Ухвала суду № 75310572, 09.07.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/7653/18

Провадження № 2-о/520/348/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2018 року

Київський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Луняченка В.О.,

за участі секретаря Нефедової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Київського районного у місті ОСОБА_2 відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

20.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити факт, що він є неодруженим, шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 є розірваним та в іншому шлюбі він не перебуває.

До судового засідання, заявник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, діючий на підставі довіреності, надали до суду заяву в якій вимоги щодо встановлення юридичного факту підтримали в повному обсязі, заяву просять задовольнити та розглядати справу за їх відсутністю.

Представник заінтересованої особи Київського районного у місті ОСОБА_2 відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області в судове засідання не з’явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, та дослідивши письмові докази, суд вважає необхідним задовольнити вимоги заявника з наступних підстав.

Так судом встановлено наступне.

ОСОБА_1, перебував у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 з 01.02.1992 року (актовий запис №92), що був зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька по справі №2-692 від 09.03.2010 року шлюб було розірвано.

24.06.2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області було внесено актовий запис №271 від 24.06.2010 року про розірвання шлюбу.

На даний час ОСОБА_1 є неодруженим, маючи намір одружитися з громадянкою України ОСОБА_4, останній звернувся до відділу РАЦС з метою подачі відповідної заяви, однак отримав відмову з причини того, що відсутні відомостей про реєстрацію розірвання шлюбу з ОСОБА_3 у паспорті громадянина України.

Однак згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 15.06.2018 року за №00020370528 вбачається, що внесено відомості до реєстру про розірвання шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 на підставі рішення Кіровського районного суду м.Донецьку за №2-692 від 09.03.2010 року.

Встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідне заявнику для державної реєстрації факту розірвання шлюбу, оскільки рішення Кіровського районного суду м.Донецька по справі №2-692 від 09.03.2010 року відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а іншим чином підтвердити дійсний факт заявник не має змоги зареєструвати вказаний документ належним чином не має можливості, у зв’язку з тим, що м.Донецьк є окупованою територією України, відповідно до с.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Як передбачено ч.ч.2-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України, рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган державної реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про розірвання шлюбу, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів розірвання шлюбу особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Судом також встановлено, що заявником вичерпані можливості для отримання свідоцтва про розірвання шлюбу, окрім як звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 263-265, 293, 315, 317, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1) за участю заінтересованої особи Київського районного у місті ОСОБА_2 відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області ( м.Одеса, вул. Інглезі, 5) про встановлення факту, що має юридичне значення- задовольнити.

Встановити факт розірвання шлюбу з 09.03.2010 року укладеного між ОСОБА_1 Гаррійовчием ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 01.02.1992 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області , актовий запис №92, який розірваний рішенням Кіровського районного суду м.Донецька №2-692 від 09.03.2010 року ( номер актового запису про розірвання шлюбу 271, дата складання 24.06.2010р.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Луняченко В. О.