Постанова № 75325613, 10.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3830/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Святецького В.В., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Жупан Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди (згідно з уточненими позовними вимогами), -

суддя (судді) в суді першої інстанції - Ващилін Р.О.,

час ухвалення рішення - 11:53:32 год.,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - 04.04.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (Хустська ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області), Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (ГУ ДФС у Закарпатській області), яким з врахуванням збільшення розміру позовних вимог просив: визнати протиправним та скасувати наказ Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області №86-О від 26.09.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1»; поновити його на попередній посаді; 2) стягнути з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби в Закарпатській області щодо ненадання йому у період з 29.03.2017 року до 29.09.2017 року пропозицій вакантних посад, на які він міг бути переведений без проведення конкурсу; стягнути солідарно з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області та Головного управління ДФС у Закарпатській області на його користь моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області від 26.09.2017 року № 86-О «Про звільнення ОСОБА_1»; поновлено ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді головного державного інспектора юридичного сектору Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 29.09.2017 року; стягнуто з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 37142,50 грн. з відрахуванням податків та зборів;у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора юридичного сектору Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області або на рівнозначній посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 6388,51 грн. суд допустив до негайного виконання.

Рішення мотивоване тим, що Хустська ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області не виконала свого обов'язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 при скороченні штатної чисельності працівників, визначеного ст. ст. 40, 42, 49-2 Кодексу Законів про працю України, хоч цими нормами такий обов'язок роботодавця встановлено в імперативній формі. При цьому, відповідач також необґрунтовано надав перевагу у залишенні на роботі іншим працівникам, у яких кваліфікація і продуктивність праці була нижчою. Тому суд дійшов висновку, що наказ про звільнення позивача є протиправним і підлягає скасуванню, а позивача відповідно слід поновити на посаді, яку він займав на час звільнення, або на рівнозначній посаді, а також стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначив, що обов'язок доказування заподіяння, розміру та інших обставин покладається на позивача. Як стверджує позивач, моральну шкоду йому було заподіяно незаконним звільненням, однак ним не надано суду жодних доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв'язку між діями відповідача і заподіяною шкодою, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні даної вимоги слід відмовити.

Рішення в апеляційному порядку оскаржили позивач та відповідач Хустська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області.

Позивач оскаржив рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вважає, що в цій частині рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мали значення для вирішення цих вимог. Просить скасувати рішення у вказаній частині і ухвалити нове, яким позов задовольнити, а саме: стягнути солідарно з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області та Головного управління ДФС у Закарпатській області на його користь моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.; стягнути з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислений з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року № 24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році» та абз. 2 п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при обчисленні розміру середнього заробітку помилково не застосував положення абз. 8 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», яким встановлено, що у разі, коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року № 24 було підвищено розміри посадових окладів державних службовців, зокрема, спеціалістів державних органів, що обслуговують територію одного або кількох районів, міст обласного значення з 2085,00 грн. до 4100,00 грн. Тому, на переконання позивача, розмір належного йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен був обчислюватись з врахування зазначеного підвищення, оскільки, якщо б він не був незаконно звільнений із займаної посади, то з січня 2018 року як і інші працівники отримував би заробітну плату в більшому розмірі. Позивач зазначає, що заявляв клопотання суду першої інстанції про витребування у відповідача довідки про доходи з врахуванням вказаного підвищення, однак з незрозумілих причин суд не зробив цього, тому він заявляє таке ж клопотання апеляційному суду. Щодо заподіяної йому протиправними діями відповідачів моральної шкоди позивач зазначає, що в заяві про уточнення позовних вимог чітко описав у чому вона полягає, а саме наявними у нього пригніченим станом, відчуттям тривоги, біллю в голові, думками щодо превалювання на державній службі в Україні особистої відданості керівництву і підлабузництва, що стало наслідком його незаконного звільнення. Твердження суду першої інстанції про ненадання ним доказів заподіяння такої шкоди позивач вважає неправильними, оскільки матеріалізувати чи зафіксувати пригнічений стан та болісні відчуття на матеріальних носіях неможливо. Водночас він був готовий дати показання з цих питань в якості свідка, однак суд першої інстанції не допитав його в такому статусі і він просить апеляційний суд зробити це.

