Рішення № 75323010, 20.06.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року № 810/1815/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2, неповнолітньої ОСОБА_3 до Головного управляння ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2, неповнолітньої ОСОБА_3 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управляння ДФС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.06.2017 № 33002-10, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у сумі 4180, 85 грн. та податкову вимогу від 22.01.2018 № 607-54.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що податковий орган неправильно і неправомірно визначив їй податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік, що сплачується фізичними особами, оскільки об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, не перебуває в її власності з 2015 року, а належить на підставі договору дарування неповнолітній ОСОБА_3, малолітній ОСОБА_2 та ОСОБА_4. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення їй податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" у 2016 році, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача, в письмовому відзиві поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що згідно інформації наявної в ІС "Податковий блок" за позивачем рахується об'єкт житлової нерухомості загальною площею 423.4 кв.м., який є об'єктом оподаткування з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а тому у неї виникає обов'язок у 2016 році сплачувати вказаний податок. Крім того представник відповідача стверджував, що ОСОБА_1 не скористалась своїм правом на проведення звірки, а саме зазначивши, що будь-які документи, повідомлення, заяви, тощо які б спростували дані, отримані від Державної реєстраційної служби, до контролюючого органу не надходили. Також, представник відповідача зазначив, що відповідно до статті 99 Податкового кодексу України грошові зобов'язання малолітніх/неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття малолітніми/неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі, тому, на думку представника, податкове повідомлення-рішення та податкова вимога прийняті посадовими особами контролюючого органу правомірно і підстави для їх скасування відсутні.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 26.02.2012 та перебуває на обліку в Васильківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області як платник податків, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є платником єдиного податку.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцем провадження господарської діяльності позивача є АДРЕСА_1.

Як убачається з матеріалів справи, об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, загальна площа об'єкта складає 423.4 кв.м., підставою виникнення права власності є договори дарування від 31.03.2015 №№ 398, 395, 392.

21 червня 2017 року Головним управлінням ДФС у Київській області, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 33002-10, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за 2016 рік в розмірі 4180, 85 грн. за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, код платежу 18010200.

10 січня 2018 року позивач направила на адресу податкового органу лист, в якому повідомила, що з 2015 року вона не є власником вищезазначеного нерухомого майна та просила інформацію вказану в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні визнати недійсною, а саме рішення-відізвати. Однак відповіді на лист не отримала.

06 лютого 2018 року позивач отримала податкову вимогу від 22.01.2018 № 607-54, якою визначено ОСОБА_1 податковий борг, за податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 4180, 85 грн.

Вважаючи вказані податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними та такими, що суперечать податковому законодавству, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Статтею 266 Податкового кодексу України врегульовані питання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт 266.1.1 пункту 266.1, підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначають, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 263 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з частинами першою та другою статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За приписами абзацу 5 частини п'ятої статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації.

Частиною п'ятою статті 12 Закону № 1952-IV визначено, що відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону № 1952-IV реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта.

У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.

Пунктом першим частини першої статті 27 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобковим Олександром Вікторовичем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.03.2015 зареєстровано право спільної часткової власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах на підставі договорів дарування від 31.05.2015.

Вказане свідчить про перехід права власності на об'єкт нерухомості,- житлового будинку, який є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, від позивача до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Отже, судом встановлено, що починаючи з 31.03.2015 позивач не є власником цього житлового будинку, відповідно, не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік за цим об'єктом житлової нерухомості у розумінні підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на житловий будинок, який належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 21.06.2017 № 33002-10 та податкова вимога від 22.01.2018 № 607-54 є протиправними, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

При цьому, суд погоджується з твердженням представника відповідача, стосовно того, що в положеннях, закріплених в статті 99 Податкового кодексу України, грошові зобов'язання малолітніх/неповнолітніх виконуються їх батьками до набуття ними цивільної дієздатності в повному обсязі, однак, суд зазначає, що, оскільки об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах, то податковий орган повинен був нарахувати податок на нерухоме майно трьома податковими повідомлення-рішеннями на кожного власника окремо, з розрахунку: 141,13 кв.м. (423,40 кв.м загальна площа об'єкту нерухомості / трьох власників) - 120 кв.м. (пільга передбачена пунктом 266.4 статті 266 Податкового кодексу України) = 21,13 х 13,78 (ставка податку за один квадратний метр об'єкта оподаткування 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата становила 1378,00 грн.) = 291,17 грн. Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 дійсно повинна сплатити податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, як законний представник своїх дітей, але по повідомленням-рішенням, винесеним на їх ім'я з правильним розрахунком суми податку на кожного власника.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 800,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з абз. 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

В свою чергу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат, позивачем до суду були надані наступні докази звернення до фахівця в галузі права, а саме: копію договору про надання правничої допомоги №5/01/2018 від 06.01.2018, копію замовлення на надання правничої допомоги від 06.01.2018, копію акту здачі-прийняття юридичних послуг.

Так, відповідно до замовлення на надання правничої допомоги від 06.01.2018 (Додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги №5/01/2018 від 06.01.2018), вартість юридичних послуг складає 800,00 грн.

Однак, позивачем не надано суду підтверджуючих документів того, що ним було сплачено кошти за надану правничу допомогу у розмірі 800,00 грн.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували у встановленому законом порядку витрати на правничу допомогу в розмірі 800,00 грн., суд дійшов висновку, що такі витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74 - 78, 90, 132, 134, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управляння ДФС у Київській області від 21.06.2017 № 33002-10 та податкову вимогу від 22.01.2018 № 607-54.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.