Постанова № 75303936, 12.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/439/2018(м)

223/779/14-ц

Категорія 48 Головуючий у 1-й інстанції Дочинець С.І.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

12 липня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Биліни Т.І., Баркова В.М.,

секретар - Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про виключення майна з розподілу, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільно нажитого майна за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_3, та апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області, ухвалене 22 березня 2018 року у місті Вугледар Донецької області -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Неодноразово змінювала підстави та предмет позову, вимоги позову та склад учасників, залучених до розгляду даної цивільної справи.

За останньою редакцією позовних вимог від 29.11.2017 року, ОСОБА_2 вимоги мотивовано тим, що з 08 березня 2007 року вона з відповідачем ОСОБА_3 почали проживати разом однією сім'єю у батьків позивачки за адресою: АДРЕСА_1.

В травні 2007 року позивач вже була вагітною їх спільною дитиною, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже мешкали разом як чоловік та дружина, батьки ОСОБА_2 допомогли сторонам побудувати та відкрити магазин дитячих товарів. 15.05.2007 року був оформлений договір купівлі-продажу житлового приміщення квартири АДРЕСА_2, покупцем визначено ОСОБА_3, але гроші на купівлю зазначеної квартири надані батьками сторін.

Відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.06.2007 року. Сторони зареєстрували шлюб 01.09.2007 року, на весілля батьки ОСОБА_3 прилюдно подарували сторонам квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, а батьки позивача подарували меблі в нову квартиру та гроші на ремонт. Після реєстрації шлюбу батьки позивачки надавали гроші на проведення ремонтних робіт у вищезазначеній квартирі, а також на будівельні та ремонтні роботи в майбутньому магазині. Побутову техніку сторони придбали в кредит. В зазначеній квартирі на час звернення до суду залишились речі, перелік яких визначено в позовній заяві.

Окрім того, позивач зазначає, що речі, які їй були подаровані, є її особистою власністю, а також дитячі іграшки, речі, меблі, придбані особисто для дитини, і мають бути виключені із переліку спільного майна.

На початку 2009 року сторонами було прийнято рішення про переведення квартири АДРЕСА_2 в нежитлове приміщення. Позивач вважає, що магазин «ІНФОРМАЦІЯ_4» є спільною сумісною власністю подружжя. Станом на 14.11.2014 року в магазині було наявне майно на суму 507203,25 гривень. Однак, відповідач самовільно розпорядився часткою товару та на момент проведення опису майна, станом на 15.12.2014 року товару залишилось на суму 301247,00 гривень. В магазині також залишилось торгівельне обладнання на суму 25205,00 гривень і позивач вважає, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає розподілу.

У 2012 році сторонами було придбано автомобіль MERSEDES BENZ VITO 109 CDI 2007 року випуску, право власності на який було зареєстровано за відповідачем.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_2 просить суд: встановити факт проживання сторін однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з 08.03.2007 року по 31.08.2007 року; визнати майном спільної сумісної власності, набуте ними за час спільного проживання, як жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю у зареєстрованому шлюбі: нежитлове приміщення магазин дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_19; автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску; товар «дитячий одяг», наявне в нежитловому приміщенні магазині дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» по АДРЕСА_20 на загальну суму 301247,00 грн. відповідно акту опису майна № 45717870 від 15.12.2014 р.; торгівельне обладнання (меблі), наявне в нежитловому приміщенні магазині дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4», що складається (стіл, дві тумби вбудовані в стіл світло - оріхового кольору, чотири вітрини зі скляними полицями, три стелажі під книги, два кутових стелажі з полицями та чотирма тумбами для складання товару, один стелаж з двома тумбами-шухлядками, один великий стелаж з двома видвіжними шухлядками) на загальну суму 25 205,00 грн., ролети 4 шт. на загальну суму 1600,00 грн, жалюзі 4 шт. на загальну суму 800,00 грн.; меблі, речі, побутова техніка, сантехніка, наявне у ОСОБА_3 в житловому приміщенні у квартирі АДРЕСА_4 (відповідно переліку) на загальну суму 59 486,00грн.; меблі, речі, побутова техніка, наявне у ОСОБА_2 в житловому приміщенні квартирі АДРЕСА_21 (відповідно переліку визначеному в позові) на загальну суму 49862, 00грн.

Розподілити майно спільної сумісної власності подружжя:

- виділити ОСОБА_2 у власність та визнати за нею право власності на 1/2 частки нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_22 автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 GDI, 2007 року випуску, вартістю 49400,00 гривень., визнавши за нею право власності на нього; торгівельне обладнання, (меблі), наявне в нежитловому приміщенні магазині дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» (стіл, дві тумби, вбудовані в стіл світло оріхового кольору, чотири вітрини зі скляними полицями, три стелажі під книги, два кутових стелажі з полицями та чотирма тумбами для складання товару, один стелаж з двома тумбами-шухлядками, один великий стелаж з двома видвіжними шухлядками) на загальну суму 25205,00 грн., визнавши за нею право власності на торгівельне обладнання; вішак «Меридіан»; стілець «лесенка»; морозильна камера «Vestfrost cool experts»; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB», цифровий фотоапарат «SONY»; одна шафа-купе «Соло»; сушка для білизни; роутер; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; телевізор «LG»; один стіл та чотири стільці; витяжка «Best»; плита газова «Gorenie»; водонагріваючий бак «Gorenie»; умивальник «Мойдодир»; пральна машина «LG F1223 ND»; ноутбук «Asus Х550С», бездротова мишка, флеш пам'ять; три люстри; два світильника; перфоратор. Визнати за позивачем право власності на вказане майно на суму 124467,00 гривень.