Відповідач оскаржив рішення в частині задоволення позову. Вважає, що в цій частині рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення у вказаній частині і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на день першого попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади в зв'язку із скороченням штатів не було можливості запропонувати йому іншу посаду, оскільки у зв'язку із скороченням юридичної служби з 2 на 1 штатну одиницю одночасно з попередженням про наступне вивільнення посада спеціаліста з юридичної роботи запропонована завідувачу юридичного сектору Олас Т.І., яка мала більший досвід роботи за вказаною професією та є одинокою матір'ю. Відповідач наголошує, що за час роботи в податкових органах позивач мав досвід роботи тільки за професією юрист, а тому йому не могла бути надана перевага за досвідом, продуктивністю перед іншими працівниками, які мали вже набутий досвід по виконанню контролюючих функцій, а у випадку переведення позивача на таку посаду йому потрібен був би час на навчання, в той час як інші працівники вже мали знання і практичний досвід виконання даної роботи. Також вказує на те, що позивач є єдиним працівником інспекції, який не мав сім'ї та дітей. Тому відповідач вважає, що позивач не мав переваг перед іншими працівниками ні за досвідом роботи, ні за продуктивністю праці, ні за сімейним станом, а тому не було можливості одночасно з попередженням про наступне вивільнення 29.03.2017 року запропонувати позивачу іншу вакантну посаду. При цьому, відповідач просив суд врахувати, що адміністрація не могла запропонувати 29.03.2017 року всім працівникам, які підпадали під скорочення, аналогічні вакантні посади, оскільки така письмова пропозиція автоматично означає і обов'язок призначити працівника на посаду. Крім того, відповідач зазначає, що у зв'язку з проходженням працівниками інспекції конкурсу в Головному управлінні ДФС у Закарпатській області та призначенням на рівноцінні посади, що призвело до появи 2 нових вакантних посад в Хустській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, 17.08.2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посади головного державного інспектора з фінансування, бухгалтерського обліку та звітності або головного державного інспектора Міжгірського відділення на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, однак від запропонованих посад позивач відмовився. При цьому, керівник неодноразово проводив бесіди з позивачем щодо його залишення на роботі, однак останній переконував про своє бажання залишити роботу в державних органах. Зазначене засвідчує намагання керівника Хустської ОДПІ працевлаштувати ОСОБА_1

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними і жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби в Закарпатській області щодо ненадання ОСОБА_1 у період з 29.03.2017 року до 26.09.2017 року пропозицій вакантних посад, на які він міг бути переведений без проведення конкурсу не оскаржене, а тому з врахуванням положень ч. ч. 1, 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг і відзиву на апеляційну скаргу відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встанови суд, ОСОБА_1 працював в податкових органах (органах державної фіскальної служби) з 2008 року, останньою посадою перед звільненням була посада головного державного інспектора юридичного сектору Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (Хустська ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області).

Наказом начальника Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області «Про звільнення ОСОБА_1» від 26.09.2017 року № 86-о позивача було звільнено із зазначеної посади з 29.09.2017 року внаслідок скорочення штатної чисельності згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність цього наказу з таких підстав.

Відповідно до організаційної структури Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області на 2017 рік загальна кількість штатних одиниць становила 70, в тому числі 2 штатні одиниці юридичного сектору.

Однак наказом Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 23.03.2017 року № 27 було введено в дію затверджений Головним управлінням ДФС у Закарпатській області перелік змін до організаційної структури та перелік змін до штатного розпису Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області з 24.03.2017 року, згідно з яким штатна чисельність працівників склала 45 одиниць, в тому числі 1 штатна одиниця спеціаліста з юридичної роботи. Всього у зв'язку з реалізацією зазначених змін виведено 34 штатні одиниці та введено 9 штатних одиниць, в тому числі, виведено юридичний сектор та введено посаду спеціаліста з юридичної роботи.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що в Хустській ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області мало місце скорочення штатної чисельності працівників, в тому числі була скорочена посада, яку займав ОСОБА_1

У зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області 29.03.2017 року відповідно до ст. 49-2 КЗпП України всіх працівників, в тому числі ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади 29.05.2017 року, з яким позивач ознайомився під розписку того ж дня. При цьому, як встановив суд, одночасно з попередженням про наступне вивільнення жодна вакантна посада позивачу не була запропонована.

