Рішення № 75342392, 13.07.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.07.2018 Справа №607/5437/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Братасюка В.М.

за участі секретаря Пушкар С.М.

позивача - відповідача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2

відповідача - позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення способів участі у вихованні дитини , -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст первісних позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських праввідповідача стосовно дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стислий виклад обставин справи та аргументи первісного позову.

На обґрунтування позову зазначила, що під час шлюбу у них з відповідачем народилася донька ОСОБА_5, 2007 р.н., після перебування сторін спору в шлюбі близько двох з половиною років, з ініціативи відповідача, шлюб було розірвано. З цього часу ОСОБА_3 відвідував доньку близько 2-3 разів (востаннє на день народження дитини в 2009 році), про дитину не турбується взагалі, не брав і не бере участі у вихованні дитини, а тому позивач за первісним вважає, що існують усі підстави до задоволення її позовних вимог.

Позивач за первісним позовом та її представник в судовому засіданні позов підтримали та просять вимогу задовольнити, виходячи з мотивів викладених в позовній заяві.

Відповідач за первісним позовом та його представник вимогу ОСОБА_1 заперечили за безпідставністю, мотивуючи заперечення тією обставиною, ОСОБА_3 вимушено був позбавлений можливості бачити та виховувати дитину, і дійсно бажає здійснювати батьківські права стосовно дитини та брати участь в її утриманні та вихованні.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог, виклад обставин та аргументи зустрічного позову.

ОСОБА_3 заявив до ОСОБА_1 зустрічний позов про визначення способів участі у вихованні дитини, посилаючись на те, що мати дитини та її родина створювали йому перешкоди у спілкуванні та вихованні доньки, будь які його намагання зустрічатися з донькою перетворювалися на сварку з ОСОБА_1 та образи у сторону позивача за первісним позовом - неодноразово останній виявляв бажання та намагався побачитися з дитиною, купував їй подарунки та хотів надавати матеріальну допомогу, проте з ініціативи відповідача за зустрічним позовом та її батьків дитину до ОСОБА_3 фізично не допускали, ховали в будинок, на телефонні дзвінки ніхто не відповідав.

Тривалий проміжок часу фактичної відсутності батька в житті доньки, позивач за зустрічним позовом мотивував небажанням завдавати лишніх моральних потрясінь доньці.

ОСОБА_3 просить суд встановити наступний графік побачень з донькою:

кожної 1,2.3 неділі місяця самостійно проводити час з донькою з 13.00 години до 18.00 години

кожної 1,3 середи місяця самостійно проводити час з донькою з 16.00 години до 19.00 години з правом забирати дитину зі школи

кожної 2,4 п'ятниці місяця самостійно проводити час з донькою з 16.00 години до 19.00 години з правом забирати дитину зі школи

останніх вихідних кожного місяця забирати доньку в суботу о 14.00 годині з ночівлею до неділі 19.00 год.

піж час літніх канікул на 12 календарних днів самостійно їхати з донькою на відпочинок або забирати на проживання до себе.

Зустрічний позов ОСОБА_1, та його представник також заперечили у повному обсязі.

Представник Служби у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, хоча третя особа належним чином повідомлялася судом про час і місце судового розгляду.

Оцінка Судом аргументів учасників справи та перевірка доказами.

Сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.10.2006 року по 19.06.2009 року, й від даного шлюбу у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства - за зверненням сторін, в межах заявлених ними вимог та на підставі поданих ними доказів.

Отже після розірвання шлюбу сторони спору не ведуть спільного господарства, дитина сторін спору проживає з матір'ю ОСОБА_5 в с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області разом з батьками матері дитини; дитина навчається у загально освітній школі № 10 в м. Тернополі (батько дитини не бере участі у навчанні та вихованні дитини, що стверджується довідкою №38 від 04.04.2017 року).

