Постанова № 75324691, 11.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2018 р. Справа№ 910/23499/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Андрієнка В.В.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є.

та представників учасників провадження у даній справі у відповідності до протоколу судового засідання від 11.07.2018

розглянувши матеріали апеляційної скарги Об'єднання підприємств "Український музичний альянс"

на рішення господарського суду м. Києва від 29.03.2018

у справі № 910/23499/17

за позовом Об'єднання підприємств "Український музичний альянс"

до Підприємства із 100% іноземним капіталом "ОРСІ"

про стягнення 524 044,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду господарського суду м. Києва від 29.03.2018 у справі № 910/23499/17 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 29.03.2018 у справі № 910/23499/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" на рішення господарського суду м. Києва від 29.03.2018 у справі № 910/23499/17 та призначено її розгляд на 11.07.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Верховця А.А. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі № 910/23499/17 у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Андрієнко В.В., Пантелієнко В.О. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2018 апеляційну скаргу було прийнято до свого провадження у новому складі суду.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

У судовому засіданні 11.07.2018 представник відповідача заперечила проти апеляційної скарги, просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник апелянта не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, який не з'явився у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 04.01.2018 відкрито провадження у справі №910/23499/17 за правилами загального позовного провадження, клопотання про витребування доказів, подане позивачем із позовною заявою, задоволено, зобов'язано Державну фіскальну службу України надати до господарського суду міста Києва відомості про факти митного оформлення Підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом "ОРСІ" товарів, визначених додатком до Постанови Кабінету міністрів України №992 від 27.06.2003 (далі - Постанова №992).

Витребуваних документів Державною фіскальною службою України суду не надано, і як зазначено в оскаржуваному рішенні, позивач у судовому засіданні 06.02.18 зазначив про відсутність таких доказів у Державної фіскальної служби України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що позивачем не доведено кількості та вартості імпортованого обладнання/носіїв, з вартості яких сплачуються відрахування, не доведено розміру відрахувань, які підлягали сплаті, а також не доведено факт імпорту відповідачем обладнання/носіїв в цілому.

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог.

З даним судовим рішенням апелянт не погодився.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесене з повним дослідженням матеріалів справи та є таким, що відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.

Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" (позивач) є організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збір та розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 №2/У, виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що підприємство зі стопроцентним іноземним капіталом "ОРСІ" (відповідач) є імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення, передбачені ч.2 ст.42 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Позивач зазначає, що відповідач має сайт в мережі Інтернет, а саме http://www.erc.ua/, на якому міститься інформація щодо виду і вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення, передбачені ч. 2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Позивач зазначає, що у період з 30.10.2015 по 30.06.2017 відповідач імпортував на митну територію України мобільні телефони, ноутбуки з оптичним приводом, записувачі комп'ютерні для DVD - дисків, МРЗ плеєри, диски для лазерних систем зчитування, флеш-картки, а також запам'ятовувальні пристрої, які відповідно до Постанови № 992 належать до переліку обладнання, із застосуванням якого в домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Листом від 22.03.2016 №02-22/03/16 позивач повідомляв відповідача про необхідність сплати відрахувань, які останнім сплачені не були, в зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення заборгованості в розмірі 524 044,01 грн. за період з 30.10.2015 по 30.06.2017, сума якої позивачем розрахована, виходячи із вартості обладнання і матеріальних носіїв, вказаних на сайті відповідача.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною третьою цієї статті передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами частин другої і четвертої статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закону) допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Згідно із статтею 1 Закону відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Частиною п'ятою статті 42 Закону встановлено, що розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України від 24.11.2003 №780/123/561 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 7 Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою №992, перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Як вже зазначалось, об'єднання підприємств "Український музичний альянс" є організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збір та розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 №2/У, виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Постановою № 992 затверджено розмір відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Додаток до Постанови № 992 визначає описові назви обладнання та матеріальних носіїв та розмір відрахувань у відсотках від вартості таких товарів (без урахування ПДВ), зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті) для імпортерів (у відсотках від відпускної ціни для виробників), які мають сплачуватись з одиниці товару ввезеного (виробленого) на територію України.

Таким чином, базою обчислення відрахувань для імпортерів є вартість товарів, що ввозяться на митну територію України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач надав до матеріалів справи роздруківки з інтернет-сайту http://www.erc.ua/, стверджуючи, що даний сайт належить відповідачу та на ньому міститься інформація про вартість товарів, які були імпортовані відповідачем, а відтак доводять розмір відрахувань, які мали бути сплачені відповідачем.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 76 - 79 ГПК України).

За умови відповідності поданих сторонами доказів усім наведеним у статтях 76-79 ГПК України критеріям такі докази можуть бути взяті до уваги судом при з'ясуванні обставин справи та прийнятті на їх підставі рішення. Невідповідність хоча б одному з критеріїв позбавляє такий доказ здатності підтверджувати наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що надані позивачем роздруківки з інтернет-сайту http://www.erc.ua/ не відповідають наведеним критеріям. Також, вони не доводять належності вказаного сайту відповідачеві, а також не доводять той факт, що товари, зразки яких розміщені на цьому сайті, були імпортовані саме відповідачем. Вказані роздруківки інтернет-сайту містять лише групи (каталоги) товарів та не містять ані назв (опису) обладнання і матеріальних носіїв у відповідності до Постанови № 992, ані вартості за зовнішньоекономічним договором (відпускної ціни), у зв'язку з чим вони не можуть вважатися такими, що є допустимими, достовірними та достатніми доказами у даній справі, які б дозволяли суду дійти висновку про факт імпорту відповідачем товарів, з яких сплачуються відрахування, а також про обсяг, вартість і номенклатуру таких товарів. Надаючи розрахунок суми відрахувань, стягнення з відповідача якої є предметом спору, позивач не обґрунтовує доказами, щодо яких конкретно одиниць обладнання/носіїв він зроблений та щодо якої їх кількості та вартості. Так само позивачем не надано доказів, які б давали можливість встановити контрактну ціну кожної окремої одиниці обладнання/носіїв в розрізі кожного найменування імпортованого обладнання/носіїв. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази ввезення відповідачем на митну територію України обладнання/носіїв, з вартості яких здійснюється сплата відповідних відрахувань.

Вказані обставини апелянтом (позивачем) не спростовані ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Заявляючи у позові клопотання про витребування доказів, позивач жодним чином не обґрунтувань неможливість отримання від ФДС відомостей про факти митного оформлення; відповідні докази не були подані до суду в обгрунтування позову, як і докази того, що інтернет-сайт, роздруківки з якого додав до позовної заяви позивач, належать відповідачу. Відповідач вказане заперечив, чого позивач не спростував.

У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" вірно були відхилені судом першої інстанції як необґрунтовані та недоведені належними доказами.

Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставин, які встановлені судом першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 29.03.2018 у справі № 910/23499/17. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення у даній справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі № 910/23499/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/23499/17 направити до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови підписаний: 16.07.2018.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.В. Андрієнко

В.О. Пантелієнко