Постанова № 75336652, 05.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4464/18

Номер справи місцевого суду: 491/1199/17

Головуючий у першій інстанції Дорош В. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 16 лютого 2018 року за позовом ОСОБА_3 до Ананьївської Першої сільської ради Ананьївського району Одеської області про визнання права власності на будинок в порядку спадкування, третя особа - Ананьївська районна державна адміністрація Одеської області, ОСОБА_7, ОСОБА_5,-

В С Т А Н О В И В:

27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до Ананьївської Першої сільської ради Ананьївського району Одеської області про визнання права власності на будинок в порядку спадкування, третя особа - Ананьївська районна державна адміністрація Одеської області, ОСОБА_7, ОСОБА_5.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла її мати ОСОБА_8, яка проживала в АДРЕСА_1. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку, який розташований за адресою її проживання.

Позивач вказує, що вона звернулася до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, однак їй було відмовлено, оскільки правовстановлюючий документ на спадкове майно відсутній, та було рекомендовано звернутися до суду з відповідним позовом, у зв'язку з чим вона звернулась до суду та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Справа розглянута за відсутності сторін.

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 16 лютого 2018 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Згідно ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як вбачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_8, яка до своєї смерті проживала самостійно, за адресою: АДРЕСА_1.

У померлої ОСОБА_8 було двоє дітей (спадкоємців) - донька ОСОБА_3 (позивач по справі) та син ОСОБА_9.

13 травня 2017 року один із законних спадкоємців ОСОБА_8 - ОСОБА_9 (який був спадкоємцем першої черги) помер і не встиг прийняти спадщину померлої матері, натомість після смерті ОСОБА_9 залишилось двоє спадкоємців - донька ОСОБА_7 (онука померлої ОСОБА_8.) та син ОСОБА_5 (онук померлої ОСОБА_8.).

Згідно ч.1 ст.1276 ЦК України передбачено, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

З огляду на те, що ОСОБА_9 не встиг реалізувати своє право та прийняти спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_8, при цьому, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 в межах чинного законодавства, звернулись до Ананьївської державної нотаріальної контори із заявами від 18.08.2017р. щодо отримання спадщини ОСОБА_8 в межах належної ОСОБА_9 частки.

Вказані заяви отримані Ананьївською державною нотаріальною конторою 26.08.2017р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 91).

На підставі поданих ОСОБА_7 та ОСОБА_5 заяв про прийняття спадщини, 26.08.2017р. було заведено спадкову справу за №61132697, відносно ОСОБА_8.

Проте, рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 16 лютого 2018 року право на частку у спадку померлої матері ОСОБА_9, яке автоматично переходить до його спадкоємців - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - враховано не було, а у оскаржуваному рішенні, лише зазначено про те, що своїми заявами від 26.08.2017р. ОСОБА_5 та ОСОБА_7 бажали прийняти спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_8.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У розумінні статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» встановлено, що розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності та диспозитивності, суди повинні роз'яснювати особам, які беруть участь у ній, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 12 ЦПК України до одних із засад судочинства віднесено рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. При цьому, статтею 265 ЦПК України встановлено, що в описовій частині рішення мають зазначатися суть питання, що вирішується рішенням, а в мотивувальній частині рішення суду мають зазначатися мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи рішення.

Пунктами 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення» було звернуто увагу судів на те, що в описовій частині рішення окрім, зазначення змісту і підстав позовних вимог відповідно до позовної заяви, необхідно, зокрема, узагальнено викласти позицію відповідача: чи визнає він позов, а якщо визнає, то повністю чи частково, у разі заперечень - у чому суть заперечень проти позову, а також зазначити докази і обставини, для встановлення яких вони досліджувалися. У цій частині рішення має містити обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак, в порушення вищенаведених вимог ЦПК України судом першої інстанції в рішенні, що оскаржується, взагалі не зазначено обґрунтування, та доводи з яких суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, зазначивши лише про те, що надані позивачем докази вказують на наявність підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на вище вказаний будинок в порядку спадкування за законом.

Таким чином, районним судом було однобічно розглянуто справу та порушено один з основних принципів судочинства - змагальності та рівності сторін перед судом. За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що порушення норм процесуального права та прийняття невірних висновків по справі, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Нормами ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, у оскаржуваному рішенні, не спростував факту звернення ОСОБА_7 та ОСОБА_5 до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, проте місцевим судом вказаним обставинам взагалі не було надано належної правової оцінки, що як наслідок призвело до ухвалення судового рішення передчасно.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце і час відкриття спадщини; наявність чи відсутність заповіту спадкодавця; коло спадкоємців, що мають право на спадщину за заповітом чи за законом у порядку черговості; коло спадкоємців, які у передбачений законом спосіб прийняли спадщину.

Обставини які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право на спадкування, якими є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця, тощо.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначила, що їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилась після смерті матері, оскільки відсутні документи на спадкове майно, а саме на житловий будинок, про що свідчить лист державного нотаріуса Мороз Н.О. №1467/02-14 від 3.09.2017р. (а.с.4).

Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_8 оскільки відсутні документи на спадкове майно, а саме на житловий будинок, про що свідчить лист державного нотаріуса №1467/02-14 від 06.09.2017р..

Проте судом першої інстанції не було встановлено чи зверталась позивачка із заявою про прийняття спадщини у порядку статті 1269 ЦК України, у межах шести місячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки отриманню свідоцтва передує звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Крім того, районним судом залишено поза увагою те, що підставою для відмови у видачі свідоцтва стала відсутність технічної документації на будинок, при цьому суд посилається у своєму рішенні на замовлення позивачкою технічної документації на будинок, яка була виготовлена 10.08.2017р., проте до спадкової справи вона не залучена (а.с. 15-21).

З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги без належного дослідження усіх доказів, врахування всіх обставин справи, встановлення кола спадкоємців, що призвело до прийняття судом рішення, яке у повній мірі не відповідає вимогам норм права.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 1261, 1276 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі ч.ч. 1 та 13 ст. 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Скаржник поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 1 242,00 грн. (а.с. 73), тому у зв'язку і з задоволенням апеляційної скарги присудженню з позивача на користь ОСОБА_7 підлягає й судовий збір в сумі 1 242,00 грн..

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково, рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 16 лютого 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Ананьївської Першої сільської ради Ананьївського району Одеської області про визнання права власності на будинок в порядку спадкування, третя особа - Ананьївська районна державна адміністрація Одеської області, ОСОБА_7, ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_2, що зареєстрована за адресою АДРЕСА_3) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 1 242 гривні.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 16 липня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

П.М.Черевко

Р.Д.Громік