Постанова № 75309277, 26.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4635/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/783/3049/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Бохонко Е.Р.

З участю: сторін по справі та їх представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, з участю третіх осіб Третьої Львівської державної нотаріальної контори, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в особі відділу у справах дітей, про визнання заповіту недійсним,-

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач та її представник ОСОБА_2 В апеляційній скарзі зазначають, що позивач не погоджується з рішенням, вважає його незаконними та необґрунтованим. Стверджує, складений 19 серпня 2008 року ОСОБА_6 заповіт на ім'я ОСОБА_5 є недійсним з тих підстав, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі. Розглядаючи справу, суд не витребував докази, які підтверджують те, що ОСОБА_6 хворів алкоголізмом з 1997 року, часто перебував у запоях, неодноразово перебував в реанімації та на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні та числився на обліку в наркологічному диспансері. Не взято до уваги покази свідків, які підтвердили, що заповідач часто не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Звертає увагу, що суд не дав оцінки поясненням позивача про вплив матері ОСОБА_6 на рішення про складення заповіту на ОСОБА_5 Про те, що заповідач не мав вільного виявлення на укладення даного заповіту свідчить також договір дарування ? частини квартири своїй дружині. Відкриваючи спадкову справу, нотаріус не врахувала, що ? квартири належить їй на підставі договору купівлі продажу згідно з ст.60 СК України, а друга частина належить їй на підставі договору дарування. Суд не врахував наведені факти та обставини при ухваленні рішення, чим допустив порушення процесуального та матеріального права, а тому безпідставно відмовив у позові про визнання заповіту недійсним. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_3, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_6 був чоловіком позивача ОСОБА_4 та дядьком відповідача ОСОБА_5

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 24.07.2015 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року у віці 58 років (а.с.4).

19 серпня 2008 року державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 було посвідчено заповіт, який зареєстрований в реєстрі за № 4-2161, відповідно до якого ОСОБА_6 розпорядився на випадок своєї смерті та все своє майно заповів відповідачу по справі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Позивач по справі ОСОБА_4 у позовній заяві, яку уточнила вважає, що заповіт не відповідав волі заповідача ОСОБА_6, який внаслідок тяжкого захворювання в цей момент часу не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.

Відповідно до ст.203 ч.3 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У ч.1 ст.225 ЦК прописано, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті-за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 215 ч.1 ЦК не знайшов підстав для задоволення позову.

На підставі зібраних по справі доказів, пояснень свідків не встановлено, що ОСОБА_6 не міг розуміти значення своїх дій при складанні заповіту 19 серпня 2008 року на користь племінника ОСОБА_5

Доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що заповідач ОСОБА_6 хворів алкоголізмом, часто перебував на лікуванні з приводу цього захворювання не знайшли свого підтвердження, що такий через зловживання алкоголізмом не розумів чи не міг розуміти значення своїх дій. ОСОБА_6 при житті не визнавався неосудним, був людиною працездатного віку.

У доводах апеляційної скарги позивач ОСОБА_4 посилається на те, що мати ОСОБА_6 при житті постійно наполягала на тому, що він повинен зробити вагомий подарунок своєму похреснику, тобто ОСОБА_5 та внаслідок тиску матері ОСОБА_6 склав заповіт, через що дуже часто замислювався над своїми діями чи не є вони помилкові.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 був дієздатним, особисто був у нотаріуса, нотаріус не побачила у заповідача заповіту вагань чи сумнівів з приводу його волевиявлення, яке було обдумане, заповідач наполягав на вчиненні заповіту, відтак вважати такий заповіт недійсним у суду немає підстав.

Згідно роз»ясень п.18 постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров»я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У статті 81 ЦПК України значиться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У частині 6 названої вище статті зазначається, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували фізичний чи психологічний тиск на заповідача заповіту ОСОБА_6, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.

Згідно ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування законного рішення.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 391 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389, 391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 06 липня 2018 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

Т.І.Приколота