Рішення № 75339022, 06.07.2018, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018

м.Харків

Справа № 639/574/18

Провадження 2/639/808/18

Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.

за участю секретаря- Тущенко Т.В.

Учасники справи:

представник позивача-Солодовнік А.О.

представник відповідача-Дребот І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», третя особа- Подобайло ОСОБА_3 про визнання недійсним пунктів кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство ( ПАТ) «Брокбізнесбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 567Т-52 від 24.06.2008 р. в сумі 7313,15 доларів США, що станом на 22.01.2018 р. еквівалентно 228 866,56 грн., яка складається з пені/неустойки за прострочення сплати процентів – 157,98 дол. США, що еквівалентно 4 556,90 грн., 3% річних відповідно до ст. 625 ЦКУ за неправомірне користування чужими грошовими коштами, а саме процентами – 2,59 дол. США, що в еквіваленті складає 74,71 грн.; неустойки згідно п. 7.3 Кредитного договору за невиконання п. 4.2.6 Кредитного договору (неподання до Банку документів про страхування предмету застави/іпотеки та сплату страхових сум) – 7 152,58 дол. США або 206 314,94 грн., а також штрафу за прострочення сплати процентів-17920 грн.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 24.06.2008 р. між ПАТ «Брокбізнесбанк» і ОСОБА_1 укладенокредитний договір, відповідно до якого 13.04.2013 р. відповідач отримав кредит у розмірі 40000 доларів США на строк з 24.06.2008 р. по 24.06.2018 р., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16% річних для використання на споживчі цілі.

В забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір № 567Т-52-1 від 24.06.2008 р.,за яким іпотекодавець передає в іпотеку трикімнатну квартиру загальною пл. 105 кв.м. , шо розташована АДРЕСА_1, а іпотеко держатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Крім того між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 567Т-52-2, згідно п. 1.2 якого поручитель зобов’язався перед кредитором відповідати усім своїм майном за виконання ОСОБА_1 всіх зобов’язань перед кредитором. Позивач зазначає, що відповідач свої зобов’язання не виконує, систематично не здійснює страхування предмету іпотеки в страховій компанії на користь Банку на весь строк дії кредитного договору, не надає відповідні документи, які підтверджують здійснення страхування, на повідомлення про сплату відповідних страхових платежів не реагує.

В судовому засіданні представник позивача позивні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, надіславши пояснення по справі .

Відповідач ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву, вважала позовні вимоги незаконними на зазначила, що у договорі поруки не встановлено строку дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу, якими визначено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 26.05.2016 року позивач шляхом направлення ОСОБА_1 вимоги про погашення заборгованості та сплату в терміновому порядку 4 856,10 дол. США (4 672,27 дол. США – заборгованість за основним боргом;183,83 дол. США – прострочена заборгованість за процентами), згідно норм ч. 2 ст. 530 ЦК України змінив строк виконання зобов’язання , встановивши його датою 03.06.2016 р . й протягом шести місяців починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Позивач пред’явив позовні вимоги до поручителя лише 02.02.2018 року, тобто за межами 6-ти місячного строку, відповідно порука припинилася. Відповідач звертає увагу на те, що за розрахунком, наданим до позовної заяви, залишок заборгованості за кредитом на 01.02.2016 року складав 4 672,27 дол. США. Незважаючи на те, що строк повернення кредитних коштів встановлений до 24.06.2018 року, наявний графік повернення кредиту, та встановлений строк дії кредитного договору до повного виконання прийнятих на себе зобов’язань, позивач, безпідставно пред’явив вимоги про дострокове стягнення заборгованості, оскільки вимагалось сплатити залишок в повному обсязі ( а.с. 97-98).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, про день і час розгляду справи повідомлена завчасно, належним чином, направила суду заяву про можливість розгляду справи за її відсутності, проти позову заперечує, оскільки відповідно до закону строк поруки припинено зі спливом терміну і повного виконання кредитного договору (а.с. 122).

