Ухвала суду № 75317974, 10.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1029/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53 Марцішевська О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Храпка В.Д., Ювшина В.І.

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

особа, що подала апеляційну скаргу - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2018 року, у складі судді Марцішевської О.М., повний текст якого складено 05 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що з 05 січня 2006 року він працював у Черкаському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» на посаді водія-інкасатора.

21червня 2012 року він був звільнений за власним бажанням.

Однак, в день звільнення, роботодавцем з ним не був проведений повний розрахунок по заробітній платі та допомозі по тимчасовій непрацездатності, а саме не виплачено кошти в сумі 19 000 грн.

На неодноразові звернення позивача з вимогою провести з ним розрахунок відповідачем була надана відповідь про проведення службового розслідування, по закінченні якого буде надана відповідь, проте в подальшому про результати розслідування позивач не поінформований та розрахунок з ним не проведений.

Внаслідок затримки розрахунку роботодавець несе відповідальність за ст.117 КЗпП України у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказує, що внаслідок тривалого порушення трудових прав позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у тяжких моральних стражданнях через відсутність засобів для проживання та утримання сім'ї.

Просив суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 19000 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 червня 2012 року по 21 серпня 2016 року за 50 міс. в сумі 193 835,35 грн., моральну шкоду в сумі 200 000 грн. та судові витрати по оплаті витрат на надання правової допомоги в сумі 5000 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_5 заборгованість по заробітній платі 427,08 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21 120,39 грн., моральну шкоду 2 000 грн., судові витрати в сумі 500 грн., а всього стягнуто 24 047,47 грн.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для її вирішення, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт в обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення дав неправильну оцінку наявним у справі доказам та допустив помилкове застосування норм закону. Стягнення судом в оскаржуваному рішенні заробітної плати на користь ОСОБА_5 за відпрацьований період за 01-03 березня 2012 року фактично є подвійним стягненням заробітної плати за один і той самий період, оскільки з матеріалів справи слідує, що цей період фактично був оплачений працівнику у розмірі встановленого окладу.

Суд, не дослідив питання порядку оплати праці перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, який діяв у відповідача у спірний період, не визначився із нормами, які регулюють порядок обчислення оплати. Суд застосував положення Постанови КМУ «Про обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» № 1266 від 26 вересня 2001 року , які не підлягають застосуванню. Відповідно до ст. 35 ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» було передбачено лише визначення КМ України порядку, а не розмірів матеріального забезпечення для оплати перших п»яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов»язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця. Тобто судом був застосований акт, який не підлягав застосуванню, що призвело до ухвалення незаконного та необгрунтованого рішення в частині стягнення оплати за період з 05 березня 2012 року по 09 березня 2012 року. Внаслідок аналогічних порушень суд необґрунтовано визначив розмір оплати за перші п»ять днів непрацездатності в період з 12 березня 2012 року по 01 червня 2012 року за рахунок підприємства в сумі 1267 гривень 80 копійок.

Також вказує, що при обчисленні розміру компенсації за невикористану відпустку були враховані виплати, які мають разовий характер і не повинні були враховуватись у загальну суму заробітної плати для обчислення середньоденної заробітної плати, а саме отримані ним кошти з червня 2011 року по травень 2012 року, у липні та жовтні 2011 року, у січні та у квітня 2012 року у розмірі 10 гривень, оскільки така виплата мала разовий характер.

При обчисленні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу було неправильно застосовано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМ України № 100, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Також судом було дано неправильне тлумачення ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України та неправильно визначено період затримки розрахунку при звільненні.

Вважає, що судом першої інстанції всупереч роз»ясненням Пленуму Верховного Суду України викладеним у Постанові № 4 від 31.03.1995 року не було обговорено питання причин пропуску строку позовної давності при зверненні позивача до суду з вимогами про стягнення моральної шкоди, що також призвело до ухвалення незаконного рішення і в цій частині. Вважає, що відлік строку на звернення до суду із позовом про стягнення моральної шкоди слід відраховувати з наступного дня після звільнення ОСОБА_5, тобто з 26 червня 2012 року, оскільки саме в цей день він міг дізнатися про порушення свого права.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає в повній мірі зазначеним вище вимогам.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що первинним документом з обліку відпрацьованого часу є табель обліку робочого часу, у якому робиться відмітка про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години. Оскільки до виплати позивачу підлягало не 5504,15 грн., а 8637,21 грн., з урахуванням фактично перерахованих відповідачем авансових виплат сума недоплачених виплат при звільненні позивача склала 8637,21 грн. - 8210,13 грн. = 427,08 грн., а тому вважає підтвердженим, що в день звільнення позивача відповідачем не було проведено повного розрахунку на вказану суму, вказана заборгованість не погашена.

Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог працівника про стягнення заборгованості по зарплаті в сумі 427,08 грн., що складає 9,5 % середньомісячного заробітку позивача, розмір спірної суми, на яку працівник мав право, частку, яку він становив у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, виходячи із принципу співмірності та пропорційності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до задоволення в частині стягнення 21120,39 грн. (222 319, 98 грн./100% * 9,5%) та моральна шкода в сумі 2 000 гривень

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу від 04 грудня 2006 року ОСОБА_5 був прийнятий на роботу у Черкаське регіональне управлінні ПАТ КБ «Приватбанк» на посаду водія-інкасатора.

11 червня 2012 року ОСОБА_5 подав заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до ст.. 38 КЗпП України. Трудову книжку просив вислати за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.178).

Наказом № Э.CS.0.0.0.0/17-30 від 21 червня 2012 року ОСОБА_5 було звільнено з посади водія - інкасатора - охоронця напрямку перерахунку та інкасації грошей 25 червня 2012 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Вказано, що в день звільнення забезпечити виплату належних йому при звільненні сум, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку в кількості 37 днів. Направити трудову книжку на адресу вказану в його заяві (т. 1 а.с.3, 176).

Відповідно до акту № 1 від 25 червня 2012 року складеного працівниками філії Черкаського ГРУ «ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 був відсутній на роботі 25 червня 2012 року (як на своєму робочому місці так і в цілому) протягом робочого дня з 08:30 год. до 17:30 год. Про наявність поважних причин його відсутності не повідомляв (т. 1 а.с.96).

25 червня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до керівника із заявою в якій просив надати йому вмотивовану інформацію на підставі чого заблоковано його картку по заробітній платі та кредитну картку (т.1 а.с.48-49).

02 березня 2012 року була порушена кримінальна справа по факту крадіжки грошових коштів з банкомату ПАТ КБ Приватбанк за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (т.1 а.с 104).

14 березня 2012 року зарплатна карта позивача була заблокована у зв'язку з відкриттям кримінального провадження і обранням йому запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

09 липня 2012 року відповідачем ОСОБА_5 надано відповідь, що проводиться службове розслідування по питанню позивача, по закінченні якого буде надано обґрунтовану відповідь.

23 листопада 2012 року ОСОБА_5 звернувся до директора Черкаського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою в якій просив надати йому належним чином завірену довідку про розмір заборгованості Черкаського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» перед ОСОБА_5, на день звільнення, а також належним чином звірений наказ від 21 червня 2012 року про звільнення. Відповідь просив направити у встановлений законом строку на поштову адресу м. Черкаси, вул. Пастерівська, 20 оф.2. Дану заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» отримало 28 листопада 2012 року, про що свідчить відмітка вхідного документа (т.1.а.с.8).

На заяву ОСОБА_5 від 23 листопада 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» 21 грудня 2012 року направив йому листа відповідно до якого, вказав, що при розрахунку при звільненні було виявлено, що ним не надано первинний листок непрацездатності для підтвердження періоду тимчасової непрацездатності. Після отримання банком первинного листка непрацездатності буде належним чином оформлено період тимчасової непрацездатності працівника та здійснено оплату відповідно до чинного законодавства (т.1 а.с. 55).

23 листопада 2012 року ОСОБА_5 звернувся до директора Черкаського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» із вимогою щодо виплати заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Дану вимогу ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав 28 листопада 2012 року про що свідчить відмітка вхідного документу (т.1 а.с.9-10).

На вимогу ОСОБА_5 від 23 листопада 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив йому 21 грудня 2012 року листа в якому вказав, що вина власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати належних при звільненні сум відсутня, оскільки невиплата коштів за період тимчасової непрацездатності обумовлена відсутністю в банку належним чином оформленого листка непрацездатності. У зв'язку з чим рекомендують у найближчий термін надати його банку (т. 1 а.с.67).

21 січня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до директора Черкаського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» із повторною заявою про отримання документів, в якій просив надати належним чином завірений наказ про його звільнення та належним чином завірену довідку про розмір заборгованості Черкаського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» перед ОСОБА_5 на день звільнення. Відповідь просив направити у встановлений законом строку на поштову адресу м. Черкаси, вул. Пастерівська, 20 оф.2. (т.1 а.с.11).

На повторну вимогу ОСОБА_5 від 21 січня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив 24 січня 2013 року лист в якому вказав, що на даний час з огляду на відсутність підтвердження виконання трудових функцій або документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність, у банку відсутні підстави для оплати, у зв'язку з чим рекомендовано надати належним чином оформленні документи (т.1 а.с.83).

