Рішення № 75324040, 09.07.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року справа № 823/1925/18

16 годин 25 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 823/1925/18

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 19604, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) [представник позивача адвокат ОСОБА_2 - за договором про надання правової допомоги]

до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (вул. Смілянська, 57, м. Черкаси, 18036, ЄДРПОУ 40108667) [представник відповідача - не прибув]

про визнання протиправним та скасування у частині наказу від 20.03.2018 № 775, прийняв рішення.

15.05.2018 ОСОБА_1, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Черкаській області від 20.03.2018 № 775 (із змінами) у частині скасування наказу від 22.01.2018 № 208 ГУНП в Черкаській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в поліції у сумі 158580 грн. та висновку від 22.01.2018 про призначення одноразової допомоги;

- судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою від 23.05.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено на 06.06.2018 о 09 год. 15 хв. Ухвалою від 19.06.2018 призначено судове засідання о 15 год. 00 хв. на 09.07.2018. Відповідно до ст. ст. 257, 263 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно скасовано наказ відповідача №775 (із змінами) від 20.03.2018 у частині скасування наказу від 22.01.2018 №208 та висновку від 22.01.2018 щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції у сумі 158580 грн., оскільки звільнення позивача зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580), а не через хворобу - на думку позивача не може бути підставою для позбавлення його права на отримання одноразової грошової допомоги. З позиції позивача трактування п.4 ч.1 ст.97 ст.77 Закону № 580 з боку відповідача у такому сенсі буде проявом дискримінації стосовно прав та інтересів ОСОБА_1 У судовому засіданні 09.07.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.

Відповідач позов не визнав. 05.06.2018 подав до суду відзив на позов, де зазначив, що однією з умов для призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до п. 4 ч.1 ст.97 Закону № 580 є дотримання процедур звільнення з поліції, а саме щодо нарахування виплат, у тому числі внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням поліцейським служби в органах внутрішніх справ або поліції, однак враховуючи те, що позивач звільнений зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону № 580 за власним бажанням, позивач не набув права на отримання вказаної одноразової допомоги, що стало підставою для скасування попереднього помилково виданого і нереалізованого наказу про призначення позивачу одноразової грошової допомоги. У зв'язку з викладеним представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову повністю. Представник відповідача у судове засідання не прибув, 05.07.2018 звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності (а.с.84).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши позицію адвоката - представника позивача, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи у контексті перевірки критеріям згідно ч.2 ст.2 КАС України дій і рішень відповідача щодо спірних відносин суд зазначає, що згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст.7 Загальної декларації прав людини усi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом; мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї. Згідно Конституції України (ст.24) не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ст.2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» терміни «дискримінація за ознакою інвалідності», «розумне пристосування» та «універсальний дизайн» вживаються у значенні, наведеному в Конвенції про права інвалідів».

Позивач посилається у спірних правовідносинах на прояв дискримінації у не забезпеченні додаткових соціальних виплат, проте не обґрунтовує про яку форму йдеться (de jure (правова), що закріплена в законах; de facto (неофіційна), що укоренилася у звичаях) спрямованою на обмеженнястосовно особи та не мотивує стосовно якої із ознак (раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, релігії, ґендера, етнічної приналежності, національності або сексуальної орієнтації, за мовними або іншими ознаками) прямої чи непрямої дискримінації йдеться у контексті вирішення вимоги поновлення порушеного права (гарантованого основного та/або додаткового) позивача з метою встановлення несправедливого поводження з боку відповідача щодо позитивних зобов'язань держави, оскільки у позові йдеться про трактування п.4 ч.1 ст.97 ст.77 Закону № 580 з боку відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, що не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Судом встановлено, що Позивач проходив службу в поліції на посаді інспектора відділу нагляду за станом доріг управлінням превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Черкаській області та наказом від 01.12.2017 №334 о/с звільнений зі служби в поліції за п. 7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону № 580 (а.с.59).

Згідно постанови від 04.12.2017 М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» захворювання у колишнього поліцейського ОСОБА_1 так, пов'язані з проходженням служби у поліції (а.с.35).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №876151 від 15.12.2017 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції (а.с.37).

04.01.2018 позивач звернувся із заявою до начальника ГУПН у Черкаській області про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності (а.с.63).