- виділити у власність ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4»; товар «дитячий одяг», наявне в нежитловому приміщенні магазині «ІНФОРМАЦІЯ_4» загальною сумою 301247,00 гривень, ролети 4 шт., жалюзі 4 шт.; корпусні меблі «Неаполь» виробництво «ІНФОРМАЦІЯ_7»; праска: «Philips»; відеокамера; одна шафа-купе «Соло»; ліжко «Глорія» виробництво «Модуль люкс» м. Дніпропетровськ; матрац на ліжко розміром 2000х1600; тумба «Секрет»; роутер; фритюрниця; кахельна плитка у туалетній кімнаті; унітаз; ванна; змішувачі води у ванній кімнаті; ноутбук «Hewlett Packard dv6-1205er», сумка, флеш пам'ять 8GB; маленький нетбук «Acer», сумка, бездротова мишка «Logitech»; метало пластикові вікна та склопакет балкону, міжкімнатні двері у кількості 5 штук; лінолеум на підлозі 70 кв.м.; пластикові панелі для оздоблення поверхонь балкону; мангал та шампура; насос водяний; кондиціонер «Мідеа». Визнати за ним право власності на вказане майно на суму 363133,00 гривень, стягнути з відповідача на користь позивача 119333,00 гривень, в рахунок компенсації її частки у майні спільної сумісної власності, стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача 25800,00 гривень.

Просила виключити з переліку спільного майна подружжя, майно, що належить особисто позивачці та було придбане для дитини: м'які меблі: диван, два крісла, пуфик (придбані в магазині «імперія меблів» м. Донецьк); картина «Ірис»; прасувальна дошка; цифровий фотоапарат «Panasonic DMC-LS80EE-P»; ковдра «квіти», придбана у магазині «ШАХТАР» м. Вугледар; картина «Перше побачення» та картина «Ромашки»; ковдра «мала квітка»; новорічні іграшки; комод МДФ «Дебют» дитячий; комод дитячий пластиковий; ковдра овальна; компонентна система караоке «Samsung МАХ-KD»; пилосос «Samsung VC-C6570»; меблі кухня «Береста»; дитячій акумуляторний квадроцикл; дитячій акумуляторний джип; мікрохвильова піч «Panasonic NN-ST 556W»; дитячі санчата; DVD програвач; диван дитячій «Султан»; шафа - купе вбудована червоного кольору із дзеркалами.

Батьки відповідача за первісним позовом - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про виключення майна з поділу майна подружжя. Вказували, що ОСОБА_2 до переліку майна, яке підлягає розподілу, включила майно, що не належить подружжю, а саме: шкаф-купе «Соло» 2 шт.; ліжко «Глорія»; тумба «Секрет»; матрац «Хелена». Окрім того, ОСОБА_2 в позові просить суд виділити у власність ОСОБА_3 лінолеум, вікна, кахельну плитку, змішувач, унітаз, міжкімнатні двері, ванну, склопакети на балконі, плиту газову, витяжку, шафу-купе, умивальник, люстри 3 шт., світильники 2 шт., бак водонагрівальний, які є власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Тому позивачі просять суд виключити з переліку майна, яке ввійшло до переліку спільної сумісної власності подружжя вищевказане майно, визнавши за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на зазначене майно.

ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про розподіл сумісно нажитого майна. Не погоджуючись із переліком майна, що підлягає поділу на думку ОСОБА_2, ОСОБА_3 просить суд визнати спільною сумісною власністю подружжя: м'які меблі (диван, два крісла, пуфик), картину «Ірис», прасувальну дошку, цифровий фотоапарат «Panasonic DMC-LS80EE-P», килим «Квіти», картина «Перше побачення» та картина «Ромашки», килим «Мала квітка», комод МДФ «Дебют», килим овальний, міні кімнатна система караоке «Samsung МАХ-KD», пилосос «Samsung VC-C6570», кухня «Береста», мікрохвильова піч «Panasonic NN-ST 556W»; залишити зазначене майно у особистій власності ОСОБА_2, стягнувши з неї на користь позивача за даним зустрічним позовом 1/2 частину вартості цього майна.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 22 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу в період з 08.03.2007 року по 31.08.2007 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано майном спільної сумісної власності, набутим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за час спільного проживання, як жінки та чоловіка: - нежитлове приміщення магазин дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_23; - автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску; - корпусні меблі «Неаполь» виробництво «ІНФОРМАЦІЯ_7»; - відеокамеру; - метало пластикові вікна та склопакет балкону, встановлені у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3; - вішак «Меридіан»; - стілець «лесенка»; - морозильну камеру «Vestfrost cool experts»; - телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB»; - цифровий фотоапарат «SONY»; - сушку для білизни; - роутер; - холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; - телевізор «LG» маленький; - один стіл та чотири стільці; - пральну машина «LG F1223 ND»; - ноутбук «Asus Х550С», з бездротовою мишкою та флеш пам'ять.

Виділено ОСОБА_2 у власність та визнано за нею право власності, на 1/2 частки нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_24

Виділено у власність ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на 1/2 частки нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_24

Виділено ОСОБА_2 у власність та визнано за нею право власності, на - вішак «Меридіан»; - стілець «лесенка»; - морозильну камеру «Vestfrost cool experts»; - телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB»; - цифровий фотоапарат «SONY»; - сушка для білизни; - роутер; - холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; - телевізор «LG» маленький; - один стіл та чотири стільці; - пральну машину «LG F1223 ND»; - ноутбук «Asus Х550С», з бездротовою мишкою та флеш пам'ять.