Водночас з метою забезпечення виконання Хустською ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області завдань та функцій та у зв'язку з виробничою необхідністю 25.05.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про продовження терміну попередження про наступне вивільнення та наступне звільнення із займаної посади 31.07.2017 року. 28.07.2017 року знову було продовжено термін попередження позивача про наступне вивільнення та звільнення із займаної посади 29.09.2017 року. При цьому, одночасно з повторними попередженнями про наступне вивільнення ОСОБА_1 жодного разу не було запропоновано іншої посади і лише 17.08.2017 року йому були запропоновані посади головного державного інспектора з фінансування, бухгалтерського обліку та звітності та головного державного інспектора Міжгірського відділення Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, від яких позивач відмовився, про що зроблена відповідна відмітка в попередженні про наступне вивільнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналогічні норми передбачені також ст. 87 Закону України «Про державну службу», який є спеціальним законом, що регулює порядок проходження громадянами державної служби.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 87 цього Закону визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 даної статті передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до змісту наведених норм, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника, що правильно вказав суд першої інстанції.

При цьому, у спірному випадку відбулась реорганізація і суттєве скорочення штатних посад в Хустській ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області, внаслідок чого неможливо було працевлаштувати всіх діючих на той час працівників інспекції.

Відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі № 806/1733/17, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції.

Як зазначено вище, одночасно з попередженням про звільнення ОСОБА_1 жодної іншої посади не було запропоновано, проте наявні вакантні посади були запроновані багатьом іншим працівникам, як пояснює відповідач, відповідно до їх кваліфікації, досвіду та стажу роботи, зокрема, станом на 29.03.2017 року в Хустській ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області були наявні 17 вакантних посад, які були запропоновані працівникам інспекції.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним - при наявності двох і більше утриманців.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що керівництво Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області для прийняття обґрунтованого рішення щодо звільнення або переведення на іншу посаду не провело належного порівняльного аналізу таких показників як стаж роботи в податкових органах, освіта, спеціальні звання в розрізі всіх працівників, які підлягали скороченню. Зокрема, як правильно зазначив суд, з наданих сторонами пояснень та письмових доказів встановлено, що раніше, ніж ОСОБА_1, були запропоновані вакантні посади іншим працівникам з меншим стажем роботи та нижчим спеціальним званням, ніж в позивача.

Доводи відповідача про те, що за час роботи в податкових органах позивач мав досвід роботи тільки за професією юрист, а тому йому не могла бути надана перевага за досвідом, продуктивністю перед іншими працівниками, які мали вже набутий досвід по виконанню контролюючих функцій, на думку колегії суддів, не є належним та достатнім обґрунтуванням правомірності непропонування позивачу вакантних посад одночасно з попередженням про наступне звільнення, оскільки, по-перше, у нього крім вищої юридичної освіти за спеціальністю «Правознавство» наявна також вища економічна освіта за спеціальністю «Фінанси», а по-друге, відповідач не надав жодних пояснень того, на підставі яких об'єктивних даних він дійшов висновку, що у випадку призначення позивача на іншу посаду, не пов'язану з юридичною роботою, він виконував би свої обов'язки на неналежному рівні чи гірше за працівників, яким пропонувались вакантні посади, а також на підставі яких критеріїв відповідач здійснював таке порівняння та аналіз. Отже, такі висновки відповідача є лише припущеннями.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував обставину, що в подальшому ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади не за юридичним спрямуванням, що спростовує доводи відповідача на відсутність можливості запропонувати йому іншу рівноцінну посаду відповідно до його кваліфікації, досвіду та стажу роботи саме на момент попередження про вивільнення.

Посилання відповідача на ту обставину, що ОСОБА_1 був єдиним працівником інспекції, який не мав сім'ї та дітей, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відповідно до змісту ч. 2 ст. 42 Кодексу законів про працю України зазначена обставина враховується лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, проте, як зазначено вище, продуктивність праці і кваліфікація позивача (з врахуванням двох вищих освіт, стажу роботи, займаної посади, спеціального звання, неодноразового тривалого виконання обов'язків начальника відділу) була вищою, ніж в багатьох працівників, яким були запропоновані вакантні посади.