У відзиві на позовну заяву про стягнення заборгованості ОСОБА_1 стверджувала, що нею в повній мірі виконанні умови кредитного договору щодо страхування предмету іпотеки за повну його вартість, на весь строк дії договору, у визначеній банком страховій компанії та за участю самого Банку, відтак, відсутні законні підстави для стягнення штрафу. За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Стягнення пені та штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення- несвоєчасне виконання зобов'язань щодо сплати процентів та комісій по Кредитному договору, внаслідок чого відбувається нарахування пені й штрафу за кожний день прострочення, є недопустимим та незаконним. Окрім того, як стверджує ОСОБА_1 штраф не може бути нарахований за кожний день прострочення (ч. 2 ст. 549 ЦК України – штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання). Заявляючи позовні вимоги про солідарне стягнення з ОСОБА_4 – іпотекодавця заборгованості за кредитним договором, позивач фактично просить стягнути цю суму як із поручителя (фінансового) і не звертає уваги на те, що відповідач ОСОБА_4 є лише майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_1 та відповідає лише в межах майна, переданого в іпотеку ( а.с.73-75).

Позивач ПАТ «Брокбізнесбанк» надіслав відповідь на відзив, в якому посилається на те, що позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором та наявної заборгованості 7313,15 доларів США на виконано, зазначена сума складає проценти, неустойку, індекс інфляції та 3% річних. У вимозі банку сума заборгованості у розмірі 4856,10 доларів США вказана без врахування пені і штрафів. Стверджує, що банк має право нарахувати неустойку у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу та штраф у розмірі 20 грн. за кожний день прострочення на підставі п. 7.1 ст. 7 договору, а також штраф у розмірі 1% від дострокового погашення кредиту, якщо сума дострокового погашення перевищує 1000 дол. США за п. 7.4 ст. 7 договору, неустойку у розмірі 5: процентів від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання п. 4.2.6 договору за кожен факт порушення. Позичальник не здійснив щорічне страхування предмету іпотеки на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії, не надав позивачу відповідні документи про здійснення страхування. Позивач вважає, що 02.02.2018 р. банк, скориставшись своїм правом на повернення кредиту достроково, звернувся з позовом до суду і не пропустив передбачених строків, тому як у 2016 р. з подібними вимогами до відповідачів не звертався ( а.с. 126-130).

Відповідач ОСОБА_1, заперечуючи проти основного позову ПАТ «Брокбізнесбанк» пред’явила зустрічний позов про визнання недійсними п.п. 7.1, 7.3, 7.4, 8.6 кредитного договору,які порушують принцип рівності сторін , суперечать положенням Конституції України та нормам чинного законодавства України, є несправедливими в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», порушують права споживача шляхом їх погіршення, в порівнянні із звичайними (загальними) нормами права та ділового обігу, встановлюють додаткову відповідальність споживача шляхом збільшення строку позовної давності, в тому числі спеціальної. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором.

ОСОБА_1 просить врахувати, що нею виконані умови Кредитного договору в повному обсязі, отримані грошові кошти повернуті банку навіть достроково, проценти за користування кредитними коштами сплачені. Натомість банк, за відсутності заборгованості за Кредитним договором, намагається стягнути неустойку на підставі умов договору, що суперечать нормам чинного законодавства України, а розмір додаткової відповідальності по сплаті неустойки перевищує на 100% розмір заборгованості за Кредитним договором, враховуючи її повну відсутність ( а.с. 60-64).

Від ПАТ «Брокбізнесбанк» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, посилаючись на те, що ОСОБА_1 була ознайомлена при укладенні договору з умовами і протягом строку позовної давності не зверталась з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, зміст договору не суперечить вимогам ЦК України, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі.( а.с. 151-155).