В іншій частині вимог позову ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 гривень 20 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_3 користь ОСОБА_2 сума судового збору у розмірі 1827 гривень.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про виключення майна з поділу відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : - картину «Ирис»; - картини «Перше побачення», «Ромашка». В решті відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 320 гривень.

Знято заборону відчуження майна, накладену ухвалою Вугледарського міського суду Донецької області від 28 листопада 2014 року, з нежитлового приміщення АДРЕСА_25 автомобіля MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, білого кольору.

Знято арешт та заборону ОСОБА_3 використовувати та відчужувати майно, внесеного до Акту опису майна №45717870 від 15.12.2014 року, наявне в нежитловому приміщенні №1 - магазині дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4», розташованому за адресою: АДРЕСА_5, накладені ухвалою Вугледарського міського суду Донецької області від 05 грудня 2016 року.

Знято арешт з грошових коштів ОСОБА_3, що належать останньому та знаходяться на всіх розрахункових рахунках у банківських установах, накладений ухвалою Вугледарського міського суду Донецької області від 05 грудня 2016 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про: встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 08.03.2007 року по 31.08.2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3; в частині визнання майна спільною сумісною власністю, набутою сторонами за час спільного проживання як жінки та чоловіка в частині нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_26 в частині виділення у власність 1/2 частини ОСОБА_2 нежитлового приміщення магазина дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4»; в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат по сплаті судового збору в сумі 1827 грн; в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розділ спільно набутого майна.

Просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 08.03.2007 року по 31.08.2007 року ; про відмову у визнанні спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_27 відмовити в частині виділення ОСОБА_2 у власність та визнання за нею права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4», залишивши дане нежитлове приміщення у повній особистій власності ОСОБА_3

Також просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розділ спільно набутого майна у повному обсязі, вирішити питання про судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, постановлене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У рішенні суд першої інстанції посилається на те, що ОСОБА_2 неодноразово змінювала предмет та підставу позову, вимоги та склад учасників, залучених до розгляду даної цивільної справи, при цьому посилаючись на останню редакцію уточнених вимог від 29.11.2017 року.

Відповідно до ст.ст. 27, 31 ЦПК України ( в редакції 2004 року), до початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підстави позову.

У даному випадку ОСОБА_2 подала уточнені вимоги, які не передбачені ЦПК України, діючими на той період часу.

Апелянт також не згодний із висновками суду щодо задоволення позову ОСОБА_2 в частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки та доказами на підтвердження цих висновків, які суд прийняв до уваги. Свідки, на показання яких опирався суд, не надали точних даних щодо підтвердження факту спільного проживання сторін.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині визнання права спільною сумісною власністю нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_28 за час спільного проживання як чоловіка та жінки, апелянт також не погоджується, оскільки спочатку ОСОБА_3 був власником житлової квартири АДРЕСА_6. Нежитловим приміщенням вказана квартира стала після її реконструкції та заміни договору купівлі-продажу від 15.05.2007 року на свідоцтво № НОМЕР_3 про право власності на нежитлове приміщення магазин промислових товарів з прибудовою від 09.02.2010 року. Переведення квартири в нежитлове приміщення відбувається коли позивач та відповідач перебувають у шлюбі, а не проживають як чоловік та жінка в понятті ст. 74 СК України.

Позивачка ОСОБА_2 відмовилася проводити судово-будівельну експертизу на предмет установлення частини спільної сумісної власності в нежитловому приміщенні, вважаючи, що їй належить 1/2 частина даного приміщення.

В частині рішення, що стосується автомобіля НОМЕР_1, 2007 року випуску, ніхто не заперечував, що даний автомобіль був придбаний в період шлюбу та є спільною сумісною власністю. Але автомобіль не поділено. В частині побутової техніки, меблів, металопластикових вікон, склопакета на балконі за позовом ОСОБА_2, які суд визнав спільною сумісною власністю, апелянт також не погоджується, оскільки суд визнав за позивачкою право власності практично на все майно.

В рішенні не визначено вартість поділеного майна, тому неможливо з'ясувати рівність часток подружжя.

В частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розділ спільно нажитого майна з рішенням суду апелянт також не погоджується. Підставою прийняття такого рішення суд у мотивувальній частині зазначає, що сторонами не представлено доказів та документів, які б надали можливість встановити джерело, час, місце та особу, що їх придбала. Також суд зазначає, що не визначена дійсна вартість цього майна на момент розгляду справи по суті, тому виключає можливість виключити дане майно з розподілу та не може бути визнано спільною сумісною власністю позивача та відповідача. Даний висновок суду не відповідає встановленим в суді фактичним обставинам справи.

Також апелянт зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, ст.ст. 3, 7, 60, 61, 70, 71, 74 СК України.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати частково рішення Вугледарского міського суду Донецької області від 22.03.2018р. та ухвалити у відповідній частині нове рішення по суті позовних вимог, а саме - залишити чинним рішення суду від 22.03.2018р. в частині: встановлення факту спільного проживання її та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 08.03.2007р. по 31.08.2007р. - до шлюбу, визнання судом спільним майном подружжя нежитлового приміщення - магазин «ІНФОРМАЦІЯ_4»; визнання судом спільним майном подружжя автомобіля MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, д.н. НОМЕР_2, 2007 року випуску, вартістю 49 400,00грн.; визнання спільним майном подружжя :-корпусних меблів «Неаполь», -металопластикових вікон, встановлених у квартирі АДРЕСА_7, -склопакету балкону, встановленого у квартирі АДРЕСА_7, -відеокамери, -вішака «Меридіан», -стільця «Лесенка»,-морозильної камери «Vestfrost cool experts»,-сушки для білизни,-роутера,-одного столу і чотирьох стільців,-пральної машини «LGF1223ND»,-ноутбука «Asus Х550С» з бездротовою мишкою, флешпам" ять,-телевізора «Panasonic TV TH-R42 PVB»,-цифрового фотоапарату «SONI»,-телевізора «LG» маленького,-холодильника «\Virpool АКС4208ІХ»; виділення ОСОБА_2 у власність 1/2 частини магазину «ІНФОРМАЦІЯ_4», визнавши права власності; виділення ОСОБА_3. у власність 1/2 частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_4» визнавши право власності; відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_5; зняття заборони відчуження майна, зняття арешту з грошових коштів ОСОБА_3 В іншій частині рішення від 22.03.2018р. скасувати та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 по суті уточнених станом на 29.11,2017р. позовних вимог. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що категорично не згодна із рішенням суду від 22.03.2018р.Вважає його безпідставним, необґрунтованим, незаконним, таким що порушує її права.

Вирішуючи питання про визнання автомобілю MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, д.н. НОМЕР_4, та виділення у власність ОСОБА_2, суд виходив з того, що вказаний спільний автомобіль придбаний у шлюбі і зареєстрований за ОСОБА_3 Так як автомобіль є річ неподільна, то має бути присуджена одному з подружжя. Тому суд вирішив, що ОСОБА_3 автомобіль дуже потрібен.

А те, що автомобіль також дуже потрібен ОСОБА_2, яка також має водійське посвідчення та має потребу возити на ньому дитину суд проігнорував.

Суд неправильно послався на норму ст. 365 ЦК України щодо вирішення питання присудження компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності. Однак суд не вирішив таки питання щодо того, за ким все ж таки визнано право власності на спільний автомобіль.

Суд також зробив висновок, що згідно з рішенням Вугледарського міського суду про розірвання шлюбу від 20.11.2014р.було встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_2 перестали мешкати разом і вести спільне господарство ще з 2013 р., що не відповідає дійсності.

З цих підстав суд неправомірно відмовив в поділі товару в магазині, тому що вона з ОСОБА_3 мешкали разом до самого розлучення.

Такої ж думки суд дійшов і щодо іншого майна, яке було заявлено ОСОБА_2 в позовній заяві як спільне майно подружжя і підлягає розподілу щодо майна, яке вона просила визнати її особистим майном і майном, придбаним для дитини, яким незаконно заволодів ОСОБА_3 і утримує у себе, користується, розпоряджається ним.

Суд зробив висновок, що не надалось можливим встановити дійсний перелік, наявність майна, його вартість, природу виникнення, час придбання. Тому суд вирішив, що неможливо визнати спільним сумісним майном майно, яке ОСОБА_2 зазначила в своєму позові, а відповідно не можна його розподілити.

Разом з тим нею було надано достатні докази у підтвердження позовних вимог.

Суд неправомірно зробив висновок, щодо неможливості встановити дійсний перелік наявність майна, його вартість, природу виникнення, час придбання. А тим самим суд неправомірно вирішив, що неможливо визнати спільним сумісним майном, майно, яке я зазначила в своєму в позовній заяві, а відповідно не можна його розподілити.

Норми закону суд застосував невірно.

Рішення суду від 22.03.2018р. ухвалене в порушення ст.ст. 263,264,265 ЦПК України, не відповідає завданням цивільного судочинства, судом неправильно вибрані і застосовані норми права до спірних правовідносин, не прийняті до уваги фактичні данні, які мали значення для вирішення справи, не надана оцінка доказам по справі.

Порушення судом норм матеріального та процесуального права призвело до ухвалення незаконного рішення, порушення прав позивача.

До апеляційного суду від представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначено, що з апеляційною скаргою та доводами, які викладені в ній не погоджується.

У відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України, суд розглядає справу у відсутності ОСОБА_9, ОСОБА_5, які надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_18, які підтримали доводи апеляційної скарги і заперечували проти апеляції ОСОБА_3, пояснення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_6, які в свою чергу просили задовольнити власну апеляційну скаргу і відхилити апеляційну скаргу позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно зі ст.264 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Проте рішення суду першої інстанції таким вимогам повністю не відповідає.

01 вересня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 01 вересня 2007 року зареєстрували шлюб (Т.1: а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_5 року у сторін народився син ОСОБА_11 (Т.1: а.с. 10).

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 20 листопада 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано. В судовому рішенні зазначено, що згідно з викладеними позовними вимогами ОСОБА_3, сторони припинили вести спільне господарство з 2013 року (Т. 1: а.с. 79).

ОСОБА_2 вказане рішення не оскаржувала.

Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, що також узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у п. 20 постанови Пленуму №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до укладення шлюбу, починаючи з 08 березня 2007 року проживали разом, мали спільний побут та вели спільне господарство - проживали однією сім'єю, тому задоволено вимоги ОСОБА_2 в цій частині.