22.01.2018 затверджено висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (а.с.61). 22.01.2018 прийнято наказ № 208 про виплату ОГД ОСОБА_1 у сумі 158580 грн. у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції.

ЄСПЛ у рішенні у справі Vilho Eskelinen and Others проти Фінляндії від 19.04.2007, № 63235/00 (п.80) у контексті гнучкості зазначено, що обсяг зобов'язань держави за ст.13 ЄКПЛ варіюється залежно від характеру скарги заявника.

У подальшому, у зв'язку з уточненням розподілу асигнувань на 2018 рік на виплату одноразової грошової допомоги, з пояснень представника відповідача слідує, що було переглянуто всі матеріали стосовно заяв усіх претендентів на виплату одноразової грошової допомоги та встановлено, що право на виплату одноразової грошової допомоги виникає у разі звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у п. п. 3, 4 ч.1 ст.97 Закону № 580 та встановлено, що позивач звільнений зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону № 580 за власним бажанням, тому він не набув права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області №775 (із змінами) від 20.03.2018 скасовано наказ від 22.01.2018 № 208 та затверджений 22.01.2018 висновок щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції у сумі 158580 грн.

Суд зазначає, що висновок відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із невідповідністю позивача всім критеріям, встановленим ст.97 Закону № 580 не має ознак дискримінації, оскільки не йдеться про надання необґрунтованих переваг щодо реалізації повноважень з боку відповідача у контексті цільового використання фінансових ресурсів у межах кошторисних призначень з огляду на дотримання фінансової дисципліни у бюджетних правовідносинах.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо правомірності дій відповідача у спірних правовідносинах у зв'язку із встановленими обставинами справи суд зазначає про таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом № 580.

Відповідно до ч.2 ст.97 Закону № 580 порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 163/28293, набрав чинності 29.02.2016 (далі - Порядок №4). Відповідно до пп.4 п.5 розділу 1 Порядку № 4 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у випадку пов'язаному з проходженням служби в органах внутрішніх справ-обставина, що виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Згідно з п.1 Розділу ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до п.2, п.3, п.5 Розділу ІІІ Порядку посадові особи поліції у межах повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги. Згідно ч.1 ст.97 Закону № 580 одноразова грошова допомога у разі визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, що призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Однією з умов для призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до п.4 ч.1 ст.97 Закону № 580 є дотримання зв'язку із причиною/підставою звільнення особи з поліції внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, тобто згідно п.2 ч.1 ст.77 Закону № 580 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).

Відповідно до пп.9 п.5 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою КМУ від 28.10.2015 № 877 Національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (за винятком діяльності поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах, крім виплат гарантованої з боку держави одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що здійснюються за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції), інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання. Згідно пп.27 п.11 зазначеного положення голова Національної поліції приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Національна поліція.

Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства (рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011).

Конституційним Судом України у рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто, у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, що безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС України у постанові від 10.03.2015 №21-563а14 дійшла висновку про те, що «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, що спрямовані на забезпечення соціального захисту особи у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 01.12.2017 №334 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону № 580, а не за п.2 (через хворобу) ч.1 ст.77 Закону № 580, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність порушень законодавства з боку відповідача та підстав для задоволення позову.

Згідно ст.75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Положеннями ст.85 Конституції України визначено, що до повноважень Верховної Ради України, зокрема належить прийняття законів. Згідно із п.4 ч.1 ст.97 Закону № 580 одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Зі змісту п.4 ч.1 ст.97 Закону № 580 встановлено, що однією з умов для призначення та виплати одноразової грошової допомоги є дотримання звільнення особи з поліції внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, тобто згідно п.2 ч.1 ст.77 Закону № 580.

Положення п.4 ч.1 ст.97 Закону № 580 не визнано неконституційними, не скасовано, є чинними, а тому відповідач при прийнятті спірного наказу зобов'язаний був діяти відповідно до вимог законодавства у контексті вимог ч.2 ст.2 КАС України. Відповідачем обґрунтовано правомірність дій щодо прийняття наказу від 20.03.2018 № 775 у контексті ч.2 ст.2 КАС України зокрема, щодо реалізації повноважень з метою, з якою повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що положення ч.1 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований ст.46 Конституції України, узгоджується із людиноцентристським підходом регулювання суспільних відносин, за яким, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч.1 ст.3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст.48). Держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.

