Постанова № 75325482, 12.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6961/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Літвіної Н.М., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування висновку і рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

У поданій до суду у вересні 2017 р. позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що вона подала до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного суду з усіма необхідними документами. За результатами дослідження та перевірки інформації щодо неї Громадською радою доброчесності (надалі за текстом - «ГРД») 05.05.2017 р. було прийнято висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. Цей висновок вмотивовано тим, що протягом своєї професійної кар'єри вона неодноразово згадувалась у засобах масової інформації у зв'язку із справами, що перебували у її провадженні, конфліктом із журналістом, збройним пограбуванням. Крім того, на думку відповідача, спосіб її життя не відповідає задекларованим доходам, оскільки утримання нерухомого майна, що перебуває у її власності, має поглинати більшу частину доходів. Разом з тим, у 2011 р. вона набула право власності на квартиру, вартість якої становить від 325 000 до 500 000 тис. доларів США та автомобіль Mercedes Benz E250 орієнтовною вартістю щонайменше 60 000 доларів США. Крім того, у висновку зазначено, що у 2013 р. вона набула право власності на автомобіль Mercedes Benz С200, а через місяць відбулась перереєстрація транспортного засобу, однак у декларації за 2013 р. відсутні відомості про доходи, одержані від продажу. Також, у деклараціях за 2013 - 2015 р. не зазначено відомості про те, що вона є співзасновником обслуговуючого кооперативу «Сокольники» та про корпоративні права, яким володіє її син. Висновок затверджено рішенням відповідача, оформленим протоколом № 14 від 05.05.2017 р.

У позовній заяві ОСОБА_2 стверджувала, що спірний висновок містить необґрунтовані та не підтверджені належними та допустимими доказами твердження.

Позивач звертала увагу, що судові рішення були ухвалені нею з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а непорозуміння із журналістом виникли через неможливість розмістити у невеликому залі судового засідання усіх бажаючих бути присутніми при розгляді справи. Позивач також зазначала, що майно та кошти вона отримала у спадщину від свого чоловіка, який трагічно загинув. При цьому, подані нею декларації про доходи були предметом неодноразових перевірок. Насамкінець, ОСОБА_2 зауважила, що Висновок від 05.05.2017 р. не містить відомостей ані про номер колегії, яка його ухвалила, ані прізвищ та ініціалів членів колегії.

Посилаючись на наведене позивач, з у урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_2 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено ГРД 05.05.2017 р.;

- зобов'язати відповідача переглянути її справу, як кандидата у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів у Касаційному господарському суді у складі Верховного суду, щодо відповідності ОСОБА_2 критеріям доброчесності та професійної етики;

- визнати протиправним та скасувати Рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу засідання Громадської ради доброчесності № 14 від 05.05.2017 р., в частині затвердження Висновку про невідповідність ОСОБА_2 критеріям доброчесності та професійної етики.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування окружним адміністративним судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати згадане рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2, крім мотивів наведених в позовній заяві, посилається також на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги експертні висновки, які свідчать, що при спілкування із журналістом вона не допустила грубість чи неповагу.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що з 30 жовтня 1999 р. ОСОБА_2 призначена суддею та займала штатні суддівські посади в Московському районному суді м. Харкова, Харківському окружному адміністративному суді, Київському апеляційному адміністративному суді, Вищому господарському суді України.

02.12.2016 р. позивач подала до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 93/вс-16 від 13.12.2016 р. ОСОБА_2 допущено до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України.

05.05.2017 р. ГРД складено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_2 критеріям доброчесності та професійної етики (надалі за текстом - «Висновок»).

В основу такого Висновку покладено наступне.

Протягом своєї професійної кар'єри на посаді судді кандидат неодноразово згадувалась у засобах масової інформації у контексті публічних конфліктів. Конфлікти набули широкого розголосу та стали предметом громадських розслідувань.

Так, у складі колегії суддів позивач залишила в силі очевидно протиправне рішення Київської міської ради щодо передачі приватній компанії земельної ділянки, що належить військовій частині, у Біличанському лісі.

Також, колегія суддів, до складу якої входила і ОСОБА_2, відмовилась задовольнити касаційну скаргу Київської міської ради, тим самим зобов'язавши останню укласти з приватною компанією договір оренди землі для будівництва багатоповерхового будинку біля стін Собору Софії Київської.

