Постанова № 75346763, 17.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 336/512/18Головуючий у 1-й інстанції Дацюк О.І.Пр. № 22-ц/778/2028/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2018 року про повернення позовної заяви позивачу у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» (надалі - Банк) про зобов'язання зарахувати кошти на картковий рахунок, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив:

- зобов'язати Банк зарахувати кошти, отримані Банком як сплачені ОСОБА_2 проценти за договором від 17.06.2015 року №695266 на картковий рахунок НОМЕР_2;

- стягнути з Банку на користь ОСОБА_2 суму пені згідно з ч. 5 ст. 10 «Про захист прав споживачів» за прострочення зобов'язання у розмірі 63582,48 гривень;

- стягнути з Банку на користь ОСОБА_2 відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 20000 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2018 року (а.с. 35-37) позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 39-50) просив ухвалу судді суду першої інстанції у цій справі скасувати та направити справу до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для вирішення питання про відкриття провадження у цій справі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 05 травня 2018 року (а.с. 132), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 135) в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Оскільки, в силу вимог ст. 369 ч. 2 ЦПК України, в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Банком відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі апеляційному суду наданий не був.

В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута апеляційним судом протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Однак, у період з 04.06.2018 року по 13.07.2018 року суддя-доповідач перебувала у відпустці, а у період з 02.06.2018 року по 03.06.2018 року та ц період з 14.07.2018 року по 15.07.2018 року мали місце вихідні дні (довідка а.с. 139).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, залишаючи без задоволення клопотання ОСОБА_2 про звільнення його, як споживача, від сплати судового збору при подачі вищезазначеного судового збору та повертаючи останньому позовну заяву, керувався ст. 185 ЦПК України і виходив із наступного.

Ухвалою суду від 16.02.2018 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам ст. 175, 177 ЦПК України.

Судом було вказано, що з метою виправлення недоліків позивачеві необхідно подати уточнену позовну заяву, в якій зазначити відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; вказати ціну позову; уточнити позовні вимоги, вказавши, яка саме сума коштів належить, на переконання позивача, зарахуванню на його картковий рахунок; надати докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а у разі надання копій письмових чи електронних доказів вказати об'єктивні причини, з яких докази не можуть бути подані у визначений законом строк; зазначити докази, що підтверджують обставини, на які посилається позивач; зазначити докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; надати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; надати підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; сплатити судовий збір в розмірі, передбаченому чинним законодавством в залежності від ціни позову, надати суду платіжний документ на підтвердження сплати судового збору.

В установлений судом строк позивачем надано уточнену позовну заяву, однак, недоліки, на які звертав увагу суд в ухвалі від 16.02.2018 року, у повному обсягу виправлені не були.

Так, позивачем не вказані відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Також позивачем не сплачено судовий збір, заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому, суд першої інстанції зазначав, що він не може погодитись з позицією позивача щодо звільнення його від сплати судового збору у відповідності до положень ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на таке.

Посилання позивача на правову позицію з приводу звільнення від сплати судового збору, висловлену Верховним Судом України в постанові від 11.10.2017 року, недоречні, адже у справі, яку розглядав Верховний Суд України розглядався позов фізичної особи до банку про визнання удаваним кредитного договору тобто позивач вказував на порушення своїх прав, передбачених Законом України № 1023.

Положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Натомість ОСОБА_2 заявлено позов з абсолютно інших підстав, а саме про стягнення коштів на свою користь, тобто позивач захищає своє право власності, бажаючи отримати майно - грошові кошти, при цьому в позовній заяві позивачем навіть не згадується про порушення його прав як споживача та не заявляється вимог про захист прав споживача у спосіб, який передбачений Законом України № 1023.

За таких обставин, позивач при зверненні до суду з таким позовом не є споживачем в розумінні Закону України № 1023 та не звільняється від сплати судового збору, тож судовий збір має бути сплачений на загальних підставах за подання позову майнового характеру.

Підстав для звільнення позивача від сплати судового збору суд першої інстанції не вбачав, оскільки позивачем для того не наведено передбачених чинним законодавством підстав, не доведено тієї обставини, що його матеріальний стан не дозволяє йому сплатити судовий збір у розмірі, передбаченому чинним законодавством.

Ст. 185 ЦПК України визначено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем в установлений судом строк недоліки не усунуті, позовної заяви, яка б відповідала вимогам чинного законодавства, не надано, судовий збір не сплачений, у зв'язку з чим позовна заява підлягає поверненню.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції.

В силу вимог п.п.8,9 Перехідних положень ЦПК України в новій редакції суд першої інстанції та апеляційний суд мають керуватись новою редакцією Кодексу при вирішенні цієї справи.

Дійсно, суд першої інстанції в силу вимог ст. 185 ЦПК України мав право залишити без руху вищезазначений позов позивача у цій справі ухвалою від 16.02.2018 року.

Проте, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що на виконання цієї ухвали позивач ОСОБА_2 у встановлений судом строк подав позовну заяву (з виправленими недоліками) (а.с. 20-34), у тому числі якою усунув недоліки його вищезазначеної позовної заяви, зокрема щодо РНОКПП, зазначивши останній - НОМЕР_1 (а.с.20) та вказавши, що у нього засоби зв'язку - лише поштові.

Крім того, позивачем ОСОБА_2 у цій позовній заяві (а.с. 26) було заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», у задоволенні якого суд першої інстанції безпідставно відмовив.

Оскільки, встановлено, що ОСОБА_2, саме як споживач, з посиланням на Закон України «Про захист прав споживачів» звернувся до суду із вищезазначеним позовом до Банку, який виник із відносин виконання кредитного договору № 695266 (кредит на споживчі потреби), укладеного між ним та Банком 17.06.2015 року.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року визначено, що в аспекті конституційного звернення положення п. 22, 23 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (1023-12) з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (254К/96-ВР) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так й виконання такого договору.

В силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України (законність та обґрунтованість судового рішення) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Судовими рішеннями в силу вимог ст. 258 ч. ч. 1, 3ЦПК України є у тому числі ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Дійсно станом на час постановлення судом першої інстанції оскаржуємої ухвали (12 березня 2018 року) існувала трохи інша судова практика, зокрема Верховного Суду України з приводу питання звільнення споживачів від сплати судового збору у судах різних інстанцій.

Проте, станом на час перегляду апеляційним судом законності та обгрунтованні оскаржуємої ухвали суду першої інстанції вже існує правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа №761/24881/16-ц), яка є обов'язковою для застосування апеляційним судом у цій справі.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ч. 1 ЦПК України).

Крім того, згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Закон Україні "Про судовий збір" є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору по відношенню до Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

У ст. 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (ст. 5 Закону України "Про судовий збір"), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., N 7, ст. 84) слова "державного мита" замінені словами "судового збору".

Отже, при прийнятті Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

У постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви і має сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема апеляційної скарги.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

При вищевикладених обставинах, доводи позивача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, ґрунтуються на цивільному процесуальному законі та наявних у цій справі доказах.

Допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення ухвали, що перешкоджає подальшому розгляду цієї справи, та в силу вимог ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду (вирішення питання) до суду першої інстанції.

Якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного із розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції у подальшому за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 141 ЦПК України.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_2 був звільнений в силу вимог закону від сплати судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 141, 367, 369, 371-372, 374, 379, 381-384, п. п. 8,9 Перехідних положень ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2018 року у цій справі скасувати.

Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 17 липня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.