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 27.04.2018 р. зустрічний позов про стягнення заборгованості прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об’єднано в одне провадження ( а.с. 146-147)

Позивач звернувся з клопотанням про відмову від позовних вимог до ОСОБА_4 (а.с. 135-136). )Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 21.05.2018 р. прийнято відмову ПАТ «Брокбізнесбанк» від позовних вимог до ОСОБА_4 і закрито провадження у справі за позовом ПАТ «Бромбізнесбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором ( а.с.171-173).

Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

24.06.2008 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 567Т-52, за умовами якого Банк надав Позичальнику грошові кошти у розмірі 40 000,00 доларів США на строк з 24.06.2008р. по 24.06.2018р., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16% річних для використання на споживчі цілі.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору Позичальник здійснює повернення Кредиту у готівковій або у безготівковій формі на відкритий Банком Позичальнику позичковий рахунок згідно з графіком, наведеним у Додатку № 1, який є невід’ємною частиною цього договору.

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між Банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки 24.06.2008 р. за № 567Т-52-2, відповідно до якого поручитель зобов’язався солідарно відповідати перед кредитором всім своїм майном на виконання ОСОБА_1 всіх своїх зобов’язань та нести солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості .

За умовами п. 3.1.3 кредитного договору вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за договором можливо лише у випадках прострочення сплати чергового платежу по кредиту або процентів за користування кредитом строком понад 2 місяці, незгоди позичальника з пропозицією Банка про зміну процентної ставки за користування кредитом та/або не підписання ним відповідної додаткової угоди згідно умов договору, виникнення обставин, які за обґрунтованим висновком Банку призведуть до того, що позичальник не виконає свої свої зобов’язання по цьому договору, неподання позичальником , на вимогу Банку, даних, що стосуються його фінансового стану або подання позичальником недостовірної інформації, невиконання або неналежне виконання позичальником вимог п. 4.2.6 договору (застрахувати за власний рахунок предмет іпотеки на користь Банку в рекомендований Банком страховій компанії на строк не менше одного року 100% вартості предмету іпотеки).

Незважаючи на строк повернення кредитних коштів – 24.06.2018 року , встановлений графік платежів, виконання позичальником своїх зобов’язань за договором, позивач направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів та відсотків.

Сторони не оспорюють, що ОСОБА_1 достроково 26.05.216 р. ( вих.№ 4056/011-02) повернула кредитні кошти та відсотки у сумі, зазначеній у вимозі щодо залишку заборгованості порядку 4 856,10 дол. , з яких 4 672,27 дол. США – заборгованість за основним боргом; 183,83 дол. США – прострочена заборгованість за процентами.

Як зазначає відповідач, у зв’язку з виконанням вказаних зобов’язань, ОСОБА_1 звернулася до банківської установи з проханням надати довідку про відсутність заборгованості та вчинити дії щодо зняття обтяження з іпотечного майна, що забезпечувало виконання кредитних зобов’язань. Проте, банківська установа повідомила про наявність штрафів і відмовилася від зняття обтяження та видачі довідки. Подальші звернення відповідача до Банку призвели до подачі позовної заяви про стягнення штрафних санкцій в загальній сумі 7313,15 доларів США та пред’явлення позову у 2018 році.

Суд відхиляє доводи позивача щодо стягнення пені/неустойки за прострочення сплати процентів в сумі 157,98 доларів США, а також штрафу за прострочення сплати процентів-17920 грн., як безпідставні. На підтвердження дати проведення оплаті поточних щомісячних платежів, позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, зроблений у ручному режимі , із зазначенням дати погашення заборгованості, починаючи з 09.07.06.2008 р.

За п. 2.3.4 кредитного договору проценти за поточний календарний місяць сплачуються позичальником щомісяця не пізніше 15 числа наступного місяця на рахунок, вказаний Банком, в готівковій формі через кассу Банку або в безготівковій формі. З наданого розрахунку випливає, що у березні-жовтні 2015 р. мало місце прострочення оплати чергового платежу, протее нараховані проценти сплачувалося одноразово за декілька місяців і залишку заборгованості немає.