Позивач була і у складі судової колегії, яка в жовтні 2015 р. відмовила у визнанні незаконною передачі 2 га землі у м. Харкові житлово-будівельному кооперативу.

У контексті наведеного відповідач зазначив, що він не оцінює законності цих рішень, проте переконаний, що професійна діяльність ОСОБА_2 не підтримувала впевненості громадськості у чесності й непідкупності судових органів, не є очевидною для загалу, а отже не відповідає основним принципам діяльності суддів.

Під час судового процесу позивач у грубій формі сказала одній із журналістів покинути судову залу.

Також, ОСОБА_2 стала жертвою збройного пограбування, у зв'язку з чим опинилась у центрі конфлікту, пов'язаного з електронним декларуванням.

Голова Ради суддів Симоненко В. використала факт розбійного нападу для дискредитації електронного декларування, зазначивши, що саме з е-декларацій крадії дізнаються про майно та кошти суддів. Водночас, позивач не вжила необхідних заходів для публічного спростування цієї інформації.

Крім того, протягом своє професійної кар'єри на посаді судді у провадженні позивача перебували справи пов'язані з інтересами нинішнього голови МВС України ОСОБА_5.

Окрім майнових, позивач брала участь і у політичних конфліктах ОСОБА_5. Так, ОСОБА_2 розглядала справу за позовом ОСОБА_6 до голови Харківської обласної адміністрації ОСОБА_5 щодо позбавлення права доступу до державної таємниці.

У 2008 р. позивач заблокувала аукціонний продаж земельних ділянок у Харкові, а у 2010 р. була у складі колегії суддів, які вночі виносили рішення на користь БЮТ.

ГРД сприйняла зазначену інформацію як таку, що свідчить про невідповідність судді правилам суддівської етики.

У Висновку відповідач також зазначив, що порівняльний аналіз інформації, яка міститься у деклараціях ОСОБА_2, та наявних даних щодо її витрат та членів її сім'ї свідчить про невідповідність способу життя задекларованим доходам.

Так, відповідно до майнової декларації за 2016 р. у власності та користуванні сім'ї позивача знаходиться нерухоме майно загальною площею 827 кв.м. Враховуючи, що декларації не містять відомостей про доходи, одержані від здавання нерухомого майна в оренду, утримання нерухомості має поглинати більшу частину доходів сім'ї позивача.

У 2011 р. ОСОБА_2 набула право власності на квартиру площею 490 кв.м., вартість якої варіюється в межах 350 000 - 500 000 доларів США, та автомобіль Mercedes Benz E250 орієнтовною вартістю щонайменше 60 000 доларів США.

ГРД критично сприйняла пояснення позивача про те, що будівництво квартири було розпочато ще у 2007 р. її чоловіком, а квартиру вона отримала у спадщину після смерті останнього.

Крім того, відповідач зазначив, що аналіз декларацій ОСОБА_2 свідчить, що вони не містять повної інформації.

Зокрема, у 2013 р. позивач набула право власності на автомобіль Mercedes Benz С200 2002 року випуску, а через місяць відбулась перереєстрація транспортного засобу на нового власника. Вказана операція має ознаки продажу, проте у декларації за 2013 р. не мітяться відомості про одержані доходи. Також, позивач не вказує, що є співзасновником обслуговуючого кооперативу «Сокольники» та корпоративні права, якими володіє її син.

Відповідно до матеріалів журналістського розслідування ОСОБА_2 проживає разом ОСОБА_7 в котеджному містечку «Золоче» не менше чотирьох років. Факт спільного проживання підтверджений в ході спостереження та спілкування з охороною котеджного містечка. Однак, вперше позивач вказує про те, що користується майном, яке належить ОСОБА_7, лише у декларації за 2016 р.

Із наведеного ГРД дійшла висновку, що позивач в очах розумного спостерігача не виглядає вільною від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження.

В якості додаткової інформації відповідач зазначив у Висновку, що Департамент спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою колишнього Голови Вищого господарського суду України, його колишнього заступника та колишнього головного спеціаліста канцелярії суду у вчиненні злочинів проти правосуддя - втручання у діяльність судових органів та незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу.

ГРД не стверджувала про причетність позивача до цих злочинів. Разом з тим зауважила, що не виявлено і того, що ОСОБА_2 вчиняла активні дії з метою недопущення чи припинення систематичного незаконного впливу на процеси розподілу справ або співпрацювала зі слідством.

