Рішення № 75305871, 05.07.2018, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 327/110/17

Провадження № 2/327/3/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.07.2018 року смт. Розівка

Розівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Завіновської А.П.

при секретарях судового засідання – Захаренко А.В., Пригінської О.В.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача - адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції (дистанційного судового провадження) цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в:

у березні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник ЗАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду із наведеним вище позовом до ОСОБА_2, в обґрунтування якого, з урахуванням уточнень, зазначав наступне.

02.06.2006 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 шляхом підписання заяви уклали договір № б/н, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 8000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік (відсотки в подальшому змінювались згідно до умов кредитування), на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит, водночас відповідач порушив умови Договору і має прострочену заборгованість станом на 28.02.2017 року в сумі 175 258, 53 грн., яка склалась із заборгованості за кредитом – 13 636, 48 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом – 157 431, 26 грн., заборгованості за пенею та комісією – 4 190, 79 грн.

Відповідач в добровільному порядку не вжив заходів щодо погашення заборгованості, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Водночас, посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення усієї суми заборгованості, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором б/н від 02.06.2006 року станом на 28.02.2017 року в сумі 105 636, 48 грн., а саме заборгованість за кредитом – 13 636, 48 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом – 92 000, 00 грн., і суму понесених судових витрат у розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору б/н від 02.06.2006 року, в обґрунтування якого зазначав наступне.

Відповідно до кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надав йому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Разом з тим, при укладанні кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» порушив вимоги ст. ст. 3, 6, 13, 192, 203, 215, 227, 533, 627, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 1, 11, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», та ввів його в оману, оскільки не виконав з ним переддоговірну роботу, не надав інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, ціну, не повідомив у письмовій формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі його зобов’язаннями, як споживача, порушив принцип рівності сторін договору, учасником якого він є як споживач та обмежив його право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про кредит. На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив визнати спірний кредитний договір б/н від 02.06.2006 року недійсним.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності за первісним позовом, посилаючись на те, що кінцевий термін повернення кредиту відповідно до строку дії картки закінчився у червня 2013 року, останній платіж за вказаним договором ним здійснено 28.05.2013 року, а тому на час звернення позивача до суду – 24.03.2017 року, сплинув передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності. З огляду на вказане, просив відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв’язку із пропуском строку позовної давності.

У запереченнях на зустрічну позовну заяву, повноважний представник позивача за первісним позовом просив відмовити у задоволенні зустрічного позову з підстав того, що відповідачем помилково визначено природу спірного договору, оскільки останній згідно до норм чинного законодавства віднесено до договорів приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України, а не до споживчого кредиту, а також відсутності правових наслідків застосування ст. 230 ЦК України в частині недійсності спірного договору, через відсутність ознак омани зі сторони позивача. Крім того, вказував на наявність підстав про відмову у зустрічному позові, зокрема через сплив строків позовної давності, т.я. кредитний договір було укладено у 2006 році, а із зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду лише у 2017 році.

Ухвалою судді Розівського районного суду Запорізької області від 11.04.2017 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 37 т. 1).

Ухвалою Розівського районного суду Запорізької області від 09.08.2017 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору та його об’єднано в одне провадження із первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 151 т.1).

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року.

Відповідно до п.п. 9 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1, первісний позов підтримала та просила його задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити, зокрема і через сплив строків позовної давності.

Відповідач та його представник за первісним позовом у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні первісного позову, у т.ч. через сплив строків позовної давності, а зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши учасників справи, дослідивши надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень докази, суд доходить висновку, що у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору слід відмовити з наступних підстав.

Як визначено в статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту передбачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 стаття 638 ЦК України).

Під час судового розгляду наведеної цивільної справи судом встановлено наступне.

Згідно до змісту первісного позову з урахуванням уточнень до нього, 02.06.2006 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 шляхом підписання заяви уклали договір № б/н, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік (відсотки в подальшому змінювались згідно до умов кредитування), на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом останнього у його заяві.

Водночас, виходячи зі змісту заяви від 02.06.2006 року, ОСОБА_2 погодився, на те, що Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 15 зв. ст. т. 1).

Відповідно до пункту 2 Умов та правил надання банківських послуг, долучених до позову, договір про надання банківських послуг складається з наступних елементів: заяви, пам’ятки клієнта, наведених Умов та тарифів (а.с. 16 т. 1).

З урахуванням того, що надані представником позивача докази щодо складових укладеного кредитного договору містили розбіжності, судом було задоволено клопотання представника відповідача та згідно до ухвали суду від 07.06.2017 року витребувано докази щодо умов кредитування ОСОБА_2 (а.с. 84 т. 1).

З наданих на виконання ухвали суду представником позивача доказів, вбачається, що наказом № С-89 від 24.05.2005 року було запроваджено спрощену форму укладення договору про надання банківських послуг, яка зокрема складалась із Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. т. 135-136).