ОСОБА_5 працює в КП ТМ «Тернопільміськтеплокомуненерго» ТМР на посаді заступника головного бухгалтера, сума її доходу за період квітень 2016 року по березень 2017 року складає 64 075, 42 гривень (згідно довідки №21 від 05.04.2017 року).

В будинку по АДРЕСА_3, у котрому проживає дитина сторін спору, для останньої створено усі належні умови проживання та розвитку - наявні продукти харчування, одяг за сезоном, засоби гігієни, шкільне приладдя, тощо; стосунки в родині дружні та люблячі ( вбачається з акту обстеження умов проживання за 2017 рік) .

22.06.2017 року в присутності матері з дитиною було проведено бесіду головним спеціалістом ССД Тернопільської РДА, про що складено Акт - дівчинка зазначала, що її батька звати ОСОБА_3, оскільки по батькові вона Володимирівна, на запитання чи батько колись телефонував до неї, чи дарував подарунки, ОСОБА_5 відповідала, що ні. Таку ж відповідь надала дитина н а запитання чи батько колись приходив додому.

Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_1, після перебування сторін спору в шлюбі близько двох з половиною років, з ініціативи відповідача, шлюб було розірвано. З цього часу ОСОБА_3 відвідував доньку близько 2-3 разів (востаннє на день народження дитини в 2009 році), про дитину не турбується взагалі, не брав і не бере участі у вихованні дитини.

Натомість ОСОБА_3 суду пояснив, що він дійсно з 2009 року фактично відсутній в житті доньки; проте ця відсутність має вимушений характер - після одруження з ОСОБА_1 вони проживали з її батьками в с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області. Разом з тим у сторін спору життя не склалося через постійні сварки та суперечки, проявів відвертої зневаги до ОСОБА_3 з сторони батьків ОСОБА_1

З ініціативи позивача за зустрічним позовом їх шлюбу було розірвано з 19.06.2009 року, й з цього часу мати дитини та її родина створювали перешкоди у спілкуванні та вихованні доньки, будь які його намагання зустрічатися з донькою перетворювалися на сварку з ОСОБА_1 та образи у сторону позивача за первісним позовом - неодноразово останній виявляв бажання та намагався побачитися з дитиною, купував їй подарунки та хотів надавати матеріальну допомогу, проте з ініціативи відповідача за зустрічним позовом та її батьків дитину до ОСОБА_3 фізично не допускали, ховали в будинок, на телефонні дзвінки ніхто не відповідав.

Весь час після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 постійно намагався довідатися якусь інформацію про доньку від родичів та знайомих ОСОБА_1

Навесні 2017 року позивачу за зустрічним позовом стало відомо, що донька навчається у школі і №10 м. Тернополя та 13.05.2017 року у доньки буде перше причастя. 13.05.2017 року він разом з власними батьками та хрещеними батьками дитини прийшли до церкви, де донька мала б приймати перше причастя, проте коли їх побачила ОСОБА_1 та її батьки, не дочекавшись завершення церемонії доньку було забрано з приміщення церкви, посаджено до салону автомобіля, та мало не збивши автомобілем ОСОБА_3 з ніг, відповідач за зустрічним позовом з донькою поїхали в невідомому напрямку.

Сам позивач за зустрічним позовом за освітою інженер програміст, працює у ТОВ «ВІП комп'ютери» менеджером з продажу з 2006 року - за місцем роботи характеризується з позитивної сторони. ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання в м . Тернополі АДРЕСА_1; 12.09.2017 року за його місцем проживання спеціалістом ССД Тернопільської міської ради було складено акт обстеження житлово побутових умов, змістом котрого стверджена наявність задовільних санітарно гігієнічних умов проживання та наявності окремої кімнати для дівчинки, в котрій проживання дитина ОСОБА_3 від другого шлюбу.

