Постанова № 75318095, 16.07.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року м. Чернівці справа № 727/1809/18

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Владичана А.І., Одинака О.О.

секретар Андрушків С.П.

за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Чернівецької міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, за апеляційною ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Чебан В.М.,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів.

Посилалася на те, що з 26.06.2004 року по 23.01.2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З червня 2017 року вони з відповідачем перестали проживати спільною сім'єю і вона з донькою на даний час проживає окремо від відповідача.

Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Дитина завжди знаходиться разом з матір'ю, оскільки через характер служби батька дитина з ним бачиться вкрай рідко.

Посилалася на те, що питання щодо проживання дитини з матір'ю сторонами фактично узгоджено та відповідач не заперечує щодо проживання дитини з нею. Але, через непорозуміння між сторонами зазначене питання остаточно між сторонами не вирішено, у зв'язку з чим існує необхідність вирішення даного питання в судовому порядку. При цьому, наміру перешкоджати відповідачу у спілкуванні з дитиною у неї немає.

Просила суд першої інстанції визначити місце проживання неповнолітньої доньки, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею, ОСОБА_1; стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача на її користь судові витрати та витрати на правову допомогу.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої доньки, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з її матір'ю ОСОБА_1

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22 лютого 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3600 грн.

На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів змінити та постановити нове рішення про стягнення аліментів в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та досягнення дитиною повноліття. В іншій частині рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своєї апеляції посилався на те, що він не в змозі сплачувати ? частину всіх видів свого заробітку, оскільки це вводить його у важке матеріальне становище, адже за станом свого здоров'я він витрачає значну суму коштів від заробітку на лікування, а також у зв'язку із проживанням в іншому місті змушений винаймати житло.

Що стосується позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, то вважає що між сторонами відсутній спір з цього приводу. Він систематично, під час своїх вихідних бачиться із донькою та забезпечує її продуктами харчування, періодично одягом та лікарськими засобами. Він не заперечував, щоб дитина проживала з матір'ю, про те судом не було чітко встановлено адресу місця такого проживання.

Також апелянт не погоджується із витратами на правову допомогу. Вважає, що розрахунок на правову допомогу та квитанції до прибуткового касового ордеру не являються достатньою підставою для стягнення з відповідача грошової компенсації в порядку ст. 137 ЦПК України, а тому вимоги в частині відшкодування витрат на правову допомогу є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Неповнолітня ОСОБА_5 на даний час проживає разом з матір'ю - ОСОБА_1, проте зареєстрована за місцем проживання відповідача, а саме за адресою АДРЕСА_3

ОСОБА_3 знаходиться на військовій службі за контрактом у військовій частині 2195 Державної прикордонної служби України, що підтверджується довідкою Військової частини 2195 Державної прикордонної служби України №30/181-к від 11.07.2017 року.

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

За змістом статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

З матеріалів справи вбачається, що сторони не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини.

З довідки про склад сім»ї та реєстрацію №2242 від 10 липня 2017 року вбачається, що неповнолітня дитина зареєстрована у АДРЕСА_3 (а.с.13). Ця обставина підтверджується і довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 24 квітня 2017 року (а.с.37). По цій же адресі зареєстрований відповідач ОСОБА_3 (а.с.13, 93).

З акту ПП «Санітарія» від 28 лютого 2018 року вбачається, що неповнолітня дитина проживає без реєстрації АДРЕСА_1 (а.с.32).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтва про право власності вбачається, що позивачці на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 (ап..с.86).

Отже, неповнолітня дитина зареєстрована не по місцю проживання матері, а відповідач в добровільному порядку не знімає її з свого місця реєстрації. За таких обставин колегія суддів вважає, що у сторін існує спір про визначення місця проживання дитини.

З матеріалів справи вбачається, що інтересам неповнолітньої Аліси буде відповідати визначення місця проживання її разом з матір»ю ОСОБА_1, оскільки дитині в даний час створені всі належні умови для фізичного та морального розвитку, що відповідає вимогам ст..150 СК України.

Твердження апелянта про те, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, оскільки він не заперечує проти проживання дитини з матір'ю та згоден зареєструвати дитину за адресою її проживання не підкріплені жодними діями та доказами.

Сам факт пред»явлення позивачкою в суд позову про визначення місця проживання неповнолітньої дитини свідчить про існування з цього приводу спору між сторонами. Адже в цивільному процесі у позовному провадженні законодавець та судова практика розуміють під спором заявлену до суду вимогу особи, яка вважає, що її права, свободи або інтереси були порушені, не визнані або оспорені.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення дитини проживати з матір'ю у звичних для неї умовах та виключно в інтересах дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При цьому ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки статті 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

При визначенні розміру стягуваних аліментів суд першої інстанції врахував хворобливий стан відповідача та ту обставину, що на даний час він наймає житло в м.Хмельницькому. Також встановлено, що відповідач є молодою працездатною людиною, має сталий дохід, інших непрацездатних членів сім»ї та дітей у нього немає.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в частині зменшення розміру аліментів є безпідставними.

Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу в межах наданих послуг у розмірі 3600 грн., які підлягають стягненню з позивача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вказані витрати документально підтверджені, позивач не заявляв клопотання про їх зменшення та не надав альтернативного розрахунку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна, правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 січня 2018 року адвокатом Мельник С.Г. був наданий розрахунок витрат на правову допомогу № 11 від 10 січня 2018 року . Відповідно до даного розрахунку Мельник С.Г. зобов'язався представляти інтереси ОСОБА_1 у справі про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

За результатами виконання зобов'язань відповідно до розрахунку про надання правової допомоги, 10 травня 2018 року був наданий розрахунок зазначених виконаних адвокатом робіт, їх ціна та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до даного акту вартість наданих адвокатом Мельник С.Г. послуг становить 3600 грн.

В свою чергу ОСОБА_3 не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, та не довів того, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 фактично понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 3600 грн.

Колегія суддів, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з»ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 16 липня 2018 року.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: А.І.Владичан

О.О.Одинак