19 лютого 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_5 листа, в якому вказав, що на Вашу заяву від 21 січня 2013 року повідомляю, що по суті Вашого звернення 21 грудня 2012 року банком було направлено відповіді за вих.. № 30.1.0.0/2-20121206/2026 та № 30.1.0.0/2-20121211/948. Також, повідомили, що заборгованість банку перед працівником при звільненні відсутня. Направили копію наказу про звільнення (т.1 а.с.4).

На лист ПАТ КБ «ПриватБанк» від 24 січня 2013 року ОСОБА_5 12 жовтня 2013 року направив лікарняний лист Серія АВФ № 161959 за період з 08 березня 2012 року по 11 березня 2012 року(т.1 а.с. 85-87).

На лист ОСОБА_5 від 12 жовтня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» 08 листопада 2013 року повідомив, що первинний листок тимчасової непрацездатності АВФ № 161959 до банку не надходив. Кошти за період тимчасової непрацездатності з 12 березня 2012 року за рахунок коштів підприємства та за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності нараховані, проте у зв'язку із відсутністю реквізитів, на які слід здійснити виплату, знаходяться на рахунку депонованої заробітної плати. Після надходження належним чином оформленої заяви щодо перерахування коштів на зазначені реквізити сума буде виплачена (т.1 а.с. 89).

Протоколом від 12 квітня 2013 року комісії про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності вирішено призначити допомогу по листкам непрацездатності за період з 12.03.2012 року по 21.03.2012 року, з 22.03.2012 року по 28.04.2012 року, з 29.04.2012 року по 01.06.2012 рік (а.с.39-40 т. 1)).

Після перерахунку коштів Фонду соціального страхування на депонент для видачі позивачу, 18 травня 2013 року внесено 10771,24 грн., що підтверджується розрахунковими листками ( т.1 а.с.39-40).

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

За нормами частини 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, та за нормами статті 116 КЗпП України. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював - не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а)загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Як вбачається з копій табелів за березень, квітень, травень, червень 2012 року ОСОБА_5 в березні 2012 року відпрацював три робочі дні ( з 1 по 3 березня 2012 року), а з 5 березня 2012 року по 01 червня 2012 року перебував на лікарняному (т.1 а.с. 30-33). З 05 червня 2012 року згідно табелю обліку робочого часу вказано про відсутність його на робочому місці (неробочий день).

За період роботи відповідачем перераховувалась зарплата на банківський рахунок, до березня 2012 року заборгованість по виплаті зарплати позивачу була відсутня, що підтверджується банківською випискою про рух коштів по рахунку НОМЕР_1

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент звільнення позивача до виплати йому підлягала заробітна плата за період з 1 по 3 березня 2012 року в сумі 368 гривень 04 копійки; допомога за рахунок підприємства за 3 робочі дні у період непрацездатності з 05 по 09 березня 2012 року в сумі 760 гривень 68 копійок; за 5 днів у період непрацездатності з 12 березня по 01 червня 2012 року в сумі 1267 гривень 80 копійок , а також компенсація за невикористану відпустку в сумі 6240 гривень 69 копійок, а всього підлягали виплаті кошти в загальній сумі 8637 гривень 21 копійка, що повністю відповідає наведеним в рішенні суду розрахункам.

Оскільки з урахуванням перерахованих на платіжну картку позивача коштів в березні-червні 2012 року в загальній сумі 8205 гривень 12 копійок, сума недоплачених виплат при звільненні позивача склала 427 гривень 08 копійок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що в день звільнення позивача з ним не було проведено повного розрахунку , вказана заборгованість не погашена до даного часу, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

В рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов»язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності , передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи з аналізу викладених вище норм матеріального права та враховуючи висновки викладені у вищенаведеному рішення Конституційного Суду України колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати власником або уповноваженим органом є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг свої вимог на момент припинення такого правопорушення , яким є день фактичного розрахунку. Оскільки позивачем вимога про проведення з ним остаточного розрахунку була пред»явлена відразу після звільнення, періодом протягом якого підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку є період з 03 липня 2012 року по 29 серпня 2016 року і сума яка підлягає стягненню з урахуванням часткового задоволення позовних вимог має складати 21 120 гривень 39 копійок. Зазначений висновок суду повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах № 6-837цс15 від 23 грудня 2015 року, № 6-1207цс16 від 06 липня 2016 року.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що діями відповідача останньому була завдана моральна шкода. Визначаючи розмір завданої шкоди суд правильно врахував тривалість строку не проведення розрахунку, ступінь спричинених переживань та негативні наслідки порушення відповідачем гарантованих законом трудових прав позивача.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди не були враховані роз»яснення Пленуму Верховного Суду України викладеним в Постанові № 4 від 31.03.1995 року в тій частині, що до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством застосовується трьохмісячний строк позовної давності, колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки трудові права позивача порушенні в результаті невиплати належних йому грошових коштів при звільненні, які є не виплаченими до даного часу, а тому строк позовної давності має обраховуватись з дня фактичної виплати таких сум, а не з часу, як вказує відповідач, не проведення з позивачем розрахунку, а саме з 26 червня 2012 року. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати власником або уповноваженим органом є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг свої вимог на момент припинення такого правопорушення, тобто на момент фактичного розрахунку з якого і має обчислюватись строк позовної давності на який вказує відповідач.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку наявним у справі доказам та прийшов до помилкового висновку про невиплату позивачеві заробітної плати за період з 1 по 3 березня 2012 року, яка фактично була виплачена в березні 2012 року в сумі 2576 гривень 40 копійок, тобто за 21 робочий день березня колегія суддів також не може взяти до уваги, оскільки як вбачається з наданих розрахункових листків за березень 2012 року після відрахувань обов»язкових платежів позивачу було перераховано за повний робочий місяць сума менша ніж відрахована за дні непрацездатності за той же березень 2012 року. Інші дані про перерахування вказаних коштів за ці робочі дні на рахунок позивача в матеріалах справи відсутні, представник відповідача також не зміг пояснити в який час вказані суми були перераховані позивачу, що на думку колегії повністю спростовує позицію апелянта про подвійне нарахування коштів за вказаний період.