10.10.2017 року Тернопільською РДА складено висновок за №2-1538/01-10, змістом котрого визнано за недоцільне позбавлення відповідача за первісним позовом стосовно його доньки ОСОБА_5, 2007 року народження - ОСОБА_3 з'являвся на засідання комісії, надавав пояснення щодо створення йому перешкод у спілкуванні з донькою, ці пояснення підтверджував свідченнями родичі та знайомих.

На клопотання ОСОБА_1 та її представника, 01.03.2018 року психологом відділу соціальної роботи Тернопільського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та працівником ССД Тернопільської РДА було проведено бесіду з дитиною ОСОБА_5 2007 року народження, за результатам проведення котрої складено в письмовій формі за №1-75/3 інформацію щодо проведення психологічного обстеження.

Допитані в судовому засіданні свідки свідчити про наступне.

ОСОБА_7 свідчила, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3, ОСОБА_1 неодноразово створювала перешкоди у спілкуванні з дитиною, «вибивала» телефонні дзвінки, допустила до дитини один раз, коли доньці виповнився один рік, з першого причастя дитину мама забрала «за комір», щоб не допустити спілкування з батьком.

Безпосереднім свідком створення зі сторони ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_3 у спілкуванні з донькою, ОСОБА_7 була двічі; одного разу бачила доньку брата, коли їй виповнився один рік, наступного - коли виповнилось три роки, коли дитині було два роки до дитини не допустили позивач за первісним позовом та її родичі.

ОСОБА_8 свідчив, що є кумом ОСОБА_3, був очевидцем створення зі сторони ОСОБА_1 та її родини перешкод у спілкуванні ОСОБА_3 з його донькою ОСОБА_5 - перший раз 2009 року на дні народженні дитини, з вікна авто бачив, що була «суматоха», подарунок дитині передати не вдалось. Подібна ситуація повторилась 2010 року - домоволодіння в с. Смиківці, де проживають ОСОБА_1 з донькою було зачинене на замок, на телефонні дзвінки ніхто не відповідав, подарунок дитині ОСОБА_3 перекинув через огорожу. Також ОСОБА_8 засвідчив, що був очевидцем коли на першому причасті дитини її мати з батьками матері, вхопили доньку ОСОБА_5 та потягли її в машину, уникаючи зустрічі з батьком дитини; автомобіль різко рушив з місця, ледь не зачепивши ОСОБА_3, котрий намагався зупинити авто.

ОСОБА_9 свідчила, що з ОСОБА_1 не була в дружніх відносинах, проте була очевидцем створення їхньої сім'ї. Знала, що ОСОБА_3 страждає від обмеження ОСОБА_1 спілкування зі своєю донькою ОСОБА_5, котру він дуже любить. Також була свідком не допуску ОСОБА_3 до дитини зі сторони ОСОБА_1 та її батьків.

Свідок ОСОБА_10 суду свідчив, що є сусідом ОСОБА_1 близько 10 років, батька дитини свідок побачив в судовому засіданні перший раз; діти свідка та сторін спору тісно дружать, дні народження святкують спільно уже як п'ять років.

ОСОБА_11 свідчив, що він є товаришем ОСОБА_3, у 2013 році приїжджав на роботу до ОСОБА_3 та підвозив його після роботи до дитини в с. Смиківці. Коли вони під'їхали, в будинку погасло світло, хвіртка була зачинена, подарунок для дитини не було можливості передати дитині. ОСОБА_3 розповідав свідку, що його не допускають до доньки, а він за нею дуже сумує.

ОСОБА_12 свідчила що вона сусідка ОСОБА_1, в 2007 році жила в с Смиківці, була присутньою на весіллі сторін спору, син свідка ОСОБА_6 дружить з донькою сторін спору; з часу розлучення ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в селі ОСОБА_3 не бачила, жодного разу згадувань батька від дитини ОСОБА_5 свідок не чула, хоча дитина часто бувала у свідка вдома.

