Постанова № 75338182, 06.07.2018, Попаснянський районний суд Луганської області

Справа №423/2825/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 року Попаснянський районний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді Архипенко А.В.

за участю секретаря Іваненко С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Попасна цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій та рішень протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в обґрунтування якого зазначив наступне. Позивач перебуває на обліку в Управлінні пенсійного Фонду України в Попаснянському районі Луганської області з 03.08.2015 року, в зв"язку із проведенням на території Луганської області АТО.

До 03.08.2015 року позивач отримував пенсію за місце свого проживання с м.первомайськ Луганської області.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", позивач є внутрішньо переміщеною особою.

З квітня 2017 року відповідач припинив виплачувати позивачу належну йому пенсію.

Будь-які повідомлення від Управління Пенсійного фонду України в м. Попасна Луганської області про підстави призупинення виплат пенсії на адресу позивача не надходили.

Законодавство України передбачає, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо-переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.

Таких підстав для припинення виплати пенсій, як відсутність за місцем проживання, вищенаведеними законами не передбачено.

Однак, відповідач призупинив пенсію у зв'язку з тривалою відсутністю за місцем проживання.

З урахуванням викладеного, позивач в поданому позові просить про наступне:

- визнати з 01.04.2017 року дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо припинення виплати пенсії протиправними та дискримінаційними;

- зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області здійснити поновити виплату пенсії та виплатити з 01.04.2017 року виниклу заборгованість з пенсійних виплат;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області подати звіт про виконання судового рішення по справі у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили;

- звільнити його, ОСОБА_1, від сплати судового збору у зв»язку з вкрай важким майновим станом;

- покласти всі судові витрати на Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області за рахунок бюджетних асигнувань.

Позивач надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Представник відповідача надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, позов не визнав, у своєму письмовому запереченні (відзиві), представник ПФУ зазначив, що відповідно до ч.1 ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на обліік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема , на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Відповідно до пп.4,5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016р.№365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав визначених ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та у разі отримання інформації від держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Саме з урахуванням зазначеного, на підставі наданих управлінню списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_1 з 01.04.2017 року виплату пенсії було призупинено. Поновлення виплати пенсії особам здійснюється у Порядку призначення ( відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання (перебування), затверджених постановою КМУ від 08.06.2016р. № 365. З заявою про поновлення виплати пенсії гр. ОСОБА_1 до управління не звертався.

На підставі викладеного представник ПФУ у письмовому запереченні просив у задоволенні позову позивачу відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.08.2014 року перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області та отримував пенсію за віком.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 було припинено виплату щомісячних пенсійних виплат. 17.07.2017 року позивач звернувся з заявою до УПФУ про з»ясування підстав припинення виплати пенсії.(а.с.13) 04.09.2017р. отримано лист -відповідь УПФУ в якому зазначено, що з 01.04.2017р. виплату пенсії ОСОБА_1 припинено. Для поновлення виплати пенсії необхідно звернутися до УПФУ в Попаснянськму районі Луганської області.(а.с.14)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058 При цьому суд зазначає, що наявність рішення Комісії про відмову у поновлені виплати пенсії позивачу, не є беззаперечною підставою для припинення виплати пенсії позивачу, оскільки пенсійний фонд мав права припиняти виплату пенсії позивачу тільки після прийняття пенсійним органом відповідного рішення про її припинення, і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

При цьому, при винесенні рішення не може бути застосований пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з врахуванням також приписів Закону № 1706-VII.

Так, цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як відсутність осби (внутрішньо-переміщеної особи) за фактичним місцем проживання, скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи тощо.

Крім того, суд зазначає наступне.

Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю.

Цей принцип безпосередньо висвітлений також і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

В якості джерела міжнародного права національні суди України повинні посилатися на рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", де поважний суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території (в даному випадку - Придністров'я), вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, до вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи застосовується той закон, під час чинності якого вони здійснюються.

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Встановлені у справі обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 квітня 2017 року, тобто його дії щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність у не здійсненні передбачених законом заходів для нарахування та виплати позивачу пенсії є протиправними, а рішенням таким, що підлягає скасуванню.

Зазначене порушене право, із урахуванням ч. 2 ст. 11 КАС України, підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити випату пенсії ОСОБА_1 , в зв"язку із чим вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними в частині припинення йому (з 01 квітня2017року) пенсійних виплат необхідно задовільнити..

Щодо визнання дій відповідача дискримінаційними, то суд вважає така вимога позивача не підлягає задоволенн, тому що положеннями ст.5 КАСУ, такий спосіб захисту, як визнання дій дискримінаційним - не передбачено, а будь-яких обгрунтувань щодо захисту порушеного права в інший спосіб - позивач у поданому позові не наводив.

Стосовно вимоги позивача встановити контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення по цій справі до суду у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законої сили - суд важає, що у задоволенні цієї вимоги належить відмовити, тому що суд не має права вирішувати будь-які вимоги наперед, до цього ж така вимога не стосується будь-якого порушеного права позивача.

Щодо вимог позивача про негайне звернення до виконання даного рішення - суд вважає таку вимогу необгунтованою, тому що згідно положень ст.371 КАСУ - не передбачено негайного виконання в даному випадку.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 06.11.2017р. (при відкритті провадження у справі) ОСОБА_1 звільнено від сплату судового збору у розмірі 640,00 грн за подання до суду позовної заяви до управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганській області про визнання незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганській області в даній адміністративній справі на підставі ст.8 ЗУ "Про судовий збір"

А так, у звязку із задоволенням позову на корись позивача, відповідно до положень ст.139 КАСУ - судові витрати по даній справі необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, тобто з УПФУ в Попаснянському районі Луганської обл. на користь держави.

Керуючись статтями 2, 7-9, 19, 20, 72-77, 90, 133,139, 371, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій та рішень протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії та рішення Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 рок - протипрвними.

Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області поновити виплату пенсії за віком та виплатити виниклу заборгованість з пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01.04.2017 року.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області на користьдержави , за рахунок бюджетних асигнувань, судові витрати у сумі 640 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення або з дня отримання копії судового рішення до Донецького апеляційного адміністративного суду через Попаснянський райсуд.

Суддя Попаснянського районного суду А.В.Архипенко