Такі висновки судом зроблені на підставі сукупної оцінки наданих ОСОБА_2 доказів, в тому числі пояснень свідків - ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Відповідач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі критикує такий висновок суду, посилаючись на те, що довів той факт, що працював в цей період часу в Донецьку, що на думку колегії суддів не може підтвердити неможливість сумісного проживання сторін сім'єю з березня 2007 року до дня весілля, оскільки не спростовує докази, надані ОСОБА_2 суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони підтверджуються обставинами справи, ґрунтуються на законі.

Вирішуючи питання про визнання спірного у первісному позові майна спільною сумісною власністю, набутою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за час спільного проживання, як жінки та чоловіка, суд виходив з наступного.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.05.2007 року ОСОБА_3 купив у ОСОБА_16 квартиру АДРЕСА_8. (Т. 1: а.с. 97-98, 102).

Згідно з витягом з Інформаційно-ресурсного центру, Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, ОСОБА_3 з 13.06.2007 року є фізичною особою-підприємцем з видом діяльності - код КВЕД 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (Т. 1: а.с. 11, 45, 101).

Рішенням Вугледарської міської ради від 22.06.2007 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 надано дозвіл на переведення житлового приміщення в нежитлове приміщення магазина промислових товарів за адресою: АДРЕСА_9 (Т. 1: а.с. 93).

Рішенням виконавчого комітету Вугледарської міської ради №465 від 17.12.2008 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 надано дозвіл на реконструкцію нежилого приміщення під магазин промислових товарів з пристройкою АДРЕСА_10 (Т. 1: а.с. 99).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно №124 від 09.02.2010 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25262097 від 09.02.2010 року, технічного паспорту магазину промислових товарів з прибудовою реєстраційний номер 57 від 20.10.2009 року, нежиле приміщення магазин промислових товарів з прибудовою, розташоване за адресою: АДРЕСА_11, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Вугледарської міської ради (Т. 1; а.с. 88, 89-91).

Рішенням виконавчого комітету Вугледарської міської ради №428 від 16.12.2009 року встановлено за погодженням з власником зручний для населення режим роботи магазину з продажу непродовольчих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_4» фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_29, з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, без перерви та вихідних (Т.1: а.с. 92).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Врахувавши вказані норми закону, встановлення судом факту сумісного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 08.03.2007 року по 31.08.2007 року, і що спірне приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_4» було придбано ОСОБА_3 15.05.2007 року, то у відповідності до вимог статті 74 СК України, суд визнав майном спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нежитлове приміщення магазин дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_30, та до зазначеного майна слід застосовувати положення гл. 8 Сімейного кодексу України.

При цьому суд враховував, що реконструкція з переведення житлового приміщення - квартири АДРЕСА_12, в нежитлове приміщення, його облаштування у магазин дитячих товарів «ІНФОРМАЦІЯ_4», здійснювалось після реєстрації шлюбу сторін за первісним позовом 01 вересня 2007 року, тобто за час перебування у шлюбних відносинах та ведення спільного господарства.

З огляду на зазначене, у відповідності до ст. ст. 69, 70 СК України, виходячи з презумпції рівності часток дружини та чоловіка у майні, що належить їм на праві спільної сумісної власності, суд правильно задовольнив вимоги ОСОБА_2 та визнав за сторонами право власності по 1/2 частки нежитлового приміщення магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_31

Доводи апеляційної ї скарги представника ОСОБА_3 про незаконність рішення в цій частині є аналогічними запереченням проти вимог про визнання факту проживання сім'єю сторін в період з березня 2007 року до укладання шлюбу, які мотивовано відкинуті судом першої інстанції, з тих же підстав не можуть бути прийняті колегією суддів при перегляді справи. Інших доводів, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в апеляційній скарзі не міститься.

Вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_2 про визнання майном спільної сумісної власності сторін товару в спірному магазині відповідно до акту опису майна в нежитловому приміщенні магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» по АДРЕСА_32, та виділення його у власність ОСОБА_3, з визнанням права власності на зазначене майно, суд виходив з наступного.

Згідно з актом опису майна №45717870/3 від 15 грудня 2014 року, виконаного державним виконавцем, загальна сума описаного майна складає 301247,50 гривень (Т.1: а.с. 158-181).

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 20 листопада 2014 року встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинили вести спільне господарство з 2013 року, шлюб між останніми розірвано 20.11.2014 року (Т. 1: а.с. 79).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Тому, оскільки опис майна наявного в нежитловому приміщенні АДРЕСА_33, магазині промислових товарів, здійснено тільки 15.12.2014 року - після припинення ведення сторонами за первісним позовом спільного господарства з 2013 року та після розірвання шлюбу між ними 20.11.2014 року, то суд вважав безпідставними вимоги щодо визнання цього майна спільним та його поділу.

Окрім того, суд враховував, що з вищезазначеного акту опису майна №45717870/3 від 15 грудня 2014 року не вбачається джерело, спосіб, час отримання кожної з одиниць описаного майна, а також яким чином була визначена їх вартість, відсутні будь-які інші належні та допустимі докази, які б визначали вартість даного спірного майна на час розгляду справи.

А як вбачається постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2016 року Вугледарського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області раніше описане майно у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_4» відсутнє, оскільки було реалізовано (Т. 3 а.с. 186).

Тому суд відмовив в таких вимогах, і колегія суддів вважає такий висновок правильним, оскільки він повністю узгоджується з вимогами закону і відповідає обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відмови суду в таких її вимогах зводяться до тверджень про незгоду із змістом рішення суду про розірвання шлюбу, нічим об'єктивно не підтверджені, спростовуються матеріалами справи. Рішення суду про розірвання шлюбу ОСОБА_2 не оскаржувала. Пояснення ОСОБА_2, що нібито її батьки вкладали кошти в придбання товару в магазині, і що товар, що знаходився в магазині на час опису, є тим самим, нічим також не підтверджені, не впливають на висновки суду першої інстанції.