Висновок від 05.05.2017 р. затверджено рішенням ГРД, оформленим протоколом № 14 від 05 травня 2017 р.

Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII (надалі за текстом - «Закон № 1402-VIII»).

Частиною 1 статті 36 цього Закону визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини 2 статті 37 Закону № 1402-VIII у складі Верховного Суду діють: Велика Палата Верховного Суду; Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд; Касаційний кримінальний суд; Касаційний цивільний суд.

За змістом частини 1 статті 38 Закону № 1402-VIII суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді та за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 81 Закону № 1402-VIII спеціальною процедурою призначення на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду для цілей цього Закону вважається процедура призначення на посаду судді відповідного суду осіб, які відповідають одній із вимог, визначених частиною першою чи другою статті 33, частиною першою статті 38 цього Закону відповідно. На посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону. На посаду судді відповідного вищого спеціалізованого суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою чи другою статті 33 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини 5 названої статті Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду, який успішно пройшов спеціальну перевірку.

Згідно частин 1 та 2 статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); професійна етика; доброчесність.

Частиною 1 статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Згідно частини 5 статті 81 Закону № 1402-VIII громадська рада доброчесності здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п'ять членів Ради. Колегія Громадської ради доброчесності діє від імені Ради.

Відповідно до частини 6 статті 87 Закону № 1402-VIII громадська рада доброчесності: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Частиною 1 статті 88 Закону № 1402-VIII установлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Виходячи із обсягу компетенції ГРД та правових наслідків її рішень, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про те, що вона є суб'єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а її висновки безпосередньо впливають на права та інтереси судді (кандидата на посаду судді).

Ухвалюючи рішення у справі, окружний адміністративний суд зазначив про необґрунтованість Висновку в частині тверджень ГРД про не доброчесність ОСОБА_2 при розгляді судових справ, не вжиття заходів для спростування інформації щодо взаємозв'язку факту розбійного нападу з електронним декларуванням, про невідповідність способу життя задекларованим доходам та щодо досудового розслідування, яке здійснює Департамент спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.

Такі висновки учасниками справи не заперечуються, а відтак, з огляду на положення частини 1 статті 308 КАС України, судова колегія не вбачає необхідності досліджувати спірний Висновок у наведеній частині.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність ОСОБА_2, як кандидата на посаду судді Верховного Суду, критеріям доброчесності та професійної етики у зв'язку з допущенням нею неетичного поводження із журналістами та наведенням недостовірних відомостей щодо наявності майна (майнових прав) у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, з огляду на наступне.

За даними відеозапису (ІНФОРМАЦІЯ_1) позивач, емоційно звертаючись до журналістів російською мовою, запропонувала залишитися в залі судового засідання одному із операторів з камерою, а іншим потім переписати відзнятий матеріал у колеги. Коли одна із журналістів сказала, що такий варіант її не влаштовує і переписувати матеріал вона не буде, суддя ОСОБА_2 підвищила голос та різко сказала: «Вы журналист? Выйдите, пожалуйста».

Із декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011-2014 р.р. вбачається, що ОСОБА_2 з 2008 р. володіла автомобілем MERCEDES-BENZ С200 2008 року випуску.

Названий автомобіль був відчужений позивачем у 2015 р., дохід від відчуження рухомого майна задекларовано у декларації за 2015 рік. Однак, розділ 14 «Видатки та правочини суб'єкта декларування» не містить інформації про правочин, на підставі якого у суб'єкта декларування припинено право власності.

Крім того, у деклараціях про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, що претендує на зайняття посади державного службовця щодо себе та членів своєї сім'ї (форма № 001-ДС) за 2008-2010 роки відсутні відомості про автомобіль MERCEDES-BENZ С200 2008 року випуску.

Також 19.08.2006 р. на праві власності позивача зареєстрований автомобіль MERCEDES-BENZ С200 2002 року випуску. Даний автомобіль 12.09.2013 р. перереєстровано на нового власника на підставі довідки-рахунка. Відомості про отриманий дохід від відчуження даного автомобіля позивач не декларувала.

Стосовно цього автомобіля ОСОБА_2 пояснила, що право власності на даний автомобіль було передано за генеральною довіреністю в 2008 р. і у цьому ж році отримала за нього кошти, на підтвердження чого посилалась на пояснення покупця.