Посилання відповідача на ту обставину, що 17.08.2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посади головного державного інспектора з фінансування, бухгалтерського обліку та звітності або головного державного інспектора Міжгірського відділення на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, від яких він відмовився, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як зазначено вище, з врахуванням кваліфікації і продуктивності праці відповідач повинен був запропонувати позивачу одну з вакантних посад ще при першому попередженні про звільнення 29.03.2017 року, а також робочі місця за запропонованими посадами знаходились в іншому населеному пункті і одна з них була тимчасовою (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника). Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, запропонувавши ОСОБА_1 вакантні станом на 17.08.2017 року посади, тобто вже після працевлаштування інших працівників, посади яких підлягали скороченню одночасно з посадою позивача, відповідач 1 неправомірно обмежив право останнього на працю.

Також суд правильно вказав, що твердження відповідача про неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків за час передування на службі в Хустській ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області не підтверджене належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 був звільнений з порушенням вимог законодавства, а тому наказ Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 26.09.2017 року №86-о про його звільнення слід визнати протиправним та скасувати, а позивача поновити на займаній на час звільнення чи іншій рівнозначній посаді, що відповідає нормам ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи норми п. п. 2, 3, 5, 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, та відомості про середню заробітну плату ОСОБА_1 за липень-серпень 2017 року, вказаних у довідці Хустської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області, згідно з якими середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила 297,14 грн., а середньомісячна 6388,51 грн., час вимушеного прогулу позивача за період з 01.10.2017 року до 30.03.2018 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно обчислив розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті на його користь, в сумі 37142,50 грн., з якої слід відрахувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції при обчисленні розміру середнього заробітку помилково не застосував положення абз. 8 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року № 24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у 2018 році», колегія суддів вважає безпідставними, зважаючи на таке.

Відповідно до абз. 8 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» у разі, коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року № 24 було підвищено розміри посадових окладів державних службовців, зокрема, спеціалістів державних органів, що обслуговують територію одного або кількох районів, міст обласного значення з 2085,00 грн. до 4100,00 грн. Згідно з п. 3 цієї постанови вона застосовується з 1 січня 2018 року.

Водночас відповідно до п. 1, абзаців 1-4 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» у всіх випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки), в тому числі за час вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм єдиною базою для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є лише виплата за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, у спірному випадку - 2 місяці перед звільненням позивача з роботи, тобто липень і серпень 2017 року, а нові оклади згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року № 24 почали діяти лише з 01.01.2018 року, тобто вже після звільнення позивача.

В свою чергу, абз. 8 п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» на спірні правовідносини не поширюється, оскільки не регулює питання обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення солідарно з Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області та Головного управління ДФС у Закарпатській області на його користь моральної шкоди, заподіяної звільненням з посади без законної підстави, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 цього Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, зокрема, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до норм ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В даному випадку факт незаконного звільнення ОСОБА_1 судом встановлено, проте обов'язок доказування факту отримання моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.

Як правильно вказав суд першої інстанції, стверджуючи, що моральну шкоду йому було заподіяно незаконним звільненням, позивач не надав суду жодних доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв'язку між діями відповідача і заподіяною шкодою. Зокрема, колегія суддів зазначає, що такими доказами можуть бути документи, які підтверджують погіршення стану здоров'я та звернення в зв'язку з цим до медичних закладів тощо.

Клопотання позивача про допит його з цих питань як свідка відповідно до ст. 93 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він надав свої пояснення щодо факту її заподіяння і того, в чому така шкода полягає, які суд врахував і надав їм оцінку, а надання цих же пояснень у формі показань свідка саме по собі не матиме доказової сили, оскільки, як зазначено вище, доводи позивача щодо заподіяння йому моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення з роботи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. А відповідно до ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, поновлення порушених прав ОСОБА_1 шляхом скасування наказу про його звільнення з роботи, поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на думку колегії суддів, є достатньою моральною сатисфакцією для позивача.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов в цій частині є необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року у справі № 807/1370/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди (згідно з уточненими позовними вимогами) - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Т. І. Шинкар В. В. Святецький Повне судове рішення складено 16.07.2018 р.