Також судом перевірено й проаналізовано позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання майном спільної сумісної власності торгівельного обладнання з магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4» (стіл, дві тумби, вбудовані в стіл світло оріхового кольору, чотири вітрини зі скляними полицями, три стелажі під книги, два кутових стелажі з полицями та чотирма тумбами для складання товару, один стелаж з двома тумбами-шухлядками, один великий стелаж з двома шухлядками), ролети, жалюзі; та про виділення ОСОБА_3 ролетів, жалюзі, а ОСОБА_2 - вищезазначеного торгівельного обладнання.

Судом у відповідності до вимог процесуального закону сторонам неодноразово роз'яснювалась можливість заявити клопотання про проведення судової-товарознавчої експертизи для встановлення дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи, однак такого клопотання сторонами заявлено не було, оцінка майна не проведена.

Відповідно ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем, на думку суду, не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, на підтвердження того, що торгівельне обладнання з магазину дитячого одягу «ІНФОРМАЦІЯ_4», ролети, жалюзі, наявні на час розгляду справи, з матеріалів справи неможливо встановити джерело, спосіб, час отримання даного спірного майна, а також враховуючи, що вартість даного спірного майна на час розгляду справи не встановлена. Тому суд, і колегія суддів погоджується з таким висновком, відмовив у визнанні торгівельного обладнання, ролетів та жалюзі майном спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 й поділі його між останніми.

Суд в цій частині висновки свої обґрунтував достатньо й переконливо, навів правильні норми СК України та вимог ЦПК України щодо обов'язку доказування своїх вимог, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо цього не є слушними, зводяться до незгоди із висновками суду, але належними доказами не підкріплені.

Вирішуючи питання про визнання автомобіля MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, суд виходив з того, що вантажний автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 GDI, 2007 року випуску, було придбано 01.12.2012 року та зареєстровано право власності на зазначений автомобіль на ОСОБА_3 (Т. 1: а.с. 49, 244, 245).

Згідно з посвідченням водія від 22.12.2006 року ОСОБА_2 має право керування транспортними засобами категорії В - автомобілями, дозволена максимальна вага яких не перевищує 3500 кг. і кількість сидячих місць яких, крім сидіння водія, не перевищує восьми (Т. 4: а.с. 150).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Конструкція норми ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд правильно послався також на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постанові Верховного Суду від 7 лютого 2018 у справі №654/5243/14-ц.

Враховуючи, що спірний автомобіль було придбано сторонами під час шлюбу, суд визнав автомобіль спільним майном подружжя, що ніхто з сторін не оспорює.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 3 ст. 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Однак, вказуючи, що автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI є вантажним та придбавався з метою закупівлі та перевезення товарів для продажу в магазині, і саме ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем з основним видом діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, що спірний автомобіль є річчю для професійних занять ОСОБА_3 та має присуджуватись саме тому з подружжя, хто використовував його у своїй професійній діяльності, суд разом з тим відмовив у поділі автомобіля.

Суд послався на те, що ніхто зі сторін не оцінив спірний автомобіль, не надав на депозит суму грошової компенсації частки цього майна.

Однак, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду.

Оскільки ОСОБА_2 просила поділити автомобіль, виділивши його їй в натурі без належного обґрунтування таких вимог, суд правильно мотивував відмову в цьому, і доводи позивача про те, що вона має користуватися вантажним автомобілем у власному побуті, в той час як відповідач є підприємцем, або вона має передати його батькам, не є переконливими, не впливають на правильність рішення суду.

Але при вирішенні вимог про поділ сумісного майна подружжя, суд не врахував, що поділу підлягає не тільки автомобіль, а й інше майно, отже, висновок суду про необхідність залишити автомобіль у спільній сумісній власності подружжя, коли ним неможливо користуватися при наявності спору між сторонами, є передчасним.

Під час перегляду справи апеляційним судом ОСОБА_3 оцінив автомобіль в 100 000 грн, і ОСОБА_2 не оспорювала такої оцінки.

Отже, рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в поділі спірного автомобіля, і право власності на автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, вартістю 100 000 (сто тисяч) грн. слід визнати за відповідачем.

У зв'язку із наявністю іншого майна, яке визнано судом спільною сумісною власністю подружжя, але не поділено між сторонами, рішення необхідно змінити в частині поділу такого майна.

Вирішуючи питання про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 меблів, речей, побутової техніки, сантехніки, розташованих у житловому приміщенні квартирі АДРЕСА_14 та в житловому приміщенні квартирі АДРЕСА_15 (відповідно переліків визначених у первісному позові) та їх розподіл між сторонами первісного позову, суд встановив наступне.

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 11.06.2008 року та від 23.07.2008 року, ОСОБА_3 придбав металопластикові вікні та склопакет балкону для монтажу адресою: АДРЕСА_16 (Т. 2: а.с. 115-119, 120-НОМЕР_3, 240, 241).

Згідно довідки від 18.08.2015 року, виданої ФОП ОСОБА_17, сімейна пара ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбавали у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_6» корпусні меблі «Неаполь» (стінка в гостьову), виробництва «ІНФОРМАЦІЯ_7» міста Умань; диван «Султан» виробництва «ІНФОРМАЦІЯ_8» міста Луганська, вішак «Меридіан», стілець - «лесенка» (Т. 2: а.с. 127-129, 238).