Разом з тим, посилаючись на положення Цивільного кодексу України, суд зазначив, що довіреність, в тому числі і генеральна, не є тим документом, на підставі якого переходить право власності від довірителя до повіреного, а тому позивач продовжувала бути власником автомобіля MERCEDES-BENZ С200 2002 року випуску та зобов'язана була відображати право власності на даний автомобіль у деклараціях до 2013 року (рік відчуження автомобіля). Попри це, ОСОБА_2 не відображала право власності на вказаний автомобіль у деклараціях з 2008 р.

Крім того, позивач не зазначила у податковій звітності про те, що вона є співзасновником обслуговуючого кооперативу «Сокольники» та у деклараціях за 2013 - 2015 роки не вказала корпоративні права, якими володіє її син.

Однак із такими висновками погодитись неможна, оскільки суд попередньої інстанції дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального закону.

Перш за все колегія суддів зазначає, що оскільки ГРД є суб'єктом владних повноважень, на неї поширюються і вимоги щодо дотримання адміністративної процедури при прийнятті рішень та щодо форми цих рішень.

Регламент ГРД схвалено її рішенням № 1/2016 від 23 листопада 2016 р. (надалі за текстом - «Регламент»).

Статтею 14 Регламенту визначено, що засідання колегії вважається повноважним, якщо у ньому бере участь принаймні три члени Ради, які входять до колегії.

Відповідно до статті 16 Регламенту рішення Ради на засіданнях колегії ухвалюється більшістю голосів членів Ради, які входять до відповідної колегії.

Згідно статті 19 Регламенту за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

У період прийняття спірного Висновку статтею 22 Регламенту було визначено, що проект висновку повинен містити: найменування Ради; номер колегії, яка його ухвалюватиме, повне ім'я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; мотиви для ухвалення висновку; висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності; зазначення прізвищ та ініціалів членів колегії.

Єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності встановлено Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18 червня 2015 р. та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. за № 736/27181 (надалі за текстом - «Правила»).

Пунктом 2 Розділу І Правил визначено, що службовий документ - це офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу ІІ Правил право на видання певного виду розпорядчого документа (постанови, рішення, наказу, розпорядження) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється правовим статусом установи та порядком прийняття управлінських рішень (на підставі єдиноначальності або колегіальності).

Згідно підпункту 11 пункту 1 Розділу ІІ Правил оформлення реквізитів організаційно-розпорядчої документації та порядок їх розташування мають відповідати Національному стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55.

За змістом пункту 7 Розділу ІІ Правил посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях (статутах) установи, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, розпорядчому документі про розподіл обов'язків між керівником та його заступниками тощо. Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної - якщо документ надрукований не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів (ініціала імені) і прізвища.

Відповідно до підпункту 4.4 пункту 4 Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55, документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва організації, назва виду документа (не зазначають на листах), дата, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис.

Згідно підпункту 5.23 пункту 5 Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003» підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища. Якщо документ підписують кілька (дві або більше) осіб, то їхні підписи розташовують один під одним відповідно до підпорядкованості посадових осіб.

Разом з тим, в порушення вимог Регламенту та наведених законодавчих приписів Висновок не містить ані номеру колегії, ані прізвищ та ініціалів членів колегії, ані їх підписів.

Не містить Висновок і відомостей про те, скільки членів ГРД були присутніми на засіданні колегії 05.05.2017 р., а отже і про те, чи було це засідання повноважним.

На переконання суду апеляційної інстанції лише зазначене є підставою для визнання протиправними та скасування Висновку і рішення ГРД в частині його затвердження.

Не можна погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 допустила неетичну поведінку у спілкуванні з журналістом.

Висновок та судове рішення не розкривають у чому саме, на думку ГРД, полягає порушення позивачем етичних норм. У тому, що суддя спілкувалась російською мовою, чи у тому що попросила журналіста вийти.

Статтею 7 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 р. № 5029-VI російська мова віднесена до регіональних мов або мов меншин України.

Оскільки журналіст спілкувалась російською мовою, не можна вважати порушенням етичних норм те, що і позивач поза судового засідання розмовляла цією мовою.

Частиною 1 статті 58 Закону № 1402-VIII передбачено, що питання етики суддів визначаються Кодексом суддівської етики, що затверджується з'їздом суддів України за пропозицією Ради суддів України.

