Постанова № 75310777, 10.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/8985/17 Головуючий у І інстанції Журавський В. В.Провадження № 22-ц/780/2422/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 38 10.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року м. Київ

Справа №359/8985/17

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Журби С.О.

Олійника В.І.

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач - ОСОБА_4 (апелянт),

відповідачі - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Журавського В.В. від 02 квітня 2018 року (повний текст рішення складено 12 квітня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Бориспільська районна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, надання права на спадкування, визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 у період з 2006 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3, надати їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7, визнати за нею право власності на 1/3 частину від 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,5000 га, що знаходиться за тією ж адресою визнати за нею право власності на ? частину об'єкту незавершеного будівництвом спірного житлового будинку, як право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю.

Стверджувала, що в період з 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу і вели спільне господарство з ним. Вона також здійснила поховання ОСОБА_7 за власний рахунок.

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцями другої черги за законом після смерті ОСОБА_7 є його рідні брат ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_6, які у встановленому законом порядку звернулись до нотаріуса відповідно з заявою про прийняття спадщини та з заявою про відмову від прийняття спадщини.

Вказала на те, що ОСОБА_7 за життя перебував на обліку в Вороньківській дільничній лікарні та у зв'язку з хронічними захворюваннями проходив лікування в стаціонарі, потребував постійного догляду, дотримання дієти, відвідування лікаря, та інший необхідний догляд. У зв'язку з цим, просила надати їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2018 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 2006 року по день смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Позивач не погодилася з вказаним рішенням суду в частині відмови в позові та з врахуванням уточнення просила рішення суду в частині відмови їй у визнанні права власності на ? частину об'єкту незавершеного будівництвом спірного житлового будинку, як права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Вважала вказане рішення, таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків викладених в рішенні суду, обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі судове рішення не оскаржили та відзиву на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджало перегляду рішення суду першої інстанції.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржено, а тому апеляційним судом не переглядалося.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. ч. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, наведеним вимогам в оскаржуваній частині рішення суду не відповідає.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджується таке.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7

ОСОБА_7 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 червня 2007 року.

З довідки КП Бориспільської районної ради Бориспільського районного «Бюро технічної інвентаризації» від 01 листопада 2017 року про технічні показники нерухомого майна, що розташовується в АДРЕСА_1, встановлено, що у 2009 році ОСОБА_7 самочинно розпочав будівництво житлового будинку після повного знесення старого житлового будинку, самочинно збудував сарай та тамбур.

Вказана обставина також підтверджена показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні.

З довідок, виданих Вороньківською сільською радою Бориспільського району, вбачається, що ОСОБА_4 дійсно проживала з 2006 року разом з ОСОБА_7 по день його смерті за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_4 разом з ОСОБА_7 вели спільне господарство, зокрема обробляли землю та утримували підсобне господарство.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволені вимог щодо визнання права на ? частину об'єкту незавершеного будівництвом будинку районний суд виходив з того, що доводи позивача, про те, що вона брала участь у витратах, пов'язаних з будівництвом будинку (об'єкту незавершеного будівництва) по АДРЕСА_1, а також те, що саме завдяки її особистій праці разом з ОСОБА_7 було здійснено будівництво зазначеного будинку свого підтвердження не знайшли.

Разом з тим, з наведеним висновком суду колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України, в редакції якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року (справа №6-2253цс15). Правильно встановивши факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з 2006 року по день смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, суд першої інстанцій вимог глави 8 СК України щодо презумпції права спільної сумісної власності подружжя не врахував, тому рішення суду, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України через неправильне застосування судом норм матеріального права слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в наведеній частині. Крім того, обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2018 року в частині відмови у задоволені позову щодо визнання права на ? частину об'єкту незавершеного будівництвом будинку скасувати.

Ухвалити по справі в цій частині нове судове рішення.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину об'єкту незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

С.О. Журба,

В.І.Олійник