Постанова № 75301162, 11.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 675/1758/17

Головуючий у 1-й інстанції: Демчук П.В.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

11 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Матохнюка Д.Б. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" в особі начальника медичної частини Бондара Василя Васильовича про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у вересні 2017 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" в особі начальника медичної частини Бондара Василя Васильовича про зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14.03.2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок - невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у матеріалах справи письмовими доказами, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що позивач - ОСОБА_2 зазначає, що він хворіє і 27.02.2017 року у м. Хмельницький у нього стався серцевий приступ, однак зі сторони працівників медичної частини ніяких дій не здійснюється і з того часу він належної медичної допомоги не отримує. Просить зобов'язати виправну установу в особі начальника медичної частини здійснити обстеження стану здоров'я засудженого.

Як зазначає відповідач, ОСОБА_2 роз'яснено порядок надання медичної допомоги засудженим, однак він вважає, що організацію проведення обстежень у закладах охорони здоров'я має провести медична частина. Також засудженому роз'яснено порядок отримання дієтичного харчування у виправній установі. На прохання батьків засудженого було зроблено ксерокопію амбулаторної медичної карти з можливістю проведення консультування у спеціалістів МОЗ України для оцінки якості надання медичної допомоги ОСОБА_2

Після звернення ОСОБА_2 07.11.2017 року було проведено виклик кардіологічної бригади "Швидкої допомоги" для проведення ЕКГ серця. При обстеженні патологічних змін не виявлено. На прохання засудженого для нього була зроблена копія ЕКГ серця та видана для нього на руки з метою проведення консультування у кардіолога за місцем проживання батьків засудженого.

З метою встановлення необхідності проведення МРТ головного мозку для засудженого в установу був запрошений лікар-невролог Ізяславської ЦРЛ, який визначив діагноз: "Остеохондроз хребта з переважним ураженням грудино-поперекового відділу, корінцевий синдром. Даних на гостре порушення мозкового кровообігу немає. На момент обстеження показів для проведення МРТ головного мозку немає".

Крім того, засудженому ОСОБА_2 з метою детального лабораторного та інструментального обстеження стану його здоров'я було запропоновано планову госпіталізацію до багатопрофільного лікарняного закладу для засуджених в складі Шепетівської виправної установи № 98, від чого ОСОБА_2 відмовився, мотивуючи тим, що він хоче провести обстеження у закладі МОЗ України.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності неправомірних дій у відповідача, а тому заявлений ОСОБА_2 позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно із ч. 3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ст. 3 КВК України).

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно ч. 1 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких в закладах охорони здоров'я, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я України та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Статтею 116 КВК України визначено, що порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров'я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до закладів охорони здоров'я, що мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я України, які надають платні медичні послуги та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженим або його рідними та близькими за рахунок власних коштів. Консультування та амбулаторне лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. У разі необхідності лікування в умовах стаціонару засуджений має право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких, у зазначених закладах охорони здоров'я. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок. Режим перебування засуджених на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначається законодавством.

Порядок перебування, умови тримання та охорони засуджених у закладах охорони здоров'я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, визначаються Міністерством юстиції України.

Порядок організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі затверджений наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я № 1348/5/572 від 15.08.2014 року.

Цей Порядок визначає основні засади організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі та взаємодію закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - заклади охорони здоров'я ДКВС) із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги засудженим.

Так, медична частина установи виконання покарань - заклад охорони здоров'я ДКВС, який здійснює діяльність у сфері охорони здоров'я, контроль за станом здоров'я засуджених шляхом проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду, надання первинної медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги відповідно до Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (далі - медична частина).

До консультування, обстеження та лікування хворих засуджених можуть залучатися лікарі закладів охорони здоров'я.

Орієнтовний перелік закладів охорони здоров'я для надання медичної допомоги засудженим (далі - орієнтовний перелік) визначається Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннями (головними управліннями) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та міжрегіональними управліннями з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з урахуванням спеціалізації закладів охорони здоров'я та наявності умов, які дозволяють забезпечити ізоляцію засуджених.

Засуджений має право на вільний вибір лікаря.

У разі звернення засудженого до лікаря закладу охорони здоров'я ДКВС з проханням про допуск обраного лікаря медичний працівник закладу охорони здоров'я ДКВС протягом однієї доби готує медичну довідку про стан здоров'я засудженого та запит до керівництва установи виконання покарань (далі - УВП).

Керівництво УВП забезпечує допуск лікаря до засудженого протягом трьох робочих днів після представлення обраним лікарем паспорта громадянина, документа про освіту та сертифіката спеціаліста.

Висновок медичного обстеження, консультації та дані щодо проведеного лікування лікарем в обов'язковому порядку включаються до медичної карти № 025/о або медичної карти № 003/о.

Відшкодування витрат, пов'язаних із наданням обраним засудженим лікарем медичної допомоги, здійснюється за рахунок власних коштів засудженого або його родичів.

Консультування, обстеження і лікування обраним засудженим лікарем здійснюються в умовах закладу охорони здоров'я ДКВС у присутності медичного персоналу.

У разі потреби в додаткових обстеженнях, які не можуть бути здійснені в закладах охорони здоров'я ДКВС (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), їх проведення здійснюється на базі закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку, де таке обстеження може бути проведено.

Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення засудженого до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку, медичний працівник закладу охорони здоров'я ДКВС готує медичну довідку про стан здоров'я такого засудженого, в якій визначає строк, протягом якого керівництво УВП має направити засудженого для проведення такого обстеження, та запит до керівництва УВП.

Керівництво УВП не пізніше строку, визначеного лікарем у медичній довідці, забезпечує направлення засудженого на обстеження до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.

Якщо за результатами огляду чи обстеження засудженого встановлено, що він потребує надання медичної допомоги в закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар закладу охорони здоров'я ДКВС готує медичну довідку про стан здоров'я засудженого та звертається із запитом до керівництва УВП.

Керівництво УВП не пізніше строку, визначеного лікарем у медичній довідці, забезпечує перевезення засудженого до такого закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.

Керівництво УВП організовує та забезпечує цілодобову охорону засудженого під час лікування у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку відповідно до вимог законодавства.

При направленні хворого у заклад охорони здоров'я обов'язково надається форма первинної облікової документації № 027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого" (далі - виписка з медичної карти № 027/о), затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 року за № 661/20974.

Усі висновки медичних обстежень, консультацій та дані щодо проведеного лікування в обов'язковому порядку вносяться до медичної карти № 025/о або медичної карти № 003/о.

Як вбачається із записів у медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_2, засуджений періодично проходив медичний огляд медпрацівниками установи виконання покарань.

25.01.2018 року ОСОБА_2 оглядали лікар-травматолог і лікар-невролог, який вказав діагноз - "Остеохондроз хребта з переважним ураженням грудино-поперекового відділу, корінцевий синдром. Даних на гостре порушення мозкового кровообігу немає. На момент обстеження показів для проведення МРТ головного мозку не виявлено".

07.11.2018 року засуджений проходив огляд лікарем кардіологом та зроблена ЕКГ серця, копія ЕКГ видана засудженому на руки на його прохання про проведення консультацій батьками засудженого у закладі МОЗ України.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечив свою відмову від проходження лікування в лікарняному закладі при Шепетівській виправній установі № 98.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем дотримано вимог Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі затверджений наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я № 1348/5/572 від 15.08.2014 року, а тому, дії відповідача є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачем в повній мірі доведено правомірність своїх дій, що вказує на безпідставність заявлених позовних вимог, а відтак доводи апеляційної скарги позивача є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Ватаманюк Р.В.