Відповідно до статті 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI (черговим) з'їздом суддів України 22.02.2013 р., суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Згідно статті 11 Кодексу суддівської етики суддя повинен проявляти повагу до права на інформацію про судовий розгляд та не допускати порушення принципу гласності процесу. Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість отримувати інформацію, не допускаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету правосуддя.

Розміщений в мережі Інтернет 55-секундний відеозапис свідчить, що ОСОБА_2, у зв'язку з невеликою площею зали судового засідання, звернулась до журналістів - «Уважаемые журналисты. Пожалуста, оставьте камеры. Кто-то один. Пару штук….Вы перепишите». У подальшому, на репліку «Я не могу переписывать», позивач сказала - «Вы журналист ? Выйдите, пожалуйста».

Тобто, позивач не перешкоджала діяльності журналістів, а лише намагалась сумістити можливість перебування багатьох осіб в обмеженому просторі зали судового засідання з правом журналістів на отримання інформації.

Вжиті ОСОБА_2 слова «уважаемые», «пожалуйста» не можуть свідчити про порушення нею загальнолюдських норм та правил поведінки.

Суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв в якості доказу висновок експертного дослідження № 056/398 від 26 липня 2017 р., складений Українським бюро лінгвістичних експертиз.

Згідно цьому висновку відеофонограма, яка розміщена на інтернет-ресурсі за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, не містить нецензурних, грубих висловлювань від ОСОБА_2 на адресу журналістів або інших осіб. Фраза «Вы журналист ? Выйдите, пожалуйста», що є частиною текстового матеріалу, наданого для експертного дослідження, не є виявом грубості чи неповаги до журналіста.

Не можна вважати таким, що ґрунтується на нормах процесуального закону посилання суду попередньої інстанції на те, що:

- у розділі 14 «Видатки та правочини суб'єкта декларування» не міститься інформації інформації про правочин, на підставі якого у позивача припинено право власності на автомобіль MERCEDES-BENZ С200 2008 року випуску;

- у деклараціях за 2008-2010 роки відсутні відомості про автомобіль MERCEDES-BENZ С200 2008 року;

- у деклараціях з 2008 р. по 2013 р. відсутні відомості про автомобіль MERCEDES-BENZ С200 2002 року випуску.

Ухвалюючи Висновок, ГРД не посилалась на зазначені обставини, а відтак у суду були відсутні підстави для їх врахування у судовому рішенні.

Суд не повинен був обґрунтовувати замість відповідача законність прийнятого Висновку, посилаючись на нові обставини, оскільки згідно статті 77 КАС України у таких справах навіть суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Окружний адміністративний суд також не надав оцінки твердженням позивача про те, що Національним агентством з питань запобігання корупції не складено щодо неї жодного документу щодо можливого неправильного заповнення декларацій, хоча ці твердження мають суттєве значення, враховуючи наступне.

З 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII (надалі за текстом - «Закон № 1700-VII»).

Відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини 1 статті 3 названого Закону, тут та надалі норми у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій).

Згідно частини першої статті 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Відповідно до частини першої 4 Закону № 1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Пунктом 8 частини 1 статті 11 Закону № 1700-VII до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції віднесено здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Виходячи із наведеного, Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 р. у справі № 814/886/17 сформулював наступну правову позицію - здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Оскільки така перевірка здійснена не була, у суду були відсутні підстави для висновку про те, що позивач не в повному обсязі відобразила необхідні відомості у поданих нею деклараціях.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування Висновку і рішення ГРД підлягає задоволенню

Що стосується вимог про зобов'язання відповідача переглянути її справу, як кандидата у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів у Касаційному господарському суді у складі Верховного суду, то суд апеляційної інстанції знаходить їх передчасними.

За змістом частини 1 статті 2, частини 1 статті 5 КАС України в адміністративному суді підлягають захисту порушені права.

На момент розгляду та вирішення справи ГРД не відмовлялась повторно переглянути справу позивача, а отже у суду відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_2 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 05.05.2017 р.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу засідання Громадської ради доброчесності № 14 від 05.05.2017 р., в частині затвердження Висновку про невідповідність ОСОБА_2 критеріям доброчесності та професійної етики.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 17 липня 2018 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя Н.М.Літвіна