Постанова № 75325604, 09.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 645/5199/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова, м. Харків, від 27.03.2018, суддя Бабкова Т.В., , повний текст складено 27.03.18 по справі № 645/5199/17

за позовом ОСОБА_1

до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплатити йому збільшення на 1 % розміру пенсії за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років з 01.05.2016 року по 01.10.2017 року в сумі 91,14 грн. до 21.12.2017 року; зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком з 01.10.2017 року в сумі 1519,05 грн. із збільшенням на 1 % розміру пенсії за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років з 01.10.2017 року в сумі 91,84 грн. та з 01.12.2017 року в сумі 227,29 грн.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 02.03.2016 року він досяг 60-річного віку та є пенсіонером за віком. Вказує, що ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З 03.03.2016 року позивачу було призначено пенсію за віком з доплатою за «понаднормативний» стаж 7 років в розмірі 75,18 грн. - 7 % від 1074 грн. З 01.05.2016 року позивачу управлінням Пенсійного фонду не було здійснено перерахунок вказаної доплати в розмірі 79,10 грн., тобто збільшення на 3,92 грн, невиплата складає на 01.12.2016 року 7 місяців або 27,44 грн. З 01.12.2016 року позивачу управління Пенсійного фонду не було здійснено перерахунку вказаної доплати в розмірі 89,18 грн. - 7 % від 1274 грн., тобто збільшення на 10,08 грн., невиплата складає 01.05.2017 року 5 місяців або 50,40 грн. З 01.05.2017 року позивачу управління Пенсійного фонду не було здійснено перерахунку вказаної доплати в розмірі 91,84 грн. - 7 % від 1312 грн., тобто збільшення на 2,66 грн., невиплата складає 5 місяців або 13,30 грн. на 01.10.2017 року. Разом невиплата з 01.05.2016 року по 01.10.2017 року складає 27,44 грн. + 50,40 грн. + 13,30 грн. = 91,14 грн. Вказує, що його пенсія за віком повинна бути з середнього заробітку для обчислення пенсії 2642,38 грн. х на коефіцієнт страхового стажу (з 1,35 %) - 0,57488 = 1519,05 грн. Доплата за «понаднормативний» стаж 42 - 35 = 7 років х 1312 х 1 % = 91,84 грн., загальний розмір пенсії за віком 1610,89 грн. з 01.10.2017 року. Недоплата складає 1610,89 грн. - 1392,08 грн. = 218,81 грн. х 2 = 437,62 грн. на 01.12.2017 року.

Розгляд справи проведено у порядку скороченого провадження відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.03.2018р. позовні вимоги ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції, під сам прийняття рішення, не застосував норми Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і не дав будь-якої оцінки обґрунтованому розрахунку позивача і іншим доказам, що і призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що суд першої інстанції помилково встановив правильність перерахунку і призначення пенсії з більш вигідного періоду з 01.08.2016 року та не правильно застосував Закон України від 29.03.2016 року № 1043- УІІ «Про внесення змін до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 15.04.2016 року, а отже перерахунок пенсії відповідач зобов'язаний був зробити самостійно з 15.04.2016 року за документами що вже були в пенсійній справі, а не з 01.08.2016 року за документами, які повторно були надані позивачем. Вказує, що правильність перерахунку і призначення пенсії з більш вигідного періоду з 01.08.2016 року не було позовною вимогою позову, але суд вийшов за межі позовних вимог і не захистив права позивача в порушення ст. 9 КАС України, що і призвело до неправильного вирішення справи. Також посилається на норми Конституції України, рішення Конституційного суду України та рішення Європейського Суду з прав людини. Просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 березня 2018 року і ухвалити законне та справедливе рішення.

Від Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та норм, що діють в системі пенсійного забезпечення. Також до суду були надані додаткові пояснення до відзиву.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України з 03.03.2016 року та отримує пенсію за віком.

Під час призначення пенсія позивачу розраховувалася при загальному страховому стажі роботи 40 років 09 місяців 09 днів (04.12.2015 року) та заробітній платі за період з 01.07.2000 року по 04.12.2015 року за даними системи персоніфікованого обліку.

При розрахунку заробітної плати застосовувались норми ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

15.04.2016 року набув чинності Закон України від 29.03.2016 року № 1043 - VIII «Про внесення змін до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в якому зазначено, що до порядку визначення заробітку для обчислення пенсії, а саме для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 01.07.2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 30 червня 2000 року незалежно без перерв.

