Постанова № 75301362, 11.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/787/18

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

11 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Матохнюка Д.Б. Ватаманюка Р.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача: ОСОБА_2;

представника відповідача: Напорчук О.В.

представника відповідача: Карповича В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Проскурівбудмеханізатор" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

в лютому 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Проскурівбудмеханізатор" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що 18.10.2017 року Головне управління ДФС у Хмельницькій області склало Акт №2289/14-06/39702233 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Проскурівбудмеханізатор" (ЄДРПОУ 39702233) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника податку за лютий, березень та квітень 2016, згідно висновків якого:

1) завищено суму заявленого бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2016 на 117600,00 грн., за березень 2016 на 419972,00 грн. та за квітень 2016 на 651516,00 грн.

2) занижено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації) в розмірі 55237,00 грн.

Позивач подав заперечення на вказаний Акт, за результатом розгляду яких відповідач була надав відповідь №19863/22-01-14-06/10 від 18.10.2017 у якій зазначалось, що копії документів, наданих до заперечення, не спростовують висновків акту перевірки.

На підставі Акту перевірки №2289/14-06/39702233 14.12.2017 Головне управління ДФС у Хмельницькій області винесло оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "В1" за №0011021406, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1189098,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 297272,00 грн.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що відповідач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до п.138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.4 ст.200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 24.07.2015 року між ТОВ "Проскурівбудмеханізатор" (Замовник) та ТОВ "Будтех-пром" (підрядник) був укладений договір підряду з виконанням функцій Служби Замовника №1.

Згідно даного договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання на підставі наданої замовником проектної документації, відповідно до умов даного договору надати підрядні послуги з будівництва об'єкту будівництво кварталу житлової та громадської забудови на вулицях Костромська та Гагаріна у м. Рівному (І черга) загальною площею 32000 га на території м. Рівне, вул. Костромська та Гагаріна.

24.07.2015 року представниками ТОВ "Проскурівбудмеханізатор" (замовник), ТОВ "Будтех-Пром" (підрядник) та обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Рівненська брама" було підписано додаткову угоду до вищезазначеного договору підряду з виконанням функцій служби замовника №1, відповідно до якої виконання обов'язку замовника щодо оплати робіт може бути покладено відповідно до ст. 528 ЦК України на третю особу - обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Рівненська Брама".

Колегія суддів звертає увагу на те, що реальність господарських операцій між даним суб'єктами підтверджують документи, які містяться в матеріалах адміністративної справи, а саме: Договір підряду від 24.07.2015 року, Додаткова угода від 24.07.2015 року до договору підряду, довідки про вартість виконаних робіт, одиничні розцінки та фактично виконані роботи на об'єкті "Квартал житлової і громадської забудови на вул. Костромська і Гагаріна у м. Рівне", Акти приймання виконаних будівельних робіт №032-2015-БТП, Акт №033-2015-БТП, Акт №034-2015-БТП, підсумкові відомості ресурсів, Відомість витрачених ресурсів витрат замовника, Акт звірки взаєморозрахунків, видаткові та податкові накладні.

Водночас, наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, або не підтвердження первинними документами вчинених операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце.

12.11.2015 року представниками ОК "ЖБК "Рівненська Брама" (кредитор-повірений) та ТОВ "Проскурівбудмеханізатор" (позичальник-довіритель) було підписано договір безвідсоткової цільової позики, відповідно до умов якого, кредитор зобов'язується надати позичальнику безвідсоткову цільову позику, а останній зобов'язується використати таку позику за цільовим призначенням і повернути її кредиторові (п.1.1. договору).

Згідно із п.1.2 договору у зв'язку з тим, що між сторонами за цим договором налагоджуються тісні взаємовигідні тісні стосунки та перспективне довгострокове співробітництво, позика позичальнику надається на безвідсотковій (безоплатній) основі. Як передбачено п.2.1 договору, мета використання позики позичальником: здійснення оплати вартості будівельних робіт за договором підряду №1 від 24.07.2015 року, укладеним з ТОВ "Будтех-пром".

Відповідно до п. 2.3. договору з моменту набуття права власності позичальником на грошові кошти кредитора, відносини щодо виконання наступних юридичних дій регулюються елементами договору доручення, а саме позичальник виступає довірителем, а кредитор - повіреним. За цим договором повірений (кредитор) зобов'язується від імені і за рахунок довірителя (позичальника) здійснювати наступні юридичні дії: проводити від імені і за рахунок довірителя оплату вартості будівельних робіт, виконаних згідно договору підряду №1 від 24.07.2015, укладеного між довірителем та ТОВ "Будтех-пром" (п. 2.4. договору).

Вищевказаний договір є достатнім для виконання повіреним своїх обов'язків і не потребує видачі останньому довіреності для підтвердження його представницьких повноважень.

Згідно з п.4.2 договору позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на поточний рахунок контрагента позичальника, а саме: ТОВ "Будтех-пром", в якості виконання обов'язку щодо оплати робіт за ТОВ "Проскурівбудмеханізатор" згідно додаткової угоди до договору підряду №1 від 24.07.2015 року.

Як передбачено п.4.3 договору, позика вважається наданою в момент прийняття банківською установою кредитора платіжного доручення до виконання, з цього часу вважається, що позичальник набув права власності на грошові кошти кредитора, та одночасно надав кредитору (повіреному) розпорядження здійснити оплату за позичальника (довірителя).

На виконання договору ОКК "ЖБК "Рівненська брама" здійснив фактичну оплату ТОВ "Будтех-пром" від імені та за рахунок ТОВ "Проскурівбудмеханізатор", що підтверджується повідомленнями про здійснення оплати та платіжними дорученнями №106 від 13.11.2015, № 156 від 08.12.2015, 165 та №166 від 25.12.2015, №173 від 29.07.2015, №179 від 29.12.2015, №210 від 22.01.2016.

Таким чином, твердження відповідача, щодо відсутності фактичної оплати, не відповідають фактичним обставинам справи, так як ТОВ "Проскурівбудмеханізатор" виконало грошові зобов'язання перед постачальником (ТОВ"Будтех-пром") у загальній сумі 1542382,59 грн. шляхом вчинення дій від його імені повіреним (ОК ЖБК "Рівненська брама") на підставі договору безвідсоткової цільової позики від 12.11.2015 року.

Так, наявними в матеріалах справи доказами спростовуються висновки контролюючого органу щодо нездійснення ТОВ "Проскурівбудмеханізатор" господарських операцій з контрагентами, викладені в Акті перевірки.

Суд акцентує увагу й на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07. 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентом та є підставою для формування податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення форми "В1" від 14.12.2017 року №0011021406, складене Головним управління ДФС у Хмельницькій області на підставі Акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 18.10.2017 року №2289/14-06/39702233.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 12 липня 2018 року.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Ватаманюк Р.В.