Відповідно до фіскального чеку від 31.08.2008 року та накладної від 31.08.2008 року ОСОБА_3 31.08.2008 року придбав пральну машину «LG F1223 ND» та холодильник «Whirpool ARC 4208 IX» (Т.2 а.с. 149).

Згідно з кредитним договором від 31.08.2008 року, укладеного між ЗАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_3, та податкової накладної, товарного чеку від 31.08.2008 року, останній придбав плазмовий телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB» (Т.2: а.с. 156-159).

Решта доказів на думку суду не свідчать про можливість встановити час придбання, особу покупця, вартість майна на момент придбання, джерело коштів, щодо цього майна, що було б необхідно для встановлення факту придбання такого майна подружжям (Т.2: а.с. 130-132, 137, 141-143, 144, 145, 146, 147, 148, 150, 151, 152, 153-155,160, 161, 162, 163, 164, 165-191, 236, 237, 239; Т. 3: а.с. 3).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводяться к вимогам щодо переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав мотивовану оцінку в сукупності, виходячи з вимог процесуального закону.

На підставі викладеного суд вважав, що металопластикові вікна та склопакет балкону в квартирі АДРЕСА_17, корпусні меблі «Неаполь» (стінка в гостьову); вішак «Меридіан», стілець - «лесенка», пральна машина «LG F1223 ND», холодильник «Whirpool ARC 4208 IX» та плазмовий телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB» були придбані подружжям за час перебування у шлюбі та ведення сумісного господарства, а тому є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Суд також врахував, що ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги первісного позову визнавав частково, а саме в частині визнання спільною сумісною власністю та виділення ОСОБА_2 майна, яке вже було вивезено нею, що зазначено у вимогах первісного позову, і у суду відсутні будь-які сумніви у добровільності визнання відповідачем вимог ОСОБА_2, то суд визнав спільною сумісною власністю подружжя: відеокамеру; вішак «Меридіан»; стілець «лесенка»; морозильну камеру «Vestfrost cool experts»; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB»; цифровий фотоапарат «SONY»; сушку для білизни; роутер; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; телевізор «LG» маленький; один стіл та чотири стільці; пральну машина «LG F1223 ND»; ноутбук «Asus Х550С», з бездротовою мишкою, сумкою та флеш пам'ять.

Знову ж таки приймаючи до уваги часткове визнання відповідачем за первісним позовом вимог в цій частині, суд виділив у власність ОСОБА_2 з майна спільної сумісної власності, з визнанням за останньою права власності, на: вішак «Меридіан»; стілець «лесенка»; морозильну камеру «Vestfrost cool experts»; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB»; цифровий фотоапарат «SONY»; сушку для білизни; роутер; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX»; телевізор «LG» маленький; один стіл та чотири стільці; пральну машину «LG F1223 ND»; ноутбук «Asus Х550С» з бездротовою мишкою та флеш пам'ять.

Висновок суду в цій частині відповідає обставинам справи, нічим не спростований.

Разом з тим, слід зазначити, що при поділі майна суд не заначив його вартість, що позбавляє можливості оцінити вартість часток сторін з точки зору рівності часток подружжя при поділі майна.

Тому при зміні рішення в частині поділу майна, колегія суддів приймає до уваги вартість майна, зазначену позивачем, оскільки вона ніким не спростована.

З тих же підстав - застосування наслідків обумовленого законом обов'язку доказування своїх вимог - колегія суддів погоджується із рішенням суду в частині інших вимог щодо поділу майна.

Так, суд врахував, що докази та документи, як в сукупності, так і кожний доказ окремо, не надають можливості встановити такі характеристики майна, як джерело, час, місце та особу, що їх придбала, що сторонами за первісним позовом не визначена дійсна вартість даного спірного майна на час розгляду справи, вважав, що зазначені обставини унеможливлює включення решти зазначеного в позові ОСОБА_2 майна до обсягу спільно нажитого сторонами майна, тому не може бути визнано спільною сумісної власністю сторін і не підлягає поділу.

Вирішуючи питання щодо виключення з переліку спільного майна подружжя, майно, що належить особисто ОСОБА_2 та було придбане для дитини, суд виходив з наступного.

Стаття 57 СК України та пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», визначають перелік майна, що є особистою приватною власністю одного із подружжя, а також особливі характеристики майна, виключно за наявності яких суд може визнати його особистою приватною власністю одного з подружжя.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вказував про неможливість ідентифікувати жодний з зазначених у переліку речей, які позивачка вимагає виключити з переліку спільного майна, як належні особисто певній особі, оскільки неможливо встановити джерело грошових коштів, за які вони були придбані, щодо більшості речей з переліку неможливо встановити особу покупця та/або час їх придбання, а тому, у зв'язку з недоведеністю, суд відмовляє в цій частині вимог.

Рішення суду в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про виключення майна з поділу ніким не оскаржується, тому в цій частині не переглядається.

Також є правильним рішення суду в частині вирішення вимог ОСОБА_3, оскільки суд мотивовано відмовив йому в поділі майна , врахувавши вимоги статті 81 ЦПК України, сімейного законодавства, задовольнивши його вимоги частково - визнав спільним сумісним майном картини «Перше побачення», «Іриси», «Ромашки». Колегія суддів погоджується із висновками суду в цій частині, оскільки вони відповідають обставинам справи, нормам закону, є вичерпними і мотивованими. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_3 також не впливають на думку колегії суддів, оскільки зводяться до незгоди із рішенням, необхідності переоцінки доказів, яким суд надав належну оцінку.

