Рішення № 75300501, 11.07.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/1684/18

РІШЕННЯ

іменем України

11 липня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М.

за участі:секретаря судового засідання Литвинюк К.Б., представника позивача Побережного О.В., представника відповідача Чорної А.А. розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівська меблева фабрика" до Управління Держпраці у Хмельницькій області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області в якому просить:

скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/112 від 03 квітня 2018 року.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в ході інспекційного відвідування за зверненням працівника ОСОБА_3 щодо порушення його трудових прав в частині збереження за ним місця роботи під час проходження військової служби за контрактом, відповідачем було виявлено порушення товариством частини 3 ст.119 Кодексу законів про працю України, а саме звільнення працівника під час проходження ним військової служби за контрактом під час дії особливого періоду, про що посадовими особами Управління Держпраці 16 березня 2018 року складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №22-27/226-ІВ. 20.03.2018 ТОВ «Старокостянтинівська меблева фабрика» було надано зауваження на Акт інспекційного відвідування. 22 березня 2018 року інспекторами Управління Держпраці складено припис №22-27/226-ІВ/51 про усунення виявлених порушень. У зв'язку із виявленими порушеннями 03 квітня 2018 року начальником Управління Держпраці у Хмельницькій області винесена постанова №22/112 про накладення на ТОВ «Старокостянтинівська меблева фабрика» штрафу у розмірі 37 230,00 гривень за порушення керівництвом підприємства вимог статті 119 КЗпП України.

Позивач вважає, що при прийнятті вказано рішення відповідачем не враховані такі обставини, як: факт добровільного укладення ОСОБА_3 контракту на проходження військової служби, відсутності в Україні на момент укладення та звільнення ОСОБА_3 особливого періоду та кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану. За таких обставин, на думку позивача, були відсутні підстави для збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві за ОСОБА_3

Позивач також зазначає, що Управлінням Держпраці у Хмельницькій області було допущено порушення Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, зокрема, пунктів 21, 24 вказаного Порядку. Відповідач без надання письмової вмотивованої відповіді на зауваження позивача на Акт перевірки склав та вручив директору ТОВ «Старокостянтинівська меблева фабрика» Припис від 22.03.2018.

У судовому засіданні представник позивача підтвердив наведені у позові обставини, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з мотивів наведених у письмовому відзиві, пояснивши, що управління діяло в межах своїх повноважень, в той час як з боку позивача допущено порушення вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, що виразилося у неправомірному звільненні ОСОБА_3, який уклав контракт на проходження військової служби в особливий період.

Відповідач вказує, що відповідно до ст.1 Закону України "Про оборону України", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" №303/2014 від 17.03.2014 року в Україні настав особливий період, зокрема Збройні Сили переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а Указом Президента України від 15.01.2015 №113-VІІІ переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

Водночас Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено такий захід як демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу. Відповідно закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду. Скасування особливого періоду в країні виключно пов"язане з прийняттям Президентом Указу "Про демобілізацію".

З огляду на викладене відповідач вказує, що на час звільнення з роботи ОСОБА_3 в Україні діяв особливий період. Відповідно на вказаного працівника розповсюджуються трудові та соціальні гарантії, встановлені особам, прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємствах, в яких вони працювали.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, приходить до висновків, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом ТОВ "Старокостянтинівська меблева фабрика" №101К від 31 березня 2017 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду складальника виробів в дільницю фасадів з 03.04.2017 року. Відповідно до наказу №452К від 03 листопада 2017 року «Про звільнення працівника» ОСОБА_3 звільнено у зв"язку із вступом на військову службу відповідно до п.3 ст.36 КЗпП України 03.11.2017 року та на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу від 02.11.2017 року. При цьому ОСОБА_3 нараховані кошти за невикористані дні основної щорічної відпустки, заробітна плата за відпрацьовані дні та вихідна допомога.

14 лютого 2018 року на адресу Управління Держпраці надійшло звернення громадянина ОСОБА_3 про недотримання відносно нього позивачем гарантій визначених ст.119 КЗпП України. За вказаним зверненням на підставі направлення Управління Держпраці у Хмельницькій області №17/18 від 01.03.2018 проведено інспекційне відвідування ТОВ " Старокостянтинівська меблева фабрика".

За результатом інспекційного відвідування складено Акт від 16 березня 2018 року №22-27/226-ІВ, відповідно до якого встановлено порушення ТОВ " Старокостянтинівська меблева фабрика" вимог п.3 ч.1 ст.36 та ч.1, ч.2, ч.3 ст.119 КЗпП України, що виразилося у неправомірному звільненні ОСОБА_3, який був прийнятий на військову службу за контрактом в особливий період, з роботи без збереження місця роботи і середнього заробітку. Зазначений Акт був підписаний уповноваженою особою ТОВ із зауваженням, де зазначено: "З результатами перевірки не згідний, буду надавати заперечення на окремому листку в встановлені законом строки."

На підстав висновків акту перевірки Управління Держпраці у Хмельницькій області винесено припис від 22 березня 2018 року №22-27/226-ІВ/51, про усунення виявлених порушень.

03.04.2018 року начальником Управління Держпраці у Хмельницькій області складено постанову №22/112 про накладення штрафу на позивача у розмірі 37230, 00 грн.

20.03.2018 року заступником директора ТОВ «Старокостянтинівська меблева фабрика» подано зауваження на Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №22-27/226-ІВ від 16.03.2018 року у якому позивач стверджує, що звільнення ОСОБА_3 відбулося правомірно та заперечує наявність у своїх діях порушень вимог п.3 ч.1 ст.36 та ст.119 КЗпП України. Оскільки, на думку позивача з 18.08.2015 року в Україні не діє особливий період, в подальшому мобілізація не оголошувалась, а інші стани, з якими законодавство пов'язує настання особливого стану не вводились.

26 березня 2018 року заступником директора ТОВ «Старокостянтинівська меблева фабрика» начальнику Управління Держпраці у Хмельницькій області подано скаргу на Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №22-27/226-ІВ від 16.03.2018 та припис про усунення виявлених порушень №22-27/226-ІВ/51 від 22.03.2018. У скарзі позивач підтримує свої доводи, викладені у запереченні та зазначає про порушення відповідачем п.21, п.24 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. Оскільки відповідач не надав письмової вмотивованої відповіді на зауваження від 20.03.2018 року в строк передбачений законодавстом склав та вручив Припис від 22.03.2018 року.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".

У відповідності до частини другої статті 39 Закону №2232-XII, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору, в тому числі, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 119 КЗпП, працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином, Закон №2232-XII є спеціальним в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які прийняті на військову службу за контрактом, і саме цей Закон визначає гарантії щодо збереження за особою прийнятою на військову службу за контрактом його робочого місця та середньомісячного заробітку на час несення військової служби за контрактом на час дії в державі особливого періоду.

Згідно приписів статті 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу виконуючого обов'язки Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб. Таким чином, з дня набрання чинності даним наказом, а саме з дня його публікації, почався особливий період, рішень про закінчення якого, на час звільнення ОСОБА_3, на час прийняття оскаржуваної постанови та на час розгляду справи, Президент не приймав.

Навпаки, в подальшому Указами Президента від 06 травня 2014 року, від 21 липня 2014 року та від 14 січня 2015 року оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців в декілька черг, які були в подальшому звільнені в запас. Останнє рішення про звільнення в запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України №441/2016 від 26 вересня 2016 року.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Крім того, згідно з п.5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 зобов'язано Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь ПОВНА ГОТОВНІСТЬ.

На час укладенням ОСОБА_3 контракту на проходження військової служби набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України", введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, на час звільнення ОСОБА_3 та на час укладення ним контракту на проходження військової служби існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору. Оскільки, саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації частиною третьою статті 119 КЗпП України пов'язане право ОСОБА_3 на збереження за ним на час строкової служби місця роботи та посади, то у відповідача ТОВ «Старокостянтинівська меблева фабрика» не було підстав для припинення з працівником трудового договору за п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Таким чином, з вищенаведеного слідує, що в Україні з моменту прийняття Президентом України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні настав особливий період, зокрема збройні Сили України переведено на функціонування в умовах особливого періоду, 15.01.21015 року Указом Президента України №113-VІІІ національну економіку України переведено на функціонування в умовах особливого періоду.

Відповідно звільнення ОСОБА_3 із займаної посади 03.11.2017 року у зв'язку із вступом на військову службу, а саме у зв'язку із укладенням контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського складу здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому Постанова прийнята відповідачем на підставі, у спосіб та у межах своїх повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для її прийняття, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Згідно із пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення №96 передбачено, що Державна служба України з питань праці відповідно до покладених завдань накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення №96).

В даному випадку Головне управління Держпраці у Хмельницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340 (в редакції чинній на день здійснення інспекційного відвідування) Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року N 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктами 19, 20 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкту відвідування або його уповноваженим представником.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 295 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова мотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочі дні з дати їх надходження.

Згідно пункту 24 Порядку №295 припис вноситься об'єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Відповідно до пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого виносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Судом встановлено, що відповідачем Акт інспекційного відвідування було складено та підписано 16.03.2018 року. 20.03.2018 року позивачем подано зауваження на Акт, які 22.03.2018 року розглянуто заступником начальника Управління Держпраці про що позивача повідомлено листом. Припис №22-27/226-ІВ/51 винесено посадовими особами Управління Держпраці 22 березня 2018 року, у день розгляду зауважень позивача.

При цьому суд відхиляє, як безпідставні, доводи позивача про те, що припис у разі наявності зауважень виноситься наступного дня після їх розгляду. Оскільки, за змістом п.24 Порядку визначений строк в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду є граничним строком для винесення припису та не скасовує право відповідача на винесення припису у день розгляду зауважень.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/112 від 03 квітня 2018 року, прийнята з урахуванням всіх обставин, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, судові витрати не стягуються.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

в адміністративному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівська меблева фабрика" до Управління Держпраці у Хмельницькій області про скасування постанови про накладення штрафу від 03.04.2018 року №22/112 відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівська меблева фабрика" (вул. Ясенова, 1, с. Пашківці, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31124, код ЄДРПОУ - 37083763).

Відповідач: Управління Держпраці у Хмельницькій області (вул. Кам'янецька, 74, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, код ЄДРПОУ - 39793137).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його проголошення, а у випадку, якщо в судовому засіданні були проголошені вступна та резолютивна частини рішення суду, - з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 13 липня 2018 року

Головуючий суддя П.М. Майстер