ОСОБА_13 свідчила, що вона є знайомою матері ОСОБА_1. останні чотири роки є сусідкою, знає й саму ОСОБА_1, була присутня у сторін спору на весіллі. Батько дитини не бере участі в її житті, до дитини приїжджав коли дівчинці виповнювалося 1 та 2 роки - на два роки подарував доньці м'яку іграшку. Сама дитина батька не знає, після досягнення дворічного віку батька не бачила.

Свідок ОСОБА_14 свідчив, що вони є сусідами з ОСОБА_5 - жили «межа в межу», коли народилася донька сторін спору . Обставини їх розлучення свідку невідомі, після того як ОСОБА_15 виїхав з села, свідок його не бачила, про їх сімейні конфлікти свідку нічого невідомо. ОСОБА_16 періодично відвідує домоволодіння свідка, оскільки приходить гратися до онука.

Свідок ОСОБА_17 свідчив, що вони є «найближчими» сусідами з ОСОБА_5. ОСОБА_3 не знає, про перешкоди створення останньому у спілкуванні з донькою не чув, про його участь в житті дитини також нічого не знає. Дитина приходить гратися до онука свідка, коли перебуває у них нічого про батька не згадує.

Висновки Суду щодо первісного позову.

Дитинство в Україні охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України). Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1, частина третя статті 5 Сімейного Кодексу України. Ратифікувавши у 1991 році Конвенцію про права дитини, Україна визнала, що дитині для повного і гармонійного розвитку особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавленні судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пунктом 6 ч.1 ст.3 Цивільного Кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди є актом свідомої поведінки, коли особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пленум Верховного Суду України в Постанові №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та про поновлення батьківських прав», наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.

Оцінюючи вищезазначені докази у їх сукупності, суд засуджує поведінку та ставлення відповідача за первісним позовом до власної дитини доньки ОСОБА_5, 2007 року народження, котрий (ОСОБА_3.) фактично усунувся від виконання батьківського обов'язку стосовно доньки, одночасно відаючи належне ОСОБА_1 котра утримувала доньку, виховала в дитині моральні почуття.

При цьому пасивне сприйняття ОСОБА_18 створюваних перешкоду спілкуванні з донькою ОСОБА_5, не може виправдати відсутність з його сторони будь яких дієвих заходів (звернення до органів опіки та піклування, за судовим захистом з вимогами про визначення способі участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, тощо, а також невжиття з його ініціативи будь яких заходів з метою матеріальної підтримки дитини), спрямованих на відновлення родинних зв'язків з донькою, котрі він фактично втратив в 2009 році, не може виправдати його поведінки стосовно доньки ОСОБА_5 - встановлених Судом періодичних спроб ОСОБА_3 побачитися з донькою ( приблизно раз на рік на день народження дитини), є явно недостатнім для ствердження реального бажання прояву батьківської турботи та змінити на краще стосунки батька та дитини.

Разом з ти Суд відзначає, що у ситуації з фізичним недопуском родиною ОСОБА_1 батька дитини до доньки на першому причасті ОСОБА_5, не модна вважати виправданою як зі сторони ОСОБА_1 та і зі сторони ОСОБА_3, оскільки зважаючи на байдужо - нейтральне ставлення дитини до біологічного батька (фактичної відсутності фігури батька в житті дитини, що стверджується згадуваною вище інформацією від 01.03.2018 року у письмовій формі за №1-75/3 щодо проведення психологічного обстеження ОСОБА_5, 2007 р.н.), раптова поява в певний урочистий момент людини, котра ідентифікує себе батьком в житті ОСОБА_5, 2007 р.н., потенційно могло б викликати у дівчинки шоковий стан; проте й зважаючи на основоположне право батьків і дітей бути поряд один з одним категоричне викреслення людини, котра намагається стверджувати батьківські права з життя дитини, безперечно є втручанням в конвенційне право на повагу до сімейного життя (ст. 8 Конвенції).

