Постанова № 75332288, 17.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1319/17

Провадження № 22-ц/779/520/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Капущак С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Білоуса Андрія Володимировича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене головуючою суддею Татаріновою О.А. 30 січня 2018 року в м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В січні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 23.10.2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №322К, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 52 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 22.10.2012 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 23.10.2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки №322К, згідно якого поручитель взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати за зобов'язаннями позичальника. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №322К від 23.10.2007 року станом на 11.10.2016 року за нею утворилась заборгованість в розмірі 105 994,54 долари США, з яких: 22 786,55 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 30 052,97 долари США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 702,21 долари США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 52 452,81 долари США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника лише повну суму заборгованості, то кредитор вправі на свій розсуд вимагати частину заборгованості. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №322К від 23.10.2007 року в розмірі 22 786,55 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), що за курсом 25,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11.10.2016 року складає 588 348,72 грн., та судові витрати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2018 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Білоус А.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності. Судом не враховано, що відповідно до п. 1.3 кредитного договору кінцевим терміном повернення кредиту є 22.10.2012 року, а пунктом 6.8 договору встановлено строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, комісії, неустойки тривалістю 5 років. Таким чином, оскільки в даному випадку строк виконання основного зобов'язання визначено сторонами в договорі 22.10.2012 року, то саме з 22.10.2012 року повинен рахуватись і обумовлений сторонами п'ятирічний строк позовної давності за основним зобов'язанням, який спливає 22.10.2017 року. Банк звернувся в суд з даним позовом в січні 2017 року, а отже в межах обумовленого сторонами строку позовної давності.

Також апелянт вважає, що суд помилково дійшов висновку про зміну банком строку виконання основного зобов'язання та безпідставно пов'язав строки позовної давності зі зверненням банку в суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що мало місце у 2009 році. Судом не враховано, що у справі, яка розглядалася у 2009 році, вимог про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором банком не пред'являлось, судом такі вимоги не розглядалися і рішення з цього приводу не ухвалювалося. Звернення банку у 2009 році в суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не призвело до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне та не змінило строк виконання основного зобов'язання. Таким чином, позовні вимоги банку заявлені в межах строків позовної давності, є обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на апеляційну скаргу.

Зокрема, відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві зазначила, що в п. 2.3.9 кредитного договору №322К від 23.10.2007 року передбачено право банку вимагати дострокового погашення кредиту, в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно. Позивач скористався цим правом ще в липні 2009 року, пред'явивши до неї позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.02.2010 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Даним рішенням встановлена обставина використання позивачем його права на дострокове погашення кредиту, що змінило строк виконання основного зобов'язання. Таким чином, суд першої інстанції вірно застосував строк позовної давності та відмовив в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач ОСОБА_3 у поданому ним відзиві зазначив, що звертаючись до нього з даним позовом, позивач зіслався на договір поруки від 23.10.2007 року. Даним договором поруки не встановлений строк його дії, а тому позивач вправі був пред'явити свої вимоги до нього протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання. Відповідно до п. 1.3 кредитного договору №322К від 23.10.2007 року кінцевим терміном повернення кредиту є 22.10.2012 року. Проте позивач звернувся до нього з позовом вже після того, як договір поруки був припинений. Апелянтом зазначена обставина не спростована, а, отже, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним просив апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Представник апелянта подала суду письмову заяву, в якій просила відкласти розгляд справи у зв'язку з її перебуванням у відпустці. Відповідачі не повідомили суд про причину неявки.

З урахуванням положень ст. 372 ЦПК України та того, що причини неявки представника апелянта не визнані судом поважними, суд апеляційної інстанції ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 23.10.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитну угоду №322К, відповідно до умов якої банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 52 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 22.10.2012 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені кредитною угодою (а. с. 11-12).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаною кредитною угодою 23.10.2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки №322К, згідно якого поручитель взяв на себе зобов'язання солідарно та в повному обсязі відповідати за зобов'язаннями позичальника ОСОБА_2 (а. с. 14).

Встановлено, що незважаючи на взяті на себе за кредитною угодою зобов'язання, ОСОБА_2 належним чином їх не виконувала, внаслідок чого станом на 11.10.2016 року за нею наявна заборгованість в розмірі 105 994,54 долари США, з яких: 22 786,55 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 30 052,97 долари США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 702,21 долари США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 52 452,81 долари США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Наведене підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №322К від 23.10.2007 року (а. с. 3-6).

В позовній заяві позивач зазначив, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом і, відповідно, заборгованість до стягнення становить 22 786,55 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), що за курсом 25,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11.10.2016 року складає 588 348,72 грн.

Також судом встановлено, що в липні 2009 року ЗАТ КБ «Приватбанк» зверталося в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про звернення стягнення на заставне майно, що підтверджується копією позовної заяви, підписаною представником позивача 14.07.2009 року (а. с. 47-48).

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.02.2010 року позов ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про звернення стягнення задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №322К від 23.10.2007 року в розмірі 209 029,60 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 23.10.2007 року (а. с. 51-52).

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем змінено строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором №322К від 23.10.2007 року, оскільки 14.07.2009 року банк звернувся в суд з позовом про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення повної заборгованості за вказаним кредитним договором, а тому саме з 14.07.2009 року слід обчислювати встановлений сторонами в договорі п'ятирічний строк позовної давності. Позивач звернувся в суд з даним позовом 30.01.2017 року, тобто з пропуском встановленого в договорі строку позовної давності, а тому в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 слід відмовити у зв'язку із спливом строків для звернення в суд за захистом порушеного права.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно положень статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює визначення моменту початку перебігу строку позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 09 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16. Верховний Суд в постанові від 16 травня 2018 року у справі №474/1023/15-ц вказав, що підстав відступити від цієї правової позиції під час розгляду справи з подібних правовідносин Верховним Судом не встановлено.

Згідно п. 2.3.9 кредитної угоди №322К від 23.10.2007 року при настанні подій, зазначених у п. 2.3.3 даної угоди, банк має право стягнути кредит до настання термінів, передбачених п. 1.3 даної угоди і договорів про видачу траншів, у тому числі шляхом звернення стягнення на закладене майно, а також реалізувати свої вимоги, що випливають з даної угоди і договорів про видачу траншів, за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів, відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 ст. 33 вказаного закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

З аналізу наведеного слідує, що банк, пред'явивши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем в липні 2009 року було змінено строк виконання основного зобов'язання, оскільки позивач звернувся в суд з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення повної заборгованості за кредитним договором №322К від 23.10.2007 року, а тому саме з липня 2009 року слід обчислювати встановлений сторонами в договорі п'ятирічний строк позовної давності. На час звернення позивача в суд з даним позовом такий строк ним пропущено, а тому суд правильно відмовив в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у зв'язку зі спливом строків для звернення в суд за захистом порушеного права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору поруки №322К від 23.10.2007 року ОСОБА_3 поручився за виконання позичальником ОСОБА_2 кредитної угоди №322К від 23.10.2007 року, відповідно до п. 1.3 якої термін виконання основного зобов'язання встановлений сторонами 22.10.2012 року. Оскільки позивач протягом шести місяців з дня настання цього строку не звернувся в суд з позовом до поручителя - відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, то порука за договором поруки №322К від 23.10.2007 року припинилася.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 24 постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в липні 2009 року позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставне майно не заявляв, що підтверджується копією позовної заяви, підписаною представником позивача 14.07.2009 року (а. с. 47-48).

Лише 12.10.2016 року позивачем було направлено на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмові повідомлення про виконання зобов'язань за кредитним договором та договором поруки (а. с. 8-10).

Згідно п. 1.3 кредитної угоди №322К від 23.10.2007 року (а. с. 11) та п. 1 договору поруки №322К від 23.10.2007 року (а. с. 14) сторонами погоджено термін виконання основного зобов'язання - 22.10.2012 року.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 20.04.2016 року в справі №6-2662цс15 строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Як вбачається з позовної заяви (а. с. 1), з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в січні 2017 року, тобто з пропуском шестимісячного терміну на пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_3

За наведених обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що порука за договором поруки №322К від 23.10.2007 року припинилася та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_3

Доводи апелянта в основному зводяться до переоцінки доказів, що виходить за встановлені статтею 367 ЦПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, здійснені на підставі правильної юридичної оцінки спірних правовідносин та відповідають нормам матеріального і процесуального права. Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Білоуса Андрія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.

Повний текст постанови складено 17.07.2018 року.