Згідно до наказу № С-169 від 23.08.2006 року було внесено зміни до форми договору про надання банківських послуг, яка вже складалась, зокрема із Умов та правил надання банківських послуг та пам’ятки клієнта (а.с. 137-139 т. 1).

Крім того, представником позивача було надано завірені примірники Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, затверджених наказом № С-89 від 24.05.2005 року, а також Умови та правила надання банківських послуг, останні з яких були долучені до позовної заяви, і які, як підтвердив в судовому засіданні представник позивача, і були складовою укладеного між Банком та ОСОБА_2 кредитного договору від 02.06.2006 року (а.с. 129-134, 140-143 т. 1).

Водночас, Умови та правила надання банківських послуг, які долучені до позову, були затверджені 23.08.2006 року, тобто вже після укладення кредитного договору від 02.06.2006 року, і навіть за своєю назвою різняться від тих складових спірного договору, що зазначені у заяві ОСОБА_2 (Умови надання банківських послуг та Правила користування платіжною карткою), що викликає сумніви стосовно того, що саме ці Умови були складовою спірного кредитного договору. Крім того, згідно до п. 2 цих Умов однією із складових договору про надання банківських послуг визначена пам’ятка клієнта, разом з тим, у заяві ОСОБА_2 посилання на неї відсутнє, що в своє чергу ще раз ставить під сумнів належності цих Умов до спірного договору.

Таким чином, беззаперечно встановити, які саме Умови, чи то Умови надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою від 24.05.2005 року, що більш ймовірно, чи то Умови та правила надання банківських послуг від 23.08.2006 року, були однією із складових спірного кредитного договору, не видалось можливим, як і факт того, з якими саме Умовами був ознайомлений ОСОБА_2, враховуючи, що їх копію згідно до його заяви від 02.06.2006 року він не отримував і їх не підписував.

За таких обставин, суд доходить висновку, що представником позивача не доведено факт того, що саме долучені до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг були складовою спірного договору.

Крім того, не було долучено до позовної заяви та надано під час судового розгляду справи представником позивача і Тарифів банку, які були чинними на час укладення договору, і які також є його складовою.

При цьому, на виконання тієї ж ухвали суду про витребування доказів, а саме Тарифів, які діяли на час укладення договору, представником позивача замість останніх, було надано: наказ СП-2012-6993080 від 26.10.2012 року «Про закриття функціонування тарифного плану «30 днів» по картам «Універсальна», наказ СП-2014-6915682 від 18.08.2014 року «Про важливі зміни в процедурі оформлення і тарифах по кредитним картам у ПриватБанкі (Україна, Грузія) і А-Банкі (із поміткою про їх скасування згідно до наказу СП-2015-6530356 від 05.02.2015 року), наказ СП-2015-6552838 від 18.02.2015 року «Про актуалізацію тарифів по картам «Універсальна», «Універсальна GOLD», карті Юніора і елітним картам, в яких зазначені дані, які вже мали місце після укладення договору 02.06.2006 року (а.с. 111-115, 116-119, 120-125 т. 1).

В подальшому представником позивача все ж таки було надано Витяг з Тарифів по картам «Універсальна», «Універсальна Contract» та «Універсальна ГОЛД», але ж і він стосувався даних не на час укладення договору (а.с. 116-117 т. 2).

Тобто, представником позивача не було надано суду Тарифів банку, які були складовою кредитного договору від 02.06.2006 року, а тому визначитись, з яким саме документом був ознайомлений ОСОБА_2, неможливо, з огляду на що, суд знаходить і ці обставини недоведеними.

Окрім цього, під час судового розгляду цивільної справи, представником позивача на підтвердження своїх аргументів щодо необґрунтованості зустрічного позову ОСОБА_2, до заперечень було додано анкету-заяву від 26.11.2010 року про приєднання останнього до нових Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року.

Виходячи з пояснень представника позивача в судовому засіданні, 26.11.2010 року ОСОБА_2 у відділенні Банку отримав нову картку, в рамках кредитного договору від 02.06.2006 року, у зв’язку із закінченням терміну дії попередньої, при цьому картрахунок за вказаним договором не закривався, а нова картка була видана під тим же самим номером. Внаслідок цих обставин, для підтвердження ідентифікації особистості відповідача, 26.11.2010 року було заповнено анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанкі, згідно до якої відповідач ОСОБА_2 пройшов ідентифікацію с паспортом. При цьому, представник позивача заперечував факт наявності укладення між сторонами нового договору, незважаючи на те, що ОСОБА_2 приєднався до нових Умов та правил надання банківських послуг.

Водночас, суд не може погодитись з доводами представника позивача стосовно того, що в даному випадку мала місце лише ідентифікація особистості відповідача.

Так, при заповненні анкети-заяви від 26.11.2010 року, ОСОБА_2 приєднався взагалі до нових Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року. Крім того, при заповненні заяви від 02.06.2006 року відповідач пройшов ідентифікацію у банку.

