Постанова № 75326477, 17.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 р. Справа № 820/1716/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Ральченка І.М.,

суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018, повний текст складено 23.05.18 по справі № 820/1716/18

за позовом ОСОБА_2

до Військової частини А0501 , Житлово-побутової комісії Військової частини А0501

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправним протокольне рішення житлової побутової комісії військової частини А 0501 від 28.10.2017, викладене у протоколі № 10, про зняття з обліку ОСОБА_2 та членів його родини, яке здійснено у зв'язку з звільненням його з військової служби в запас за ст. 26 ч. 6 п.п. "а", з урахуванням ч. 8 п. 1 п.п. "і" як військовослужбовця, який проходив військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період оголошення демобілізації та який вислужив не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту; зобов'язати житлову побутову комісію військової частини А 0501 скасувати протокольне рішення від 28.10.2017, викладене у протоколі № 10, в частині щодо зняття про зняття з обліку та поновлення ОСОБА_2 та членів його сім'ї на квартирному обліку по військовій частині А 0501; визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0501 щодо не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно; зобов'язати військову частину А 0501 виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в розмірі 37196,67 грн.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 21.05.2018 року позовні вимоги задовольнив частково.

Зобов'язав Військову частину А 0501 виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в розмірі 37196,67 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовив.

ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків.

На підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим, відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_2 проходив службу та перебував на квартирному обліку по Військовій частині А 0501.

Наказом командира в/ч А0501 № 68 від 28.09.2017 майора ОСОБА_2, звільненого наказом командира військової частини А 1314 від 12.09.2017 № 169 у запас за ст. 26 ч. 6 пп. "а", з урахуванням ч. 8, п. 1 пп. "і" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та членів його родини знято з квартирного обліку.

Відповідно до наказу № 68 від 28.09.2017 ОСОБА_2 належить грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі 37196,67 грн., яка позивачу не виплачена.

Не погодившись із вказаними рішеннями позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підсудності даного спору, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачами права на отримання житла.

Отже, даний позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи, що спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав позивача, колегія суддів зазначає, що цей спір не є публічно-правовим.

На підставі викладеного, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи колегія суддів доходить висновку, що такий спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поширення адміністративної юрисдикції на даний спір.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 р. підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю, та зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 319 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 по справі № 820/1716/18 скасувати.

Провадження у адміністративній справі № 820/1716/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини А0501 , Житлово-побутової комісії Військової частини А0501 про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Роз'яснити, що зазначений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов