Рішення № 75300669, 16.07.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2018 року Чернігів Справа № 825/1963/18

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1815, в якому просить зобов'язати відповідача звільнити старшину військової служби за контрактом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби у зв'язку з закінченням контракту та провести повний розрахунок на день звільнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на момент закінчення строку дії контракту позивача, а саме 04.01.2017 та станом на момент звернення позивача до командування військової частини із відповідним рапортом про звільнення, особливий період в Україні не діяв. А тому, оскільки позивач не виявив бажання продовжувати службу у складі Збройних Сил України, контракт має бути розірвано.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами і встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов.

Представник відповідача у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав та вказав, що строк дії контракту позивача закінчився саме під час дії особливого періоду, а тому відповідно до ч.9 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" його контракт було правомірно продовжено. Крім того вказує, що станом на момент звернення позивача із відповідним рапортом, останній права на звільнення не набув, оскільки не вислужив 18 місяців з моменту продовження дії контракту, як того вимагають прикінцеві положення Закону України від 06.12.2016 №1769 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку проходження військової служби".

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

09.11.2011 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1815 було укладено контракт про проходження громадянами військової служби в Збройних Силах України. Вказаний контракт набрав чинності 04.01.2012 і був укладений строком на 5 років.

03.01.2017 наказом командира військової частини - польова пошта В 1688 (А1815) №1 старшині військової служби за контрактом ОСОБА_1, головному сержанту - командиру відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів групи матеріального забезпечення, строк вказаного контракту відповідно до ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" було продовжено з 03.01.2017 до видання Указу Президента "Про демобілізацію" з наданням часу для оформлення документів та прийняття рішення щодо укладення нового контракту.

Не бажаючи в подальшому проходити службу, позивач звернувся до командира військової частини А1815 із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас, як такого, що вислужив строк військової служби за контрактом.

Втім, листом від 26.03.2018 №1048 (а.с.11) позивачу було відмовлено у звільненні та одночасно повідомлено про підстави відмови, які позивач вважає протиправними, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232 "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

В свою чергу, строки військової служби визначаються у ст.23 цього ж Закону, відповідно до ч.2 якої, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

При цьому згідно ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт а). Водночас, відповідно до ч.9 ст.23 вказаного Закону (в редакції, що діяла на час закінчення дії контракту позивача) у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч.8 ст.26 цього Закону.

Так, ст.1 Закону України від 21.10.1993 №3543 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

В свою чергу, демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Отже, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 "Про часткову мобілізацію" оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період з 18.03.2014.

При цьому, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає підстави стверджувати, що у проміжок між періодами проведення мобілізації та закінченням останньої черги мобілізації 18.08.2015 стан особливого періоду не припинявся.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 у справі №800/582/14 та в постанові Верховного суду від 13.03.2018 у справі №802/1799/16-а.

З наведеного слідує, що строк дії контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України закінчився саме під час дії особливого періоду, а тому в силу норми ч.9 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" його контракт було правомірно продовжено. При цьому, підстави для розірвання контракту, визначені ч.8 ст.26 цього Закону на момент закінчення строку його дії - також були відсутні, що позивачем не спростовано.

В даних правовідносинах судом враховано, що порядок звільнення з військової служби врегульовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Згідно ч.2 Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2016 №1769 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці:

які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, крім випадків, визначених абз.2 ч.3 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";

які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом.

Такі особи можуть продовжувати військову службу за новим контрактом, що укладається на умовах, передбачених ч.4 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якщо вони виявили таке бажання.

Звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом. Вказаний закон опубліковано в газеті Голос України 06.01.2017 №3.

Тобто, на момент подання рапорту 05.10.2017 позивач ще не набув права на звільнення у відповідності до наведених положень, оскільки не вислужив 18 місяців з моменту продовження (03.01.2017) дії строкового контракту.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

При цьому, організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно Закону України від 06.12.1991 №1932 "Про оборону України" органи військового управління - це Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Стаття 10 цього Закону визначає, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

З метою виконання норм Закону України від 06.12.2016 №1769 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" щодо звільнення військовослужбовців з військової служби, які цим Законом отримали право на звільнення у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, до військової частини А1815 надійшло роз'яснення тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування "Північ" від 02.01.2018 №502/2/4/1/8, відповідно до якого звільнення військовослужбовців з 07.01.2018 тимчасово призупиняється.

Відмова, надана позивачу, мотивована посиланням на те, що право на звільнення мали військовослужбовці в період часу з 07.01.2017 по 07.01.2018, та у зв'язку з цим право позивача призупинене. Таке твердження аргументоване посиланням на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби".

З цього приводу суд зазначає, що розділ II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" стосується звільнення військовослужбовців з підстав, визначених Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" та вказує на час не пізніше якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний провести звільнення військовослужбовців, які вже це право набули. При цьому, розділ II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" жодним чином не обмежує право військовослужбовців на звільнення з військової служби, з підстав, визначених ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", оскільки вказана норма є чинною, а до компетенції тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування "Північ" не входить зупинення чи тимчасове призупинення дії норм законодавства. Крім того, без виконання імперативного обов'язку Кабінету Міністрів України, визначеного п.3 розділ II Прикінцевих положень цього Закону щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, в частині визначення строків та обсягів, такі дії не відповідають ст.19 Конституції України.

З аналізу викладеного слідує, що позивач має право на звільнення з військової служби з підстав, зазначених у ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" виключно з урахуванням ч.2 Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2016 №1769 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби" після вислуги ним не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту.

Таким чином, зважаючи на той факт, що станом на 05.10.2017 ОСОБА_1 права на звільнення не набув (не вислужив 18 місяців з моменту продовження строку дії контракту 03.01.2017), суд дійшов висновку, що посадовими особами військової частини А1815 дотриманні вимоги, передбачені ч.2 ст.2 КАС України, а отже у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 15558, і.к. НОМЕР_1) до Військової частини А 1815 (вул. Танкістів, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код 07880688) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення суду складено 16 липня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк