Постанова № 75318308, 10.07.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2018 року м. Чернівці

справа № 725/3338/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Перепелюк І.Б., Яремка В.В.

секретар: Скакун К.В.

за участю: представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 березня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю, та позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна, головуючий у І-й інстанції - Войтун О.Б.,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_4 у серпні 2017 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю.

Свої вимоги мотивувала тим, що 14 грудня 2010 року вона відчужила належну їй на праві власності квартиру по вул. Гаврилюка у м. Чернівці, після чого 17 грудня 2010 року відповідно до договорів купівлі-продажу нею було придбано житловий будинок та земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1.

Зазначала, що для повного розрахунку, ремонту та реконструкції житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами додатково кошти їй надавав батько, а також у неї були власні заощадження, оскільки вона тривалий час працювала за кордоном. Ремонт та реконструкцію житлового будинку було зроблено у січні-квітні 2011 року за її власні кошти до укладення 11 серпня 2011 року шлюбу з відповідачем.

_________________

Провадження № 22-ц/794/499/18 Категорія 48

Вказувала на те, що дане майно було здане в експлуатацію у 2015 році, а свідоцтво про право власності видано 13 травня 2015 року.

У зв'язку з тим, що сімейні стосунки з відповідачем не склалися та на даний час вони проживають окремо, вона вирішила поділити майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності та визнати право особистої приватної власності на майно, яке було набуто нею особисто.

Так, за час перебування у шлюбі ними спільно набуто автомобіль марки «Мерседес Бенц 230» 1978 року випуску, який вона бажала залишити у власності відповідача із стягненням з останнього 1/2 частини вартості автомобіля.

З урахуванням збільшених позовних вимог, просила визнати її особистою приватною власністю житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Просила визнати транспортний засіб марки «Мерседес Бенц 230» спільною сумісною власністю подружжя та розділити його шляхом визнання права власності на автомобіль за відповідачем, стягнувши з нього на її користь1/2 частку грошової компенсації.

ОСОБА_5 у серпні 2017 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 2002 року по липень 2017 року проживав разом із ОСОБА_4. В період з 2002 по 2011 роки вони проживали в Італії без реєстрації шлюбу, а з серпня 2011 року було зареєстровано між ними шлюб.

У період спільного проживання, до укладення шлюбу, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. За час перебування у фактичних шлюбних відносинах ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_7.

Зазначав, що у 2006 році за спільні кошти ними було придбано квартиру у м. Чернівці, вул. Гаврилюка, в якій у 2008 року зроблено ремонт. У 2010 році дана квартира була продана та того ж місяця за спільні кошти вони придбали будинок АДРЕСА_1. Покупцем у договорі зазначена лише ОСОБА_4, яка приїхала з Італії та проживала разом із донькою у купленому будинку.

У 2015 році за час перебування у шлюбі даний будинок реконструйовано та надбудовано другий поверх, який не зданий в експлуатацію, проте використовується за призначенням для проживання, а також з частини будинку зроблено продуктовий магазин.

Посилався на те, що майно, хоча і зареєстровано на ОСОБА_4, однак набуте за час їх спільного проживання та в основному за його кошти, які він протягом 15 років заробляв в Італії.

Оскільки із відповідачкою спільної згоди щодо поділу майна вони не досягли, просив визнати факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2004 по 2011 роки. Визнати житловий будинок з вбудованими приміщеннями, що знаходиться по АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю. Визнати за ним право власності на 1/2 житлового будинку з вбудованими приміщеннями. Визнати право сумісної власності на будівельні матеріали та будівельні роботи, використані на реконструкцію та будівництво добудови у житловому будинку. Визнати за ним право власності на 1/2 ідеальної частки на будівельні матеріали та будівельні роботи, використані на реконструкцію та будівництво добудови у житловому будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 березня 2018 року позови ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволені частково.

Визнано транспортний засіб марки «Мерседес Бенц 230» 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано транспортний засіб марки «Мерседес Бенц 230» 1978 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 за ОСОБА_5, стягнувши на користь ОСОБА_4 1/2 вартості автомобіля, а саме, 29 898,50 грн..

Визнано факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу в період з 2004 по 2011 роки.

Визнано житловий будинок з вбудованими приміщеннями, що знаходиться по АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину житлового будинку з вбудованими приміщеннями, що знаходиться по АДРЕСА_1.

На дане рішення позивачка ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду та поданий нею позов задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

Вказує на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Аргументує вимоги апеляційної скарги тим, що квартира по вул. Гаврилюка у м. Чернівці придбана за її особисті кошти, які вона заробила в Італії. Також житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 куплені за її особисті кошти. Будинок було побудовано та реконструйовано до укладання шлюбу з відповідачем.

Посилається на те, що судом не було з'ясовано час та джерело набуття спірного майна. Отриманий відповідачем кредит не доводить його витрат на спірне майно, крім того, будівництво та реконструкцію здійснено у січні-березні 2011 року, а кредит відповідач отримав у 2014 році.

Зазначає, що до укладання шлюбу вони з відповідачем не були пов'язані спільним побутом та у них не було взаємних прав та обов'язків. Факт народження дитини не є безумовною підставою для ствердження, що мати та батько дитини проживають однією сім'єю.

Від відповідача та його представника відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірний транспортний засіб придбаний під час перебування сторін у шлюбі та є спільною сумісною власністю. Майно по АДРЕСА_1 придбано сторонами за спільні кошти під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю сторін. Виходячи з принципу рівності часток в даному майні, за сторонами визнано право власності на спірне майно по 1/2 частці за кожним.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду повністю погодитись не може.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 11 серпня 2011 року зареєстровано шлюб. До офіційної реєстрації шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина ОСОБА_7.

Відповідно до договору купівлі - продажу квартири від 14 грудня 2010 року ОСОБА_4 здійснила продаж квартири № 20 по вул. Гаврилюка в м. Чернівці за 75 330 грн..

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 17 грудня 2010 року ОСОБА_4 придбала за 166 416 грн. земельну ділянку площею 0,0600 га та житловий будинок по вул. Винниченка в м. Чернівці.

13 травня 2015 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на приміщення квартири АДРЕСА_1 та отримала свідоцтво про право власності на приміщення магазину 2-1, 2-2 в будинку АДРЕСА_1

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_4та ОСОБА_5 з 2004 року по 2011 рік постійно проживали в Італії, вели спільне господарство та спільно придбали нерухомість.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

За положеннями частини другої статті 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

За змістом наведеної вище норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Якщо сторони не перебувають у шлюбі і не проживають разом, то не можна вважати їх відносни сімейними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою ОСОБА_4 у 2006 році придбано квартиру по вул. Гаврилюка у м.Чернівці, в якій у 2008 року зроблено ремонт. У грудні 2010 році дана квартира позивачкою була продана за 75 330 грн. та 17 грудня 2010 року ОСОБА_4 придбано за 166 416 грн. земельну ділянку площею 0,0600 га та житловий будинок по вул. Винниченка в м. Чернівці.

З матеріалів справи також вбачається, що після народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини позивачка ОСОБА_4, оскільки залишилась в Італії без роботи, займалась вихованням дитини та проживала в Україні. Дані обставини також не заперечувались сторонами і констатовані в рішенні суду.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що нерухоме майно по вул. Винниченка в м. Чернівці є спільною сумісною власністю подружжя, суперечить положенням ст. 74 СК України, оскільки на час придбання цього майна сторони не перебували у шлюбі і не проживали разом, отже, не можна вважати їх відносини сімейними.

Крім того, наявні в матеріалах справи квитанції та накладні за лютий-березень 2011 року підтверджують саме придбання позивачкою ОСОБА_4, яка на той час перебувала в Україні, а відповідач проживав в Італії, будівельних матеріалів на реконструкцію житлового будинку по АДРЕСА_1, що також є підтвердженням того, що сторони не проживали однією сімєю та не вели спільне господарство.

Вищенаведене свідчить про те, що житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 придбані за особисті кошти ОСОБА_4, реконструйовано також за її особисті кошти, до укладання шлюбу з відповідачем.

Посилання в рішенні суду на отримання ОСОБА_5 кредиту в сумі 10 685,44 євро із зазначенням в банківських документах про те, що його сім»я складалась з трьох чоловік, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки даний кредит відповідачем отриманий 19 вересня 2014 року, будинок ж придбано у 2010 році, а тому не може бути доказом використання цих коштів ні на придбання спірних земельної ділянки та житлового будинку, ні на реконструкцію будинку.

Також суперечить матеріалам справи висновок суду першої інстанції про те, що квартиру по вул. Гаврилюка в м. Чернівці у 2006 році придбано сторонами за спільні кошти, оскільки матеріали справи не містять належних документальних доказів того, що дане майно набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Як на підтвердження факту проживання однією сім'єю суд в рішенні посилається на проживання сторін під час перебування в Італії в окремій квартирі.

Однак, колегія суддів вважає, що термін "проживання однією сім'єю" не слід розуміти буквально, адже факт проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу, оскільки це не свідчить про усталеність відносин, що притаманні подружжю. Такі докази підтверджують їх проживання у одній квартирі і спілкування, проте не доводять ведення спільного побуту і наявність взаємних прав та обов'язків, що є обов'язковим для встановлення факту проживання однією сім'єю.

Крім того, факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2004 року до 2011 року підтверджується лише показаннями свідків. Сімейних фотокарток та документальних доказів, які б підтвердили їх факт спільного проживання, матеріали справи не містять. Покази свідків різняться, про що також зазначено в рішенні суду. Інших доказів проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2004 року по день укладення шлюбу матеріали справи не містять, а факт народження дитини не є безумовною підставою для ствердження, що мати та батько дитини проживають однією сім'єю.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 не доведено належними доказами, що в період з 2004 по 2011 роки він з позивачкою ОСОБА_4 проживали однією сім'єю, тобто були пов'язані спільним побутом і мали взаємні права та обов'язки, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про встановлення цього факту.

Таким чином, посилання відповідача ОСОБА_5 та в рішенні суду на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні ст.74 СК без наявності інших ознак сім'ї. Аргументи відповідача, що позивачка не мала достатніх коштів для придбання майна без залучення його коштів, є безпідставними, оскільки доказів, що підтверджують спільні витрати на придбане майно, ним не надано.

Отже, відповідач не надав достатніх доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірний будинок. Офіційне працевлаштовання ОСОБА_5 в Італії з 2002 року та його дохід не є підтвердженням придбання спірного нерухомого майна за спільні сімейні кошти.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що сторони у період з 2004 року по 2011 роки не були пов'язані спільним побутом та спірне майно придбано за особисті кошти ОСОБА_4, колегія суддів вважає обгрунтованими і приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в період з 2004 року по 2011 рік.

Крім того, обгрунтованими є доводи апелянта про те, що спірний житловий будинок є її особистим майном, придбаним лише за її особисті кошти, і не може бути визнаний спільним майном, набутим під час проживання сторін без реєстрації шлюбу.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції на підставі п.1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_5.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частини 1 вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_4 слід стягнути 10 498,70 грн в рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подачу позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 , 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06 березня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю та в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна скасувати.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю задовольнити.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй відповідно до свідоцтва про право власності від 13 травня 2015 року № 374159937 та свідоцтва про право власності від 13 травня 2015 року № 37419061.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 498,70 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст постанови складено 16 липня 2018 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: І.Б. Перепелюк

В.В. Яремко