Згідно п. 2.7 договору погашення заборгованості позичальника здійснується у наступній черговості: в першу чергу погашається прострочена заборгованість за нарахованими процентами, в другу чергу- строкова заборгованість за нарахованими процентами, в третю чергу-прострочена заборгованість за кредитом, в четверту чергу-строкова заборгованість за кредитом, в пяту чергу-заборгованість по сплаті комісій, в шосту чергу-нараховані штрафні санкції.

Таким чином, при черговому платежі банк був вправі нарахувати штрафні санкції, але цього здійснював, не вказав також про нарахування пені/неустойки при направленні вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому після погашення кредиту та відсотків в повному обсязі такі санкції не можуть вважатися обгрунтованими.

Суд також зазначає, що наданий на підтвердження позовних вимог розрахунок, складений економістом відділу супроводження та бухгалтерського обліку активних та пасивних операцій не є належним доказом, в розумінні ст.ст.76,77 ЦПК України.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Національного банку України від 18.06.2003 р. № 254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України» операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані.

Згідно з п. 4.10. Постанови НБУ № 18.06.2003 № 254 первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банками самостійно, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України. Пункт. 5.3. Постанови зазначає, що банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Копію особового рахунку, за якому відображені дати та суми сплати платежів, їх віднесення до відсотків, тіла кредиту, а також нарахування пені у разі прострочення чергового платежу суду не надано, що позбавляє суд можливості перевірити достовірність представленої позивачем інформації.

Крім того, заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені, як плати за пропуск платежів свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до відповідачів подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права.

Суд вважає, що при нарахуванні 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за неправомірне користування чужими грошовими коштами, а саме процентами в сумі 2,59 дол. США, що в еквіваленті складає 74,71 грн. та є по суті не процентами, а штрафними санкціями, тому як заборгованость по процентам у ОСОБА_1 відсутня, що випливає з наданого розрахунку, позивач безпідставно визнав таку суму грошовим зобов’язанням.

Не знайшли свого підтвердження також вимоги про сплату неустойки згідно п. 7.3 Кредитного договору за невиконання п. 4.2.6 Кредитного договору (неподання до Банку документів про страхування предмету застави/іпотеки та сплату страхових сум) – 7 152,58 дол. США, що в еквіваленті складає 206 314,94 грн.

Згідно з п. 4.2.6. Кредитного договору позичальник зобов’язаний не пізніше дати укладення цього договору та іпотечного договору, за яким в іпотеку передається майно (трикімнатна житлова квартира, загальною площею 105,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вартість 1 кв.м. – 8485,71 грн., ринковою вартістю – 891 000,00 грн. (без ПДВ) згідно оцінки «Харківської Товарної Біржи» проведеної 19.06.2008 року, та належить на праві власності майновому поручителю) з метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим Договором, застрахувати за власний рахунок предмет іпотеки на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії на строк не менше одного року 100% вартості предмету іпотеки.Позичальник також зобов’язується не пізніше дати закінчення договору страхування майна, наданого Банку в заставу, здійснювати подальше щорічне страхування предмету іпотеки на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії строком не менше, ніж на один календарний рік.

За договором страхування № 004/009-21704 від 24.06.2008 р. договір страхування укладається на строк, який відповідає терміну, на який надається кредит (згідно умов Кредитного договору ) – п. 2.1. договору страхування. Термін дії договору встановлюється з 24 червня 2008р. по 23 червня 2018 (обидві дати включно).Страховик несе відповідальність пропорційно сплаченим страховим платежам.

Отже, ОСОБА_5 виконала умови кредитного договору щодо страхування предмету іпотеки за повну його вартість, на весь строк дії договору, у визначеній Банком страховій компанії .