Згідно з підпунктом 2.2. пункту 2 Постанови Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», чинної на час виникнення спірних правовідносин, ідентифікація клієнта не є обов'язковою, якщо клієнт уже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України.

Таким чином, оскільки відповідач підписуючи заяву від 02.06.2006 року пройшов ідентифікацію у банку, повторне заповнення будь-яких анкет-заяв не вимагалось (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 18.04.2018 року у справі № 61-161св17).

Крім того, суд критично розцінює аргументи представника позивача про те, що ОСОБА_2 був належним чином обізнаний про умови кредитування, зокрема про відсоткову ставку за користування кредитом, порядок та строки внесення щомісячних платежів, про що, зокрема свідчить форма, яка є додатком до договору.

Так із заяви ОСОБА_2 (первісного договору від 02.06.2006 року) вбачається, що дані про базову відсоткову ставку в ній відсутні (а.с. 15 зв. ст. т. 1). Форма ж, на яку посилався представник позивача, як на додаток до заяви ОСОБА_2, в якій визначено кредитний ліміт в сумі 8 000 грн., базову відсоткову ставку у розмірі 3 % на місяць з розрахунку 360 днів на рік, порядок погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості, не містить підпису ОСОБА_2, і взагалі викликає сумніви щодо її юридичної природи (а.с. 216 т. 1).

Також представником позивача було надано наказ СП-2014-6635230 від 02.04.2014 року «Про внесення змін до тарифів по картам «Універсальна», «Універсальна GOLD» і карті Юніора» щодо розміру обов’язкового щомісячного платежу для ПриватБанку (Україна) та А-Банку, але дані цього наказу стосуються не того періоду часу коли ОСОБА_2 було заповнено первісну заяву від 02.06.2006 року. Крім того, вказаний наказ, згідно до примітки до нього, був скасований наказом СП-2015-6530356 від 05.02.2015 року (а.с. 114-115 т. 2).

Окрім цього, суд також вважає необхідним зауважити, що і надані представником позивача, знову ж таки на виконання ухвали суду про витребування доказів, дані стосовно належного повідомлення ОСОБА_2 про зміну відсоткової ставки з 01.01.2013 року, 01.09.2014 року та 01.04.2015 року, не містять даних про отримання ним цих повідомлень, та взагалі направлені не на той номер телефону, який був зазначений останнім вже після заповнення нової анкети-заяви від 26.11.2010 року (а.с. 126-128, 164 т.1).

Згідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини 2 статті 78 ЦПК України).

Згідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частини 1 статті 80 ЦПК України).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких умов, суд доходить висновку, що представником позивача не було надано суду належних, достовірних і допустимих доказів щодо усіх складових спірного кредитного договору від 02.06.2006 року, а його процесуальна поведінка, за якої останнім надавались докази на підтвердження кредитних відносин з ОСОБА_2 фактично лише за ухвалою суду про витребування доказів, свідчить про самоусунення від доведення обставин, на які він посилався як на підтвердження позовних вимог.

При цьому, доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 знав про умови кредитування, оскільки користувався коштами наданими йому Банком та вносив відповідні платежі протягом певного часу, за відсутності надання суду належних та допустимих доказів щодо умов кредитування, тобто укладення спірного договору, за наявності невизнання відповідачем позову, не можуть свідчити про доведеність перед судом кредитних правовідносин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 02.06.2006 року.

Враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, через ненадання суду належних та допустимих доказів, на підтвердження укладення кредитного договору б/н від 02.06.2006 року, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності відмовити.

Водночас, не вбачає суд і правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору б/н від 02.06.2006 року недійсним, з наступних обставин.

Частиною 3 статті 1054 ЦК України передбачено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Пунктом 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Разом з тим, як було встановлено судом, ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 грошові кошти, що не заперечувалось сторонами, у виді встановленого ліміту на платіжну карту, а тому їх правова природа вказувала на наявність договору в розумінні ст. 634 ЦК України, а не споживчого кредиту, як помилково вважав ОСОБА_2

Таким чином, оскільки сторони є вільними у виборі способу захисту своїх прав та інтересів, а у первісному позові було відмовлено саме через ненадання суду належних і допустимих доказів щодо складових кредитного договору від 02.06.2006 року, в даному випадку, на переконання суду, посилання ОСОБА_2 за зустрічним позовом на порушення зі сторони ПАТ КБ «ПриватБанк» саме положень Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

За таких умов, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 через невідповідність зазначених у ньому обставин їх юридичній кваліфікації, а тому у задоволенні порушеного представником позивача у запереченнях клопотання про застосування строків позовної давності за зустрічним позовом ОСОБА_2, вважає необхідним відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд відмовляє первісному позивачу в стягненні з відповідача суми судового збору, у зв’язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 256, 257, 259-261, 267, 530, 610-612, 625, 629, 634, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 141, 211, 212, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, (в редакції від 03.10.2017 року), Перехідними положеннями до ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції, – Розівський районний суд Запорізької області шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А.П. Завіновська