21.05.2015 постановою Верховної Ради України № 462-УІІІ схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених п.3 ст.2, ст. ст. 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України у таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

За таких обставин, регулювання передбачене Законом № 580 щодо реалізації окремих прав осіб, не може вважатися стосовно позивача ні звуженням змісту та обсягу його прав, ні надмірним тягарем, ні втручанням, ні дискримінацією у контексті обставин даної справи.

ЄСПЛ у рішенні у справі Thlimmenos проти Греції від 06.04.2000, № 34369/97 наголосив, що згідно зі ст.14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у ст.14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Надаючи оцінку аргументам позивача щодо відсутності повноваження відповідача скасовувати попередній наказ від 12.01.2018 № 118 «Про виплату одноразової грошової допомоги» суд зазначає про таке.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону № 580 передбачено, що до набрання чинності Законом № 580 на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України», затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

15.03.2018 прийнято Закон України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» № 2337-VIII, що набирає законної сили через три місяці після його опублікування. Враховуючи, що публікація відбулася 07.07.2018 у газеті «Голос України» № 122, Закон набере чинності 07.10.2018. Позивач звернувся до суду 15.05.2018, тобто до вступу у законну силу Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України».

Згідно ст.4 Дисциплінарного статуту наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Скасувати наказ має право тільки начальник, який видав відповідний наказ, або старший прямий начальник. Суд зазначає, що наказ ГУНП в Черкаській області від 22.01.2018 № 208 та наказ від 20.03.2018 № 775 прийнято начальником, полковником міліції Лютим В.В.

Відповідно до ст.116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо порушення порядку або термінів подання, розгляду і затвердження кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету, затвердження у кошторисах показників, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями; нецільове використання бюджетних коштів. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. У силу ч.2 ст.77 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно відомостей наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, особи - колишні поліцейські звертаються із позовними заявами до Головних управлінь Національної поліції областей, де вони проходили службу у зв'язку з відмовою у нарахуванні одноразової грошової допомоги через невідповідність всім критеріям, встановленим п.4 ч.1 ст.97 Закону № 580, а саме через те, що позивачі були звільнені не за п.2 (через хворобу) ч.1 ст.77 Закону № 580: 822/1904/18, 822/963/18, 819/565/18, 822/979/18, 823/1625/18 та у зв'язку із скасуванням попередніх наказів про виплату одноразової грошової допомоги через невідповідність всім критеріям, встановленим п.4 ч.1 ст.97 Закону № 580, а саме через те, що позивачі були звільнені не за п.2 (через хворобу) ч.1 ст.77 Закону № 580: 823/1803/18; 822/1425/18; 823/1798/18; 823/1925/18, а відповідно з інших підстав: за власним бажанням, через скорочення штатів, тощо.

ЄСПЛ у рішенні у справі Kraska проти Швейцарії від 19.04.1993, № 254-B зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, що вони вважають важливими для справи, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Суд має обов'язок провести ретельний розгляд аргументів та доказів, наданих сторонами.

Відповідно до ст.101 Закону № 580 визначено підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються не дивлячись на те, що особа має право на її отримання за підставами, передбаченими ст. 97 Закону № 580 і надала усі необхідні та належні документи, передбачені Порядком № 4 однак, захворювання, отримання інвалідності поліцейським, що дають йому чи членам його сім'ї право на отримання ОГД, настали внаслідок подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату такої допомоги.

Згідно п.3 ч.1 ст.97 Закону № 580 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується особам у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті, тобто через хворобу.

Позивач звернувся із заявою про надання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції 04.01.2018, після звільнення відповідно до наказу від 01.12.2017 №334 о/с за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону № 580 (а.с.103). Між датою звільнення позивача з поліції (01.12.2017) та датою встановлення групи інвалідності (15.12.2017) не пройшло більше шести місяців, проте причиною звільнення не є «через хворобу» (ЄДРСР 73138802, 73486930, 72693736, 74717998), а тому правові підстави для призначення позивачу одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського на умовах, визначених Законом № 580 відсутні.

З огляду на зазначені норми законодавства та встановлені у справі обставини, суд перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому у задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі.

Оскільки позивачу, звільненому від сплати судового збору відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», відмовлено у задоволенні позову до органу владних повноважень, відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідача.

Керуючись статтями 2, 4, 6-14, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 16.07.2018.

Суддя Л.В. Трофімова