Необгрунтовано позивачем включені до штрафних санкцій за порушення п. 7.4 умов кредитного договору , а саме суми 16,25 доларів США . За вимогами п. 7.4 кредитного договору банк має право нарахувати штраф у розмірі 1% від суми дострокового погашення кредиту, якщо сума дострокового погашення перевищує 1000 доларів США. Позивач безпідставно вимагав ОСОБА_1 достроково погасити кредит і сума, визначена Банком , була сплачена, при цьому позивач не нарахована при повному погашенні кредиту зазначений штраф.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Брокбізнесбанк « до ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, необґрунтовані та задоволенню не підлягають, в зв’язку з чим у позові до поручителя ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Крім того, як вбачається з наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за кредитом, залишок заборгованості за кредитом на 01.02.2016 року складав 4 672,27 дол. США. Строк виконання зобов’язання був змінений позивачем і визначений датою-03.06.2016 р.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом шести місяців починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Позивач звернувся до поручителя ОСОБА_2 лише 02.02.2018 р., тобто поза межами 6-ти місячного строку, відповідно порука припинилася.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз’яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У своїх зустрічних вимогах ОСОБА_1 просила визнати недійсними пункти 7.1., 7.3., 7.4., 8.6. кредитного договору № 567Т-52 від 24.06.2008 р., посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і стверджувала, що умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором, а також збільшення строку позовної давності, подвійного стягнення неустойки, невідповідності штрафу статті 549 ЦК України, є несправедливими та існує істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Згідно з п. 7.1. Кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за Кредитом, строків сплати процентів за користування Кредитом та комісій передбачених положеннями цього Договору, Банк має право нарахувати Позичальнику неустойку в розмірі 0,5% (п’ять десятих відсотка) від суми простроченого платежу та штраф у розмірі 20,00 (двадцяти) гривень, за кожний день прострочення. Пункт 7.3. Кредитного договору дає право Банку нарахувати Позичальнику неустойку у розмірі 5% процентів від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником п. 4.2.6. цього Договору за кожен факт порушення. Відповідно до з п. 7.4. Кредитного договору Банк має право нараховувати Позичальнику штраф в розмірі 1% (один відсоток) від суми дострокового погашення кредиту, якщо сума дострокового погашення перевищує 1 000,00 дол. США (одна тисяча дол. США, 00 центів).Сторони також домовились, що строк позовної давності до вимог за цим Договором (в тому числі щодо стягнення неустойки) становить 10 років ( п. 8.6 договору).

Пункт 3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546, ст. 549 ЦК України зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями ч.2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент підписання договору, його істотні умови позивачем були погоджені та прийняті, протягом дії договору їх змінено не було, доказів відсутності волевиявлення позивача на його укладення не надано.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.

За змістом частин п'ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті , частина третя статті 509 ЦК України ); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.

П.п.5 ч.3 Закону України «Про захист прав споживачів», на який посилається позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Проте, встановлені договором неустойки, штрафи не є безумовною підставою для визнання недійсним п. 7.1, 7.3, 7.4 кредитного договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_5, оскільки застосування пені -є наслідком невиконання зобов’язання і при укладенні договору позичальник погодився з такими штрафними санкціями, хоча мав можливість відкликати згоду на укладення договору.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Ніяких зауважень з приводу встановленого договором розміру штрафних санкцій позивач за зустрічним позовом не зробив при укладенні та прийняв умови кредитного договору, викладені у його тексті, послідовно та сумлінно виконуючи свої обов’язки протягом тривалого строку.

Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.Пунктом 8.6 кредитного договору зафіксована домовленість сторін про збільшення строку позовної давності до 10 років.

Суд також зазначає, що теперішній час відповідачем повністю погашено кредит, а тому підстав для визнання деяких пунктів кредитного договору не має.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 16, 526, 530, 531, 534 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові Публічного Акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити за необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», третя особа- Подобайло ОСОБА_3 про визнання недійсним пунктів 7.1, 7.3, 7.4, 8.6 кредитного договору № 567Т-52 від 24.06.2008 р. –відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення буде складено 16.07.2018.

СУДДЯ -