Рішення № 75322849, 27.06.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року м.Житомир справа № 806/1899/18

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Токаревої М.С.,

секретар судового засідання Мельниченко О.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000275-1405 та №000274-1405 від 31.01.2018,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000275-1405 та №000274-1405 від 31.01.2018. В обґрунтування позову позивач зазначає, що Головним управлінням ДФС у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ фірми "ДМ-Продукт" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, за результатами якої було складено акт №16/06-30-14-01/31739140 від 10.01.2018. На підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 31.01.2018 №000275-1405, яким позивачу збільшено грошові зобов’язання з податку на прибуток на 118239 грн. та №000274-1405, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на 234706 грн. Позивач вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому просить визнати їх протиправними та скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та заперечували щодо їх задоволення з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи дійшов висновку, що позов слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ фірми "ДМ-Продукт" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, за результатами якої було складено акт №16/06-30-14-01/31739140 від 10.01.2018.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №16/06-30-14-01/31739140 від 10.01.2018.

Згідно висновків акту перевірки, контролюючим органом встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2765-VI (із змінами та доповненнями), п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №9 "Запаси", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.10.1999 :оку №246, п.7, п.29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", ствердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 року №318, п.5.7 наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року №2 "Про затвердження методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів" (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено зниження податку на прибуток на загальну суму 125 944 грн., у тому числі по періодах:

- за 2015 рік - в сумі 118 522 грн.;

- за 2016 рік - в сумі 7 422 грн.,

а також завищення від’ємного значення об’єкту оподаткування за три квартали 2017 року на суму 234 706 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 31.01.2018 №000275-1405, яким позивачу збільшено грошові зобов’язання з податку на прибуток на 118239 грн. та №000274-1405, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на 234706 грн.

Слід вказати що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стала позиція контролюючого органу щодо завищення витрат позивачем в бухгалтерському обліку відбулось в зв'язку з відсутністю в актах на списання простроченої продовольчої продукції інформації про дати придбання товарів та дати закінчення строків придатності товарів, не було надано будь-якої інформації та первинних документів щодо причини прострочення продовольчих товарів, пропозицій щодо врегулювання виявлених нестач і втрат, не надано документів щодо утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу харчової продукції, в результаті чого на думку ГУ ДФС у Житомирській області Товариством порушені п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, та порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до п.16.1.4. ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно статті 7 Закону України "Про захист прав споживачів" продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції", до неякісної та небезпечної продукції відноситься продукція, строк придатності якої до споживання або використання закінчився.

Положенням ст.5 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" передбачено, що неякісна та небезпечна продукція підлягає обов'язковому вилученню з обігу. Вилучення неякісної та небезпечної продукції з обігу здійснюється власником цієї продукції за його рішенням.

Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" встановлено, що запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до п.6 П(С)БО 9 для цілей бухгалтерського обліку запаси, зокрема, включають товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу.

Таким чином, зіпсовані продовольчі товари в бухгалтерському обліку не можуть визнаватися активами, адже їх використання (продаж) заборонена законодавством.

Оцінка запасів на дату балансу визначено П(С)БО 9, згідно з яким запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісної вартості або чистої вартості реалізації.

Якщо на дату балансу ціна товарів знизилась або вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили первісну очікувану економічну вигоду, то такі товари відповідно до п. 25 П(С)БО 9 відображаються за чистою вартістю реалізації, яка згідно п. 26 П(С)БО 9 визначається по кожній одиниці запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

ОСОБА_2, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що бракує) запасів списуються на витрати звітного періоду.

Отже, з огляду на вимоги стандарту у спірних правовідносинах прострочені харчові продукти не підлягають реалізації, тому їх очікувана ціна продажу дорівнює нулю. Таким чином, первісна вартість таких продуктів у сумі що перевищує нуль підлягала списанню на витрати звітного періоду.

Пунктами 5 і 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. N 318, встановлено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до п.7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно пункту 20 П(С)БО 16 до інших операційних витрат включаються, зокрема, втрати від знецінення запасів, нестачі й втрати від псування цінностей.

Матеріали справи містять наказами на створення комісії, описами продукції з простроченим терміном зберігання, актами списання.

В описах продукції наведено висновок комісії про не встановлення винних у простроченні терміну придатності, що є об’єктивним чинником, адже прострочення терміну придатності допущено через відсутність попиту на вилучену продукцію.

Первісна вартість вилученої продукції відображена в обліку в дебет рахунку інших операційних витрат з кредиту рахунку обліку товарів, що відповідає всім нормативно-правовим актам з бухгалтерського обліку, а також національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси", № 16 "Витрати".

Зазначені позивачем в податкових деклараціях фінансові результати до оподаткування відповідають визначеним в фінансових звітах відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Разом з тим, в Податковому кодексі відсутні положення які визначають різниці по збільшенню фінансового результату до оподаткування на суми вартості списаних продовольчих товарів через закінчення строку їх зберігання.

Посилання відповідача на санітарно-епідеміологічні норми та інші нормативно- правові документи з регулювання обігу продуктів харчування не спростовують факти правомірності визнання в бухгалтерському обліку витрат по спірним господарським операціям. Тим більше, що такі нормативно-правові акти не встановлюють правила бухгалтерського обліку і оподаткування податком на прибуток підприємств.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень, що є підставою для задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" (10002, м. Житомир, майдан Смолянський,3, код ЄДРПОУ 31739140) до Головного управління ДФС у Житомирській області (10003, м.Житомир, вул.Юрка Тютюнника,7, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000275-1405 та №000274-1405 від 31.01.2018 задовольнити.

Визнати протиправними податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №000275-1405 та №000274-1405 від 31.01.2018 та скасувати їх.

Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" понесені судові витрати в сумі 5882,04 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.С. Токарева

Повне судове рішення складене 16 липня 2018 року