Загалом Суд вважає, що зважаючи на поведінку батька стосовно дитини , позбавлення батьківських прав можливо було б для ОСОБА_19 саме тим крайнім заходом, на застосування якого він справедливо заслуговує, оскільки фактично пасивно протягом тривалого проміжку часу самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання доньки ОСОБА_5, 2007 р.н., і конфлікт з позивачкою з первісним позовом та її родиною не є тією обставиною, що може виправдати дії відповідача.

Однак, як наголошує ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2010 року у справі «Савіни проти України» (заява № 39948/06):

«47. Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у

демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

48. Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8

Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

49. Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див.,

наприклад, справу "Скоццарі та Дж'юнта проти Італії" (Scozzari &a п; Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

50. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини" (Haase v. Germany), N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може

постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або

психічного здоров'я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки" (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки" (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, п. 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К.А. проти Фінляндії" (K.A. v. Finland), N 27751/95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним

консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії" (Moser v. Austria), N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73-76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).

51. Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі" (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини" (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки" (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року).

Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97). «

Дослідивши матеріали, на підставі яких складно сам висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, та наявні у справі письмові докази та заслухані в судовому засіданні покази свідків, зважаючи на ту обставину, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, відповідач з'являвся в органи опіки та піклування, до суду та висловлювався проти позбавлення батьківських прав щодо доньки, на виправдання власної поведінки надав суду належні, допустимі докази та певною мірою з метою доказування за європейським стандартом «поза розумним сумнівом» достатні докази на підтвердження збереження батьківства, Суд наголошує на недоцільності наданому етапі розвитку стосунків сторін спору та їх спільної дитини, позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 стосовно доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити, із висловленням застереження ОСОБА_3, що в разі продовження пасивного ухиляння від обов'язку по вихованню дитини він може бути позбавлений батьківських прав.

Висновки Суду щодо зустрічного позову.

Повертаючись до вимоги ОСОБА_3 про визначення способів участі у вихованні дитини, Суд схиляється до думки щодо часткового задоволення зустрічних позовних вимог.

Згадуваним вище висновком за №2-1538/01-10, складеним 10.10.2017 року Тернопільською РДАЮ, рекомендовано визначити ОСОБА_3 наступний спосіб участі у вихованні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - встановити графік побачень у 1, 3 суботу та 2, 4 неділю місяця; перше побачення батька та дитини провести в присутності психолога Тернопільського районного центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді.

Зміст висновку кореспондується із змістом письмової інформації щодо проведення психологічного обстеження ОСОБА_5, 2007 р.н., від 01.03.2018 року за №1-75/3, котрим стверджується фактична відсутність батька в житті дитини, й це є реально існуюча ситуація, до якої дитина вже більш мене адаптована і звикла на даному етапі.

Згідно із вимогами ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 153 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до вимог ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини, від 20.11.1989 року, передбачено, що Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

За нормами ст.159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод.

З урахуванням наведених сторонами доказів та встановлених стосунків сторін спору, Суд вважає за доцільне погодитися із запропонованим органом опіки та піклування графіком та умовами побачення ОСОБА_3 з його донькою ОСОБА_5, 2007 р.н.

Керуючись ст. ст.ст. 4, 13, 82, 200, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 141, 153, 157, 164 Сімейного Кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_4 до ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), третя особа Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав стосовно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити, із висловленням застереження ОСОБА_3, що в разі продовження ухиляння від обов'язку по вихованню дитини він може бути позбавлений батьківських прав.

Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) до ОСОБА_1 (АДРЕСА_4 про визначення способів участі у вихованні дитини - задовольнити частково.

Визначити ОСОБА_3 наступний спосіб участі у вихованні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - встановити графік побачень у 1, 3 суботу та 2, 4 неділю місяця; перше побачення батька та дитини провести в присутності психолога Тернопільського районного центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді.

В задоволені решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) 640 гривень судового збору, сплаченого при зверненні до суду.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту рішення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денпий строк з дня складання повного тексту рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк