Постанова № 75331745, 10.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4252/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Довгої О.І., Улицького В.З.,

за участю секретаря Бедрій Х.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року (ухвалене головуючим - суддею Ксензюк А.Я., о 14 год 55 хв. у м. Луцьк, повний текст рішення складено 27 квітня 2018 року) у справі № 803/605/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2017 № 2741204-1302 та від 30.06.2017 № 2741204-1302 та податкової вимоги від 15.01.2018 № 12263-17, зобов'язання припинити нарахування пені і скасувати застосовані штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що додатковою угодою № 1 від 30.08.2017 до договору оренди земельної ділянки від 16.01.2016 визначено розмір орендної плати за земельну ділянку у розмірі 0,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 925, 27 грн., яка позивачем сплачена, а тому визначення податковим органом орендної плати у розмірі 5439, 86 грн. є неправомірним. При цьому зазначає, що розмір орендної плати визначений в додатковій угоді № 1 від 30.08.2017 до договору оренди земельної ділянки від 16.01.2016 відповідає рішенню Старовижівської селищної ради Волинської області від 13.07.2017 № 16/4, яке не скасоване, не змінене та є обов'язкові для виконання на відповідній території.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 04.05.2017 № 2741204-1302 та від 30.06.2017 № 2741204-1302. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 15.01.2018 № 12263-17.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що сплата ОСОБА_1 згідно з квитанцією від 20.10.2017 № 0.0.861805126.1 орендної плати за 2017 рік у розмірі 925,27 грн. свідчить про виконання позивачем податкового обов'язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою та умов додаткової угоди від 10.08.2017 № 1 до договору оренди земельної ділянки від 16.01.2016 у розмірі визначеному рішенням Старовижівської селищної ради Волинської області від 13.07.2017 № 16/4, яке є чинним та не суперечить вимогам пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ГУ ДФС у Волинській області на підставі підпунктів 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) винесено податкові повідомлення-рішення від 04.05.2017 № 2741204-1302 та від 30.06.2017, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 5439,86 грн. (а.с. 24, 27).

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень став укладений 16.01.2016 між Старовижівською селищною радою та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки в АДРЕСА_1, кадастровий номер: НОМЕР_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 1460 га, цільове призначення: секція В розділ 02 підрозділ 02.01, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, строком на 25 років до 2040 року з переважним правом поновлення на новий строк. Згідно пунктів 5, 9, 11 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2865, 16 грн., згідно довідки відділу держземагенства у Старовижівському районі Волинської області від 13.01.2016 № 1-86-16; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 85, 95 грн. в рік до 31 серпня звітного року. Вказаний договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою із вказаного реєстру від 04.02.2016 № 52653225 (а.с. 13-15).

У зв'язку зі зміною нормативної оцінки земель смт. Стара Вижівка, затвердженої рішенням селищної ради від 14.07.2016 року № 7/1 «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель смт. Стара Вижівка», нормативна грошова оцінка орендованої позивачем земельної ділянки становить 185054, 64 грн., що підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданим відділом держгеокадастру у Старовижівському районі міжрайонного управління у Ратнівському та Старовижівському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 16.08.2017 № 219 (а.с. 17).

10.08.2017 року між Старовижівською селищною радою та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 16.01.2016, відповідно до якої нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення додаткової угоди становить 185054, 65 грн. (довідка відділу держгеокадастру у Старовижівському районі від 16.08.2017 № 219); орендна плата вноситься орендарем з 01.01.2017 року у грошовій формі на рівні 0,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у розмірі 925, 27 грн. в рік. Вказана додаткова угода зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 30.08.2017 №95863545 із вказаного реєстру (а.с. 21, 27).

02.10.2017 позивач сплатила оренду плату за земельну ділянку у розмірі 925, 27 грн. відповідно до змін внесених додатковою угодою № 1 від 10.08.2017 до договору оренди земельної ділянки від 16.01.2016, що підтверджується квитанцією від 02.10.2017 № 0.0.861805126.1 (а.с. 23).

15.01.2018 ГУ ДФС у Волинській області сформовано податкову вимогу за формою «Ф» № 12263-17 на суму податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб 4514, 59 грн. (а.с. 28).

ГУ ДФС у Волинській області, на звернення позивача із заявою про перерахунок розміру орендної плати, листом від 20.02.2018 № 281/К/03-20-13-02-13 повідомило позивача про те, що податкове зобов'язання з орендної плати визначене позивачу у розмірі 5439, 86 грн. розраховане за ставкою 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 181327, 72 грн. відповідно до рішення Старовижівської селищної ради від 14.07.2016 № 7/1, при цьому, в даному листі зазначено, що додаткова угода №1 від 10.08.2017 до договору оренди земельної ділянки не може бути застосована для нарахування орендної плати у 2017 році, так як рішення Старовижівської селищної ради від 13.07.2017 № 16/2 «Про встановлення податку на майно в частині плати за землю на території рішення Старовижівської селищної ради» набирає чинності з 01 січня 2018 року (а. с. 31).

Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи та законодавчі положення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилкове застосування норм матеріального права, неповного з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи з огляду на наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно із підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками податку земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок й орендаря сплачувати податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Пунктами 288.1 - 288.4 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно з підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу), незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У відповідності до підпунктів 8.1, 8.3 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Плановим відповідно до положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2017 році не можна було визначити плановим періодом 2017 рік.

Як було встановлено судом та не є спірним, що рішенням Старовижівською селищною радою Волинської області № 16/2 від 13.07.2017 «Про встановлення податку на майно в частині плати за землю на території Старовижівської селищної ради» підпунктом 2.2.1 встановлено ставку земельного податку на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), для будівництва індивідуальних гаражів - 0, 05% нормативної грошової оцінки землі. Пунктом 4 цього рішення визначено, що це рішення набирає чинності з 01.01.2018.

Крім цього 13.07.2017 Старовижівською селищною радою Волинської області було прийнято рішення №16/4 «Про внесення змін до рішення селищної ради від 09.10.2013 № 23/5 «Про Порядок надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва на території селищної ради», відповідно до якого пункт 2 рішення селищної ради від 09.10.2013 № 23/5 «Про Порядок надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва на території селищної ради» викладено в такій редакції: «2. Встановити розмір орендної плати за земельну ділянку надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на рівні 0,5 відсотка їх нормативної грошової оцінки в рік, для громадян, які правом на передачу безоплатно у власність земельної ділянки по даному виду використання, в межах норм, визначених Земельним кодексом України не скористалися. Для громадян, які правом на передачу безоплатно у власність земельної ділянки по даному виду використання, в межах норм, визначених Земельним кодексом України попередньо вже скористалися, розмір орендної плати за земельну ділянку надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд встановити на рівні 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки в рік». Вказане рішення було оприлюднено на дошці оголошень та офіційному веб-сайті селищної ради після сесії селищної ради, та в наступний після підписання день подано до Старовижівського відділення Ковельської ОДПІ, що підтверджується листом Старовижівської селищної ради Волинської області від 19 березня 2018 року № 159/2.4/2-18 (а.с. 18, 42).

Отже, рішення місцевих рад щодо податку, прийняті у 2017 році, могли встановлювати розміри податку лише на 2018 рік.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв в межах повноважень та з підстав встановлених ПК України, оскільки рішення № 16/2 від 13.07.2017 стосовно встановлення податку на майно в частині плати за землю на території Старовижівської селищної ради може застосовуватися не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто з 2018 року.

Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для

справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі № 803/605/18 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді О. І. Довга В. З. Улицький Повне судове рішення складено 13 липня 2018 року