Колегія суддів також не може прийняти до уваги твердження викладені в апеляційній скарзі щодо ухвалення судом першої інстанції незаконного та необгрунтованого рішення в частині нарахування оплати за період з 05 березня 2012 року по 09 березня 2012 року та в частині нарахування оплати за перші п»ять днів непрацездатності в період з 12 березня 2012 року по 01 червня 2012 року за рахунок підприємства в сумі 1267 гривень 80 копійок, оскільки саме такий порядок нарахування встановлений Порядком обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26 вересня 2001 року, що також спростовує твердження викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності у КМ України повноважень встановлення обов»язкових розмірів оплати днів тимчасової непрацездатності застрахованих осіб для суб»єктів господарювання приватної форми власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що при обчисленні розміру компенсації за невикористану відпустку судом були неправильно враховані виплати, які мають разовий характер і не повинні були враховуватись у загальну суму заробітної плати для обчислення середньоденної заробітної плати, а саме отримані ним кошти з червня 2011 року по травень 2012 року, у липні та жовтні 2011 року, у січні та у квітня 2012 року у розмірі 10 гривень, оскільки така виплата мала разовий характер, колегія також не може прийняти до уваги, оскільки із розрахункових листків ОСОБА_5 не вбачається, що вказані суми мали разовий характер, а в довідці про розмір заробітної плати за вказаний період вказані суми як одноразові виплати взагалі не визначені. Колегія суддів також не може прийняти до уваги твердження апелянта про неправильне застосування судом при обчисленні розміру компенсації за невикористану відпустку положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, оскільки відповідно до вказаного Порядку розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористану відпустку є останні 12 календарних місяців (без урахування святкових та неробочих днів), які передують місяцю нарахування компенсації.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати в редакції від 29 липня 2015 року, затвердженого Постановою КМ України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні )дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Твердження викладені в апеляційній скарзі про те, що при обчисленні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу було неправильно застосовано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМ України № 100, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки дане спростовується матеріалами справи. При обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходив із середньоденної заробітної плати позивача обрахованої виходячи із нарахованої заробітної плати за фактично відпрацьовані днів за останні два місяці, що повністю відповідає положенням пункту 8 Порядку. Позиція ПАТ КБ «ПриватБанку» викладена в апеляційній скарзі про те, що обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку було здійснено не за робочі дні, а за місяці затримки розрахунку, що на їх думку не відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, то така позиція є помилковою та такою, що спростовується положеннями ст. 117 КЗпП України, якою передбачено виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, тобто саме за календарні дні, а не за робочі дні, як вказує апелянт. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, на порушення якого посилається останній, також вказано що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. В даному випадку чинним законодавством (ст. 117 КЗпП України) передбачено нарахування саме за календарні дні затримки розрахунку, а не робочі.

Твердження представника ПАТ КБ «ПриватБанку» про те, що судом було дано неправильне тлумачення деяких норм КЗпП України, то вони є надуманими та не заслуговують на увагу.

Щодо позиції Банку про неправильне визначення судом першої інстанції періоду затримки розрахунку при звільненні, то вказаний період відповідно до положень ст. 117 КЗпП України визначається днем фактичного розрахунку, однак суд виходив з позовних вимог позивача, що не суперечить положенням ст. 13 ЦПК України, якою передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування даного рішення, а доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді Н.І. Гончар

В.Д. Храпко

В.І. Ювшин

Повний текст постанови складений 16 липня 2018 року.