Ухвала суду № 75337480, 17.07.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/2145/18

Провадження №1-кп/524/247/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2018 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі колегії суддів:

головуючого - Гусача О.М.,

суддів: Обревко Л.О. , Олейнікової Г.М.,

при секретарі - Поймай Я.А.

з участю прокурора - Бровка Г.В.

захисників - адвокатів- Кононенка А.П., Кононенка В.А.

обвинуваченого - ОСОБА_2

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_3

потерпілого - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці кримінальне провадження по обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Кременчука Полтавської області, громадянина України, освіта середня, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст.. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Автозаводського районного суду м. Кременчука перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідно до ухвали суду від 30.05.2018 року строк тримання під вартою обвинуваченого спливає 27 липня 2018 року.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов»язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

В судовому засіданні судом на обговорення учасників процесу поставлено питання щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні вважав за доцільне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, зазначивши, що наразі продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Захисники Кононенко А.П., Кононенко В.А. яких підтримав обвинувачений ОСОБА_2, у судовому засіданні заперечували проти продовження запобіжного заходу, просили застосувати до обвинуваченого більш м»який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки обвинувачений ОСОБА_2 не ухилявся від органів досудового розслідування, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв»язки, можливості впливати на потерпілого та свідків не має.

Представник потерпілого та потерпілий не заперечували, проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м»який, при цьому потерпілий повідомив, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого у нього не має.

Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, приходить до наступного.

Згідно ст..29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Наведені Конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканість поєднується з такими ж вимогами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

У пункті 1 статті 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

У рішеннях, винесених щодо України (зокрема у справах: «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine) від 6 листопада 2008 року; «Фельдман проти України» (Feldman v. Ukraine) від 8 квітня 2010 року; «Ткачов проти України» (Tkachev v. Ukraine) від 13 грудня 2007 року; «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine) від 21 жовтня 2010 року; «Прокопенко проти України» (Prokopenko v. Ukraine) від 20 січня 2011 року та інших) Європейський суд з прав людини констатував порушення прав заявників, гарантованих пунктом 3 статті 5 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (Конвенція).

При цьому у вказаних рішеннях суд зазначив, що національні суди повинні в першу чергу забезпечувати, щоб у конкретній справі запобіжне ув'язнення обвинуваченого не перевищувало розумний строк. Для цього вони зобов'язані, беручи належним чином до уваги принцип презумпції невинуватості, дослідити всі обставини справи, які можуть підтвердити або спростувати наявність суспільної потреби, яка виправдовує відхилення від вимоги щодо поваги до свободи особи.

Незмінність підстав для підозри, що заарештована особа вчинила правопорушення, є необхідною умовою (sine qua non) для того, щоб подальше тримання її під вартою вважалося законним. Проте через деякий час ця умова вже перестає бути достатньою. Тоді суд повинен встановити, чи інші підстави, на яких ґрунтуються рішення судових органів, продовжують виправдовувати позбавлення свободи.

На переконання колегії суддів, прокурором не доведено в судовому засіданні існування ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_2 від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень, оскільки зазначені ризики об'єктивно не підтверджені. Крім того, прокурором не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому, оцінивши в сукупності обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує, у разі визнання ОСОБА_2 винуватим; вік обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого - наявність у нього родини, двох неповнолітніх дітей; постійного місця проживання по місцю реєстрації у АДРЕСА_1, відсутність непогашених судимостей та повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, те, що по справі допитаний потерпілий , який претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, суд дійшов висновку, що усунення існуючого ризику незаконного впливу на свідків і забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_2 можливе і при застосуванні більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, який, відповідно до положень ст.181 КПК України, полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби з покладенням на нього обов'язків відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, що на думку суду буде достатнім й необхідним заходом забезпечення його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження та для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, запобіганню певним ризикам.

Керуючись ст. 331, 369-372 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Змінити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, заборонивши йому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, звільнивши останнього з-під варти в залі суду негайно .

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 обов'язки:

- не залишати місце постійного проживання , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу суду;

- утримуватись від спілкування зі свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7,, ОСОБА_8, ОСОБА_9

- прибувати за кожною вимогою до суду.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_2, що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього обов'язків, використовувати електронні засоби контролю.

Дані зобов'язання застосувати до обвинуваченого ОСОБА_2 строком до 60 днів з дати винесення цієї ухвали, з 17.07.2018 року по 14.09.2018 року включно .

Копію ухвали направити на виконання у Кременчуцьке ВП ГУНП у Полтавській області.

Зобов'язати Кременчуцьке ВП ГУ НП в Полтавській області негайно поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_2 та повідомити про це Автозаводський районний суд м.Кременчука.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Заперечення проти ухвали може бути включене до апеляційної скарги на судове рішення.

Головуючий суддя: О.М. Гусач

Судді: Л.О. Обревко

Г.М. Олейнікова