Про ці зміни у законодавстві повідомлено позивача та запрошено до управління.

26.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся до управління з заявою про перегляд розрахунку стажу роботи з 01.04.1992 року по 31.12.1993 року.

Відділом надходження доходів проведено перевірку документів позивача - як приватного підприємця та було встановлено, що на підставі заяви від 12.10.1993 року ОСОБА_1 зареєстровано як платника внесків в управлінні Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова.

На підставі наявних в управлінні документів (довідок № 7725/34-03 від 02.08.2016 року та 7776/34-03 від 03.08.2016 року) та довідки Індустріальної ОДПІ м. Харкова від 08.12.2015 року № 6070/10/20-36-17-06-16 (за період з 04.03.1992 року по 31.12.1993 року ОСОБА_1 здійснювалась діяльність на загальній системі оподаткування чистого прибутку) періоди роботи ОСОБА_1 з 07.03.1992 року по 31.12.1993 року зараховані до стажу роботи.

Також до стажу роботи зараховано період навчання з 01.09.1971 року по 01.03.1975 року згідно довідки № 995 від 04.07.2016 року наданою Харківським машинобудівним коледжем.

Усі зазначені зміни зафіксовані у розпорядженні управління від 04.08.2016 року та проведені з 03.03.2016 року.

Таким чином, страховий стаж роботи позивача складає 42 роки 07 місяців 16 днів.

Розрахунок стажу проведено згідно ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі заяви від 26.07.2016 року ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії від заробітної плати по довідці № 30/7-П-36 від 20.11.2015 року за період роботи з 01.02.1978 року по 14.10.1986 року.

Перерахунок від заробітної плати проведено з 01.08.2016 року з більш вигідного періоду 01.10.1981 року по 30.09.1986 року та з заробітної плати за період з 01.07.2000 року по 04.12.1986 року, що враховано за даними системи персоніфікованого обліку.

Тому, твердження позивача, що починаючи з 01.05.2016 року йому не було здійснено перерахунку є хибними, тому при зарахуванні додаткових періодів роботи/навчання станом на 04.08.2016 року та перерахунку пенсії від заробітної плати по довідці № 30/7-П-36 від 20.11.2015 року пенсію ОСОБА_1 було розраховано з урахуванням всіх наявних змін у законодавстві з більш вигідного періоду 01.10.1981 року по 30.09.1986 року.

Після проведеного 04.08.2016 року перерахунку пенсії всі виплати переглянуті станом на 03.03.2016 року (на час призначення пенсії).

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148 - VIII передбачено, що у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Щодо посилань позивача на те, що А при розрахунку його пенсії повинна застосовуватись величина оцінки одного року страхового стажу у розмірі 1,35, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) ст. 25 передбачено, що при розрахунку коефіцієнту страхового стажу визначена величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.

Пункт 4-4 розділу XV Прикінцевих положень Закону України № 1058 стосується тільки осіб, яким призначається пенсія. Зазначено, що з 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.

Після прийняття Закону України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-УІІІ ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії (осучаснення пенсії).

Також, колегія суддів зазначає, що однією з підстав подання позову є нездійснення позивачу перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Позивач в додаткових пояснення до апеляційної скарги зазначає, що він є не працюючою особою, про зупинення адвокатської діяльності відповідача і Індустріальну ОДПІ повідомляв. Вказує, що за Законом України "Про адвокатуру" його було внесено до Єдиного реєстру адвокатів України. Зазначає, що в звязку з тим, що він не обєднався з Національною асоціацією адвокатів України та припинив адвокатську діяльність дані про нього в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Відповідач в додаткових поясненнях до відзиву зазначив, що позивач не повідомляв орган пенсійного фонду про припинення адвокатської діяльності.

Як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції при нарахуванні пенсії ОСОБА_1 управління керувалось чинним законодавством, а саме Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-УІ, пунктом 17 розділу II Прикінцевих та перехідних положень якого, частина третя у статті 42 викладена в такій редакції:

У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, який встановлений на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VІ), адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.Згідно зі ст. 13 Закону №5076-VІ, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Пунктом 3 ст.11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначено, що особи, які забезпечують себе роботою самостійно, займаються, зокрема адвокатською діяльністю, підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Страхувальником в цьому випадку є сама застрахована особа (п. 5 ст. 14 Закону).

Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Взяття на облік осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, зокрема тих, що займаються адвокатською діяльністю, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абзац 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Особа, яку внесено до реєстру страхувальників, вважається працюючою з дати, що зазначена в реєстрі, як дата взяття на облік платника єдиного внеску.

Пунктом 178.1 ст. 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у фіскальних органах за місцем постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік відповідно до статті 65 цього Кодексу.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що адвокатську діяльність мають право здійснювати фізичні особи, належним чином узяті на облік у фіскальних органах як фізичні особи, що провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому з аналізу положень Закону №5076-VІ слідує, що право на зайняття адвокатською діяльністю у особи зберігається до зупинення або припинення ним права на зайняття адвокатською діяльністю.

Підстави та порядок зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю передбачені ст.31 та ст.32 Закону №5076-VІ. За змістом зазначених статей, зупинення та припинення адвокатської діяльності, різниться лише в частині можливості відновлення такої діяльності. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати (ч.5 ст.31 Закону № 5076-VІ). Припинення права особи на заняття адвокатською діяльністю має наслідком припинення такої діяльності та права особи на участь у роботі органів адвокатського самоврядування (ч.5 ст.32 Закону №5076-VІ).

Відомості як про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю так і про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (ч. 6 ст.31, ч. 7 ст.32 Закону № 5076-VІ).

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону №5076-VІ).

Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до зупинення чи припинення права на заняття адвокатською діяльністю, особа зберігає право провадити таку діяльність, що не виключає здійснення такої діяльності без взяття її на облік як самозайнятої особи, чи навпаки.

Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції інстанції прийшов висновку, що статус непрацюючої особи набувається за умови як зняття такої особи з обліку податкових органів, так і зупинення або припинення ним права на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до ст.ст. 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відтак, у даній справі, статус непрацюючого пенсіонера набувається за умови як зняття такої особи з обліку податкових органів, так і зупинення або припинення ним права на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до ст.ст. 31 та 32 Закону № 5076-VІ.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч.2 ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа зобов'язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення.

Згідно наданих відповідачем документів, а саме даних сектору забезпечення наповнення бюджету (колишній відділ надходження доходів) ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні з 12.10.1993 та значиться як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - адвокат (реєстраційний № НОМЕР_1).

Також, це підтверджується розпорядженням Виконавчого комітету Фрунзенської районної Ради народних депутатів Харківської області від 04.03.1992 року № 132.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 заява про зняття з обліку та припинення адвокатської діяльності відсутня.

Таким чином, враховуючи документи які містяться в пенсійній справі у відповідача відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 знято з обліку.

З 01.10.2013 функції адміністрування єдиного внеску передані до органів доходів і зборів.

Управлінням 22.06.2018 до Східної ОДПІ було направлено запит з метою з'ясування, чи перебуває ОСОБА_1на обліку в Східній ОДПІ м. Харкова як фізична особа-підприємець або самозайнята особа та з проханням зазначити систему оподаткування на якій перебуває останній.

Згідно наданої відповіді, яку надано відповідачем до суду, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ОДПІ як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - адвокат та перебуває на загальній системі оподаткування.

Таким чином, інформація щодо зняття позивача з обліку в органах Державної фіскальної служби України в матеріалах справи відсутня.

За наведених обставин та правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не надав доказів щодо того, що він набув статусу непрацюючого пенсіонера в розумінні чинного законодавства.

З урахуванням зазначеного, у Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії позивачу у зв'язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Позивачем неправомірність обліку Східної ОДПІ м. Харкова не оскаржена. Доказів визнання відповідних дій органів ОДПІ неправомірними позивач не надав.

З податкового обліку в ОДПІ як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - адвокат, позивач не знятий, а тому колегія колегія суддів вважає обґрунтування позову, в даній частині необґрунтованими.

Посилання позивача в додаткових поясненнях до справи на те, що про зупинення адвокатської діяльності він повідомляв відповідача жодними документами не підтверджується .

Факт того, що в заяві про призначення пенсії позивач зазначив себе як непрацююча особа, сам по собі, з урахуванням зазначеного вище, не спростовує даних податкового обліку ОДПІ.

Колегія суддів зазначає. що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В даному випадку справу вирішено вірно.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.03.2018 по справі № 645/5199/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 16.07.2018.