (а.с.8-11).

За положеннями статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому

рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду)

факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні

кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під

вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження

обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно,

незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших

процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи

громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події

кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу

кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів

для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей

їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 не вчиняв адміністративні правопорушення, а тому у зв'язку із закриттям адміністративної справи у останнього виникло право на відшкодування як майнової так і моральної шкоди.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади.

Вказаними вище судовими рішеннями встановлено факт неправомірності дій працівників поліції під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та оформлення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч.7 ст.1176 ЦК України), а саме, Законом України від 01.12.1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

Як передбачає стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

За змістом пункту 4 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, в тому числі, моральна шкода.

За положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування такої моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

В пункті 9 своєї постанови № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленум Верхового суду України роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб органу державної влади позивачу була заподіяна моральна шкода, а тому висновки суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди не відповідають встановленим обставинам справи.

Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд враховує обставини заподіяння такої шкоди позивачу, зокрема, тривалість порушення його права та суть цього порушення, яке полягає у незаконному притягненні позивача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права. З дня притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а саме з 18 липня 2017 року і до дня постановлення Любешівським районним судом судового рішення від 16 листопада 2017 року про закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення пройшло чотири місяці. Також апеляційний суд враховує, що постановою Любешівського районного суду від 01 серпня 2017 року було визнано протиправною та скасовано постанову інспектора поліції про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Протягом зазначеного часу позивач захищав свої порушені права в суді.

При цьому апеляційний суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, а тому приходить до висновку про стягнення в користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Таким чином, із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального права рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2018 року в даній справі в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в користь ОСОБА_2 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий/підпис/

Судді /підписи/

Повне судове рішення складено 18 липня 2018 року.

З оригіналом згідно.

Постанова набрала законної сили 13 липня 2018 року.

Суддя Апеляційного суду Л.Я.Шевчук

Волинської області

Помічник судді Т.І.Лещенко-Шнайдюк