Отже, підсумовуючи викладене, вбачається, що судом визнано сумісною власністю і не поділено корпусні меблі «Неаполь», відеокамера, металопластикові вікна та склопакет балкону.

У зв'язку із тим, що рішенням суду виділено у власність ОСОБА_2 певне майно, яке вона вивезла з місця сумісного проживання з ОСОБА_3, а автомобіль колегія суддів вважає доцільним виділити у власність ОСОБА_3, то позивачу необхідно виділити корпусні меблі «Неаполь», відеокамеру.

Разом з тим, оскільки металопластикові вікна та склопакет балкону, визнані судом спільною сумісною власністю, знаходяться в квартирі ОСОБА_3, і не можуть бути відокремлені, то це майно необхідно залишити у власності відповідача.

Також позивачем ОСОБА_2 не надано належних доказів, які б дали можливість вважати неправильними висновки суду про те, що картини «Ірис», «Перше побачення», «Ромашка» - є спільним сумісним майном подружжя, а не її особистою власністю.

Тому слід погодитися із доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 в цій частині, поділити це майно також.

Таким чином, враховуючи оцінку майна позивачем, яка ніким не спростована, можливо виділити ОСОБА_2 у власність та визнати за нею право власності на таке майно: вішак «Меридіан» вартістю 400 грн; стілець «лесенка» - 650 грн; морозильну камеру «Vestfrost cool experts» - 6000 грн; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB» - 6588 грн; цифровий фотоапарат «SONY» - 4500 грн; сушку для білизни - 390 грн; роутер - 400 грн; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX» - 5635 грн; телевізор «LG» маленький - 3400 грн; один стіл та чотири стільці - 1000 грн; пральну машину «LG F1223 ND» - 3129 грн; ноутбук «Asus Х550С», з бездротовою мишкою, сумкою та флеш пам'ять -3170 грн; корпусні меблі «Неаполь» виробництво «ІНФОРМАЦІЯ_7» - 3800 грн; відеокамеру -1300 грн; картину «Ірис» - 780 грн; картини «Перше побачення», «Ромашка» - 1240 грн, а всього майна - на суму 42382 грн..

Відповідно, можливо виділити у власність ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на металопластикові вікна та склопакет балкону, встановлені у квартирі АДРЕСА_18, вартістю 9946 грн, а всього виділити йому майна з урахуванням вартості автомобіля MERCEDEC BENZ VITO - на суму 109 946 грн.

А у зв'язку із різницею вартості часток майна, стягнути з відповідача на користь позивача для урівняння часток виділеного кожному спільного сумісного майна подружжя 33782 грн. ((42382 грн + 109946 грн) : 2 =76164 - 42382 = 33782 грн).

Судом першої інстанції було проведено поділ майна, вирішено питання про судові витрати.

При подачі апеляційних скарг сторонами були понесені судові витрати. Оскільки рішення суду скасовано частково, змінено в частині поділу спільного майна, без поділу іншого нового майна, не скасовано в частині відмови в решті позовних вимог, то судові витрати в суді першої інстанції зміні не підлягають, а судові витрати за апеляційне оскарження рішення залишаються за сторонами.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 22 березня 2018 року скасувати в частині відмови в поділі автомобіля MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, корпусних меблів «Неаполь», відеокамери, металопластикових вікон та склопакету балкону.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ вказаного спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_3 право власності на автомобіль MERCEDEC BENZ VITO 109 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, вартістю 100 000 (сто тисяч) грн.

Це ж рішення змінити в частині поділу спільного сумісного майна подружжя.

Виділити ОСОБА_2 у власність та визнати за нею право власності на вішак «Меридіан» вартістю 400 грн; стілець «лесенка» - 650 грн; морозильну камеру «Vestfrost cool experts» - 6000 грн; телевізор «Panasonic TV TH-R 42 PVB» - 6588 грн; цифровий фотоапарат «SONY» - 4500 грн; сушку для білизни - 390 грн; роутер - 400 грн; холодильник «Whirpool ARC 4208 IX» - 5635 грн; телевізор «LG» маленький - 3400 грн; один стіл та чотири стільці - 1000 грн; пральну машину «LG F1223 ND» - 3129 грн; ноутбук «Asus Х550С», з бездротовою мишкою, сумкою та флеш пам'ять -3170 грн; корпусні меблі «Неаполь» виробництво «ІНФОРМАЦІЯ_7» - 3800 грн; відеокамеру -1300 грн; картину «Ірис» - 780 грн; картини «Перше побачення», «Ромашка» - 1240 грн, а всього майна - на суму 42382 (сорок дві тисячі триста вісімдесят дві ) грн..

Виділити у власність ОСОБА_3 та визнати за ним право власності на металопластикові вікна та склопакет балкону, встановлені у квартирі АДРЕСА_18, вартістю 9946 (дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн, а всього виділити йому майна з урахуванням вартості автомобіля MERCEDEC BENZ VITO - на суму 109 946 (сто дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн..

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 для урівняння часток виділеного кожному спільного сумісного майна подружжя 33782 (тридцять дві тисячі сімсот вісімдесят дві) грн..

В решті залишити рішення суду без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 липня 2018 року.

Судді :

Є.Є. Мальцева

Т